Споживацьке двосвіття новорічної ночі

У новорічному мюзиклі телеканалу "Інтер" Філіп Кіркоров переконував, що телевізор не потрібен – краще спілкуватись у душевній компанії...

Є така традиція: кожного року, починаючи від 31 грудня, український телеефір охоплює лихоманка убогих розважальних шоу. Пригоди дідів морозів у найрізноманітніших позиціях, поп-співаки з особливо щирими усмішками та інші принади спадкоємців „голубих вогників”. 2011 рік прийшов у цьому сенсі традиційно – єдиною новацією було те, що святковий ефір став іще більш російськомовним і російським за духом, ніж зазвичай.

Характерним зрізом новорічного телебачення став ефір телеканалу “Інтер”. А також його вінцем у вигляді мюзиклу “Новорічні свати”.

Власне, ця передача почалася вже після нуля годин, а передував урочистій миті святковий випуск „Вечірнього кварталу”. Звісно, з переважно знущальними жартами на адресу опозиції та стриманими і добренькими - з приводу чинної влади. Зі стьобом зі „смішних українських слів” на зразок меблів (у виконанні „кварталівців” – „мебля”). Аж ось почалися „Новорічні свати”, про які й хочеться розповісти трохи детальніше.

Фільм, так само виробництва студії „95 квартал”, - це ніби побічна частина комедійного серіалу „Свати”, який довго й одноманітно розповідає про життя двох родин, міської і сільської.

Отже, дія новорічних „Сватів” відбувається в селищі Кучугури. Селищі, нібито забутому Богом, але при цьому шалено ілюмінованому, незгірше за центральні вулиці найбільших міст країни. На Новий Рік тут стається великий снігопад, заблокованими виявляються всі навколишні автошляхи. А тому в Кучугурах застрягають одразу кілька автомобілів із поп-„зірками”, котрі їхали в сусіднє місто на корпоратив до директора металургійного заводу. Можна сказати, директору пощастило, що співаки не доїхали – їхній виступ коштував би дорого: Філіп Кіркоров, Жанна Фріске, Сосо Павліашвілі, Потап, Анастасія Стоцька, Сергій Лазарєв, Авраам Руссо, „Фабрика”, Сергій Звєрєв, „Город 312”… Думаю, читачі не дивуються, що всі фігуранти м’юзикла – по суті, російські співаки (Потап, а також Асія Ахат і Ані Лорак у телевізорі нічого не міняють, а французький диско-дует „Ottawan” й узагалі відверто для ностальжі-екзотики)? Єдиний український елемент „Сватів” це акцент, із яким розмовляють мешканці Кучугурів, він нагадує ту російську, що нею говорять, наприклад, у Донецьку. Плюс вітчизняна горілка – спонсор фільму. Жарти, натомість, про Лужкова і нафту, „до якої прив’язана вся країна”, музичне оформлення таке, ніби це казки Пушкіна. Вочевидь, шоу планувалося до показу і на якомусь із російських каналів, відтак український ефір автоматично став „не таким важливим”. Або просто далася взнаки щира і безсрібна любов до наших північно-східних братів, авторів фільму і керівників та власників каналу.

Та повернімося до загальнолюдських цінностей. Отож, королі й королеви фонограм опинились у Кучугурах увечері 31-го, не знають, як їм звідси вибратись і взагалі, що робити. Першою зорієнтувалася Жанна Фріске.

Поки Анастасія Стоцька чи то „знайомилась поближче” з продавцем місцевого продуктового магазину, чи лише фантазувала на цю тему (такий важливий момент у „Новорічних сватах” чомусь вийшов незрозумілим і неоднозначним, а, між тим, я певен, що глядачі хочуть точно знати, чи кохалася Стоцька з продавцем, без усіляких там абстракціоністських недомовок), Фріске знайшла мужика на ім’я Мітяй, котрий обладнав, у зв’язку з погодними умовами, трактор під таксі, і порятувалася зі снігового полону. За що їй, правда, довелося співати на морозі в концертному платті. На подібних умовах вибрався з Кучугурів і Авраам Руссо. Решта ж персонажів після різноманітних пригод натрапили на гостинну місцеву родину Будьків (власне, головних героїв серіалу „Свати”) – і зустріли Новий Рік у них. Звичайно, поспівали господарям, допомогли їм салати приготувати, прибрати в хаті, прикрасити дерева в саду (спиляти ялинку не дозволила доблесна міліція, котра заодно затримала Кіркорова, не впізнавши його).

Звісно, всю цю зворушливу історію супроводжував відповідний гумор. Жарти Кіркорова і про Кіркорова, суть яких у тому, наскільки він крутіший, а заодно й самозакоханіший за всіх інших. Порада міської „свахи” своїй кучугурській колезі зробити салат з авокадо, на що вона відповідає, що в неї „нема адвоката”. Епізод, де огрядний господар магазину з не менш огрядною дружиною дивляться по телевізору кліп Асії Ахат, і він уявляє, як співачка танцює на шесті, а дружина уявляє себе на сцені зі скрипкою замість Ахат. Чи жарт про те, що рояль даремно називають найбільш універсальним музичним інструментом, бо якщо його поставити у квартирі в „хрущовці”, то спати доведеться на балконі.

Будь-який фільм, навіть новорічний, на “Інтері” несе в собі не лише музику, жарти чи художні елементи (про них тут зі зрозумілих причин не йдеться), а й певну картину світу. „Новорічні свати” пропонують своїм глядачам таке собі цікаве „двосвіття”. Неначе міфологічні язичницькі світи богів і людей, у новорічному мюзиклі ми бачимо, як звичайні люди і „зірки” так само становлять мало не різні форми життя. Мешканців Кучугурів безмежно шокує сам факт, що вони можуть бачити наживо співаків із телевізора. І хоч останні всіляко підкреслюють, що вони „теж люди”, і навіть можуть порізати салатик, це тільки доводить, що ні, не люди. Недаремно „прості жінки” та нехитрі глядачі щиро дивуються, як це група „Фабрика” може допомогти на кухні. Пригламурений одяг, дорогі машини, показна тимчасова ввічливість, широка усмішка і присутність в ефірах перетворюються у фільмі на нездоланні зовнішні межі різних світів, які можуть зійтися лише випадково, наприклад, у казкову новорічну ніч. Чи варто казати, наскільки „конструктивні” стереотипи нав’язуються таким чином пасивному телеглядачеві? Характерно, що серед людей, які з відкритим ротом дивляться на Кіркорова, у м’юзиклі опинився і професор.

Два світи „Новорічних сватів”, щоправда, однаково споживацькі. Та різняться по суті лише рівнем і пафосністю цього споживання. Кумедним символом такої спільності став Сергій Звєрєв, який, попри свій специфічний імідж, як виявилося, служив в армії й навіть заспівав дебмельської пісні, вдягнений у пародійну військову форму. Що ж, самознущання часто стає в попсовій культурі сравжньою віддушиною.

Але не можна не віддати належне авторам мюзикла. Вони лишилися, так би мовити, чесними із собою і з глядачем. Коли в домі „сватів” поламався телевізор, „зірки” продовжили концерт просто за столом. І Філіп Кіркоров прокоментував це таким чином:  мовляв, навіщо телевізор, якщо людям можна приємніше і душевніше просто поспілкуватися між собою. Цими золотими словами можна й підсумувати новорічне свято від “Інтера”.

Олег Коцарев

УНІАН в Google News