Тернопілля шанує Тараса Шевченка

20-22 травня на Тернопільщині відбулося Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято “В сім’ї вольній, новій”, у якому взяли участь 118 письменників з цілої України, а також з Австралії, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Росії. Репортаж

20-22 травня на Тернопільщині відбулося Міжнародне Шевченківське літературно-мистецьке свято “В сім’ї вольній, новій”, у якому взяли участь 118 письменників з цілої України, а також з Австралії, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Росії. Цей щорічний захід регламентовано постановами Ради Міністрів УРСР №86 від 18 квітня 1990 р. та Кабінету Міністрів України №2017 від 18 грудня 1998 р. Естафета свята пройшла вже по 17 областях, має побувати ще в семи, в тім числі й в АР Крим, і завершиться на Черкащині 2014 – у 200–у річчницю від народження Тараса Шевченка. Тернопільщина прийняла естафету від Одещини й передала Дніпропетровщині.

У чому ж особливість цьогорічних Шевченківських днів пам’яті? З центрального державного бюджету виділено удесятеро менше коштів, ніж минулого року, отже не було гастролерів із столиці – народних капел, хорів, ансамблів на чолі з заїжджим режисером, які торік не дали змоги одеситам показати своє мистецтво. Зате письменників змогло приїхати вдвоє більше, ніж на Одещину. А мистецьку програму чудово забезпечили за рахунок місцевого бюджету виключно місцеві таланти: артисти й колективи Тернопільської обласної філармонії, артисти Тернопільського обласного академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, солісти й колективи Тернопільського музичного училища імені С. Крушельницької, Теребовлянського вищого училища культури, Тернопільського обласного методичного центру народної творчості, тернопільські муніципальні духовий та камерний оркестри, духовий оркестр Тернопільського військового гарнізону, колективи районів області. А ще ж місцевими силами, за участю Мінкульттуризму, організовано Всеукраїнську виставку образотворчого мистецтва “Мальовнича Україна”, де представлено понад 300 творів художників з усієї України. Отож, на обласне управління культури й лягло 90% усіх турбот. Тернополяни так старалися перевершити самих себе, що їм це вдалося –  офіційна й мистецька частини були перенасичені. Недарма місцева преса, видрукувавши загодя програму заходів, задала інтригу – “Шевченківське свято, якого ще не було!”.

А вшановувати Шевченка тернополяни вміють віддавна. Ще на початку 1924 р. при Кременецькому повітовому Товаристві “Просвіта” було створено Комітет з вшанування Шевченківських свят, який консолідував для цього всі місцеві культурні сили та установи. Життя й творчість Тараса Шевченка пов’язані саме з цією, волинською, частиною Тернопілля. Він як співробітник Археографічної Комісії восени 1846 р. відвідав Вишнівець, Почаїв, Кременець. Про ці місця й тамтешніх людей Шевченко згадував згодом у поемах “Слепая”, “Невольник”, “Петрусь”, у повістях “Варнак”, “Художник”, “Прогулка с удовольствием и не без морали”, а образ Почаїва зафіксував у акварелях і начерках. Про перебування Кобзаря на Волині нагадують меморіальні таблиці й пам’ятники. Загалом на Тернопіллі встановлено понад 60 монументів Т. Шевченку. Тільки скульптор Іван Мулярчук створив 12 пам’ятників. А різбяр Володимир Лупійчук залишив Шевченкіану зі 150 скульптур, для яких відведено дві зали в Збаразькому історико-архітектурному заповіднику. Візитівкою Тернополя став пам’ятник Т. Шевченку (скульптор Микола Невеселий), встановлений 1982 р. біля обласного драмтеатру його імені. Шевченківські свята на Тернопіллі стали традиційними з 1989 р., а з 1991 р. тут щорічно проводяться художні виставки.

До цьогорічного свята Тернопільська обласна організація НСПУ, якою дбайливо керує Богдан Бастюк, підготувала антології “Літературне Тернопілля” та “Поетична Шевченкіана Тернопілля”, а Ігор Дуда й Богдан Мельничук явили третє, доповнене видання “Тарас Шевченко на Тернопільщині”. “Украпошта” випустила з цієї нагоди спеціальний маркований конверт.

Шевченківські урочистості розпочалися 20 травня на Театральному майдані театралізованою літературно-мистецькою композицією “Шлях до Тараса” та покладанням квітів до пам’ятника Шевченку. Біля драмтеатру представники влади виголошували патріотичні промови, а біля пам’ятника виступили письменники та студенти-іноземці прочитали твори Кобзаря мовами своїх народів. Далі – огляд Всеукраїнської виставки образотворчого мистецтва “Мальовнича Україна” в обласному художньому музеї. А після обіду відбулося тривале святочне відкриття Шевченківського літературно-мистецького свята на Співочому полі в парку Національного відродження. Після чого письменницьку делегацію повезли ще на вечірнє мистецьке дійство до драмтеатру – на презентацію антологій “Літературне Тернопілля” та “Поетична Шевченкіана Тернопілля”. Гості так перенаситилися сонцем, співами й декламаціями, що з нетерпінням рвалися до свого нічного осідку – в оздоровчо-тренувальний комплекс “Червона калина” Тернопільського медуніверситету, що за селом Дружба Теребовлянського району, в солов’їному лісі...

У понеділок із самого ранку – зустріч учасників свята з головою Тернопільської обласної державної адміністрації І. Стойком, головою Тернопільської обласної ради М. Миколенком, міським головою Тернополя Р. Заставним. І аж після цього письменників повезли спілкуватися з народом: літературно-мистецькі зустрічі під гаслом “Нам треба Твого голосу, Тарасе” пройшли у всіх 17 районах області, в Тернопільському Національному економічному університеті, Тернопільському державному медичному університеті імені І. Горбачевського, Тернопільському державному технічному університеті імені І. Пулюя, а в Тернопільському Національному перагогічному університеті імені В. Гнатюка відбулася наукова сесія Інституту національного відродження імені І. Герети, Тернопільського міського осередку Наукового товариства імені Т. Шевченка й Тернопільського обласного та міського осередків Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка. А ще ж відкрито виставку художніх творів студентів вищих навчальних закладів Тернополя “Світе тихий, краю милий, моя Україно” в Тернопільській обласній бібліотеці для молоді. А на вечір у драмтеатрі – моновистава народного артиста України В’ячеслава Хім’яка за Шевченковими творами “Душі почину і краю немає”, що за неї актора збираються висувати на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

22 травня учасники свята проїхалися тернопільськими шляхами Шевченка: Вишнівець – Почаїв – Кременець, де відвідали Вишнівецький замок Дмитра Байди-Вишнівецького Національного заповідника “Замки Тернопілля”, Почаївську Свято-Успенську Лавру, зал Т. Шевченка в Кременецькому краєзнавчому музеї, провели творчу зустріч у Кременецькому обласному гуманітарно-педагогічному інституті імені Т. Шевченка. Увечері в Палаці культури “Березіль” імені Леся Курбаса відбулося урочисте закриття Шевченківського літературно-мистецького свята “В сім’ї вольній, новій” і передача творчої естафети від Тернопільщини Дніпропетровщині.

Наслухавшись велемовних офіційних виступів і сердечних ясних думок мудрого люду, надивившись барвистих святкових дійств і буденної дійсності, пойнятої сумом запустіння (бо молода трудова сила Тернопілля шукає заробітчанського щастя на чужині), доводиться констатувати, що живемо ми таки в паралельних світах. Звичайно, це вже не та ситуація, про яку висловився поет Юрій Завгородній ще в минулому столітті після Шевченківського свята на сусідній Хмельниччині: “Я марно втратив три доби в краю неляканих райкомів”. Не можу сказати, що ми також втратили “три доби”, але висновок з усього побаченого й почутого однозначний – необхідно міняти стару, “совкову”, схему Шевченківських свят. Я вже писав про це того року в статті “Чи так поминаємо?..” (“Слово Просвіти”, ч. 23, 8-14 червня 2006 р.). Зрештою, що ми робимо? Вшановуємо пам’ять нашого духовного провідника? Чи святкуємо за “совєцьким” зразком тріумф “сім’ї великої”, в якій ніби вже і кайдани порвані й воля окроплена? Але до такого святкування ще рано. Як сказав на велелюдному зібранні на Театральній площі один із керівників області Іван Стойко: “Сьогодні ще не збудовано той дім, про який мріяв Тарас. Сьогодні ще не всюди лунає українська мова, ще ми не маємо української книжки, української газети, українського фільму... Тому ми повинні зробити все, аби високопосадовці не говорили про українську мову, що це мова купки інтелігенції, щоб міністри не переходили на “язик конвоя”. Ми повинні подбати, аби українська мова, український дух були по всіх наших просторах. Тому я впевнений, що сьогодні, коли ситуація в Україні є непростою ми об’єднаємось заради того, до чого нас кликав Шевченко. Бо в єдності наша сила”.

Перебираючи естафету від Тернопілля, в. о. голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Г. Вербицький висловився так: “Місто Дніпропетровськ – це край людей, які завжди мріяли про свободу, про державу”. А далі не зовсім адекватне визначення: “Назва нашого міста походить від Дніпра і від прізвища першого всеукраїнського старости Григорія Петровського, і тому символізує нашу незалежність”...

Якщо жити за Шевченковим заповітом, то треба не боятися дивитися правді у вічі. Люди живуть по правді, по совісті, коли не соромляться одне одному в вічі глянути. Я бачив таких людей, старших і юних, на зустрічах у Тернопільській обласній бібліотеці для молоді, в Тернопільському національному педагогічному університеті, в Тернопільському національному економічному університеті, в Кременецькому обласному гуманітарно-педагогічному інституті, в музеї історії Почаївської “Просвіти”, що його два роки тому створили у місцевій середній школі молоді вчительки української мови й літератури Тетяна Придатко та Євгенія Сакара, за підтримки старших колег і рідних. Почаївська “Просвіта” діяла з 1922 по 1939 рік за підтримки місцевої кооперації. З музею починає  відроджуватися просвітянський рух у селі Почаїв: тут діє шкільний драматичний гурток, а на перспективу – відродження кооперації. Ідея створення музею й оновлення просвітянської традиції виникла на тлі Лари, яка стала осередком чужої ідеології, виникла з потреби  пізнати свої духовні витоки, свої духовні можливості й на них виховувати нове покоління.

Саме така місцева громадська ініціатива в першу чергу потребує підтримки в процесі підготовки й проведення всеукраїнських Шевченківських заходів. Треба відмовлятися від масово-показушних мітингових дійств, а йти в кожне село, в кожну школу, в кожен навчальний заклад, у трудові колективи – йти до людини. Необхідно проводити огляди й підтримку місцевих ініціатив в усіх сферах суспільного життя.

А для цього потрібна нова ініціатива – громадянське зрушення під Шевченковим закличним “Свою Україну любіть!”. Суть цього зрушення – люди честі мають нести в народ слово Шевченківської правди. Художники й архітектори мають проїхатися по Україні й виявити, в якому стані перебувають Шевченківські місця, аби відновленням їх створити моделі окультурення середовища. В науково-освітніх центрах України необхідно проводити урочисті Шевченківські академії. У навчальних закладах слід запровадити науково-практичні конференції, літературно-мистецькі вечори, а в школах – конкурси читців, літературні олімпіади й конкурси рисунку за творами Шевченка. Суть цих заходів – через творче освоєння Шевченкової спадщини навчитися спілкуватися віч-у-віч із правдою. І тоді буде

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля

Шевченків імператив правди – помічна сила для людини й народу. Правда звільняє від упереджених думок і нав’язливих ідей, від ілюзій та облуди. Правда відкриває нові можливості гідного людського життя.

Олександер ШОКАЛО

УНІАН в Google News