Качанівка: натхнення Шевченка, Рєпіна та Глінки

Часом, коли йдеш кімнатами Качанівського маєтку, самі починають відчинятися двері, хитаються картини, скрипить паркет...

Чернігівська Качанівка здається найпрекраснішим місцем на землі – довгі паркові алеї, міцні дуби й тендітні берізки, чистий ставок, що на своїй рівній гладі, мов у дзеркалі відображає яскраву синяву неба. Блукаючи величезною територією заповідника, починаєш розуміти, чому це місце від початку свого існування приковувало до себе увагу творчих особистостей – Шечвенка, Глінки, Врубєля, Рєпіна, Гоголя, Костамарова та багатьох інших. Гадаю, весь секрет у повітрі – воно має аромат нерозкритої таємниці буття.

Щоправда, нині над заповідником панує атмосфера невизначеності – за останні два роки з державного бюджету не було виділено жодних коштів на реставрацію Качанівської садиби.

– Грошей, звісно, не вистачає завжди. Але наразі кошти гостро необхідні саме на реставрацію – частина качанівського маєтку вже відреставрована, а частина знаходиться у відверто плачевному стані, – розповідає генеральний директор Національного історико-культурного заповідника Качанівка Володимир Буренко. – Інтер’єр садиби нам допомагають оновлювати навіть відвідувачі – наприклад, нещодавно Качанівці подарували відреставрований рояль початку XX століття. Також намагаємось впровадити активний обмін експонатами з іншими музеями.

З 2001 року фінансування загального фонду Качанівки зросло з 500 тисяч гривень до 4,5 млн гривень, а спецільного – з 13 тисяч до 450 тисяч гривень. Додатково фінансує заповідник і шукає для нього спонсорів і меценатів товариство “Друзі Качанівки” – нащадки перших володарів маєтку Тарновських, котрі тепер проживають у Шотландії та Німеччині, та все одно іноді навідуються на батьківщину предків.

Наразі загальна площа заповідника складає 568 га, з яких 125,5 га – водна поверхня. Парк вражає різноманітністю дерев – тут можна побачити не лише звичні оку дуби, липи, вік котрих складає від чотирьохсот до тисячі років, але й, наприклад, екзотичну Веймутову сосну, яку ще в середині ХІХ століття Тарновським подарували нащадки гетьманського роду Скоропадські. Тут можна знайти Інтимний скверик, у котрому кипариси оточують біломармуровий фонтан, скульптуру ХІХ століття з лаконічною назвою “Зима”.

До речі, “Зима” – єдина вціліла скульптура з комплексу чотирьох фігур пір року, що, за задумом, мала нагадувати людині про плин часу, зміну пір року життя…

І справді, свого часу Качанівка вважалась багатим маєтком – побудована в 1770 році, змінивши кілька господарів, уже у XIX столітті вона потрапляє у володіння Василя Тарновського, культурного мецената, близького друга П.Куліша, Т.Шевченка та М.Гоголя. Рід Тарновських славився свою щедрістю, а окрім того – проукраїнською позицією, що на ті часи було рідкістю для дворян. І зараз у садибі зберігаються канонічні та народні ікони, шабля Богдана Хмельницього, особисті речі Івана Мазепи, Павла Полуботка, Кирила Розумовського.

Тут у 1838 році Глінка пише свою найвідомішу оперу “Руслан і Людмила”. Тут працює над своєю “Катериною” Шевченко, згодом даруючи картину Василю Тарновському-молодшому. Загалом качанівська шевченкіана налічує більше, ніж 700 експонатів. Тут шукає типажів для своєї картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану” Ілля Рєпін. До речі, на одній з перших версій картини в ролі козаків зображено самого Василя Тарновського-молодшого та його кучера.

Про рід Тарновських існує чимало легенд, але як історичний факт встановлено, що Качанівка була одним з перших маєтків, котрий відмовився від кріпацтва до його офіційного скасування. Робітників сюди наймали на конкурсній основі, адже садиба славилась своєю щедрістю та привітністю. Крім того, Тарновський-молодший славився трьома пристрастями: до коллекціонування, парку та жінок. Остання пристрасть стала причиною чи то легенди, чи то також історичного парку. За переказами старожилів Тарновський-молодший, вже бувши одруженим чоловіком, часто водив до себе кріпачок, котрих, якщо ті вагітніли від нього, селив неподалік від садиби, даруючи їм землі і матеріально забезпечуючи протягом усього життя. Згодом тут виросло ціле село з нащадків Тарновсього, котре отримало назву Власівка.

Наприкінці ХІХ століття садибу викупає мільйонер Павло Харитоненко, що будує неподалік цукровий завод. Згодом маєток переходить до його старшої доньки, а у 1918 році привласнюється радянською владою. У період до 1981 року тут розташовуються Чернігівський відділ народної освіти, дитяче містечко, неврологічний курорт. На території садиби навіть проживали німці, котрі облаштували Качанівку під школу німецьких колоністів. Саме за тих часів Качанівка зазнала серйозної руйнації і занедбання. За словами вченого секретаря заповідника Ірини Шевченко, розгробаними були навіть могили Тарновських:

– Ходять чутки, що за часів, коли в Качанівці осіли німці, вони грали кістками Тарновських у футбол. З тих часів кожного року до Качанівки приїжджає правнучка Тарновських Ірина і замовляє у садибній церкві літургію, – розповідає секретар. – Іноді, коли йдеш кімнатами маєтку, починають самі відчинятися двері, хитаються картини, скрипить паркет... Особисто я для себе не асоціюю це з якоюсь містикою, але багатьох такі аномалії по-справжньому лякають.

Та швидше виняткова атмофера Качанівки, аніж її привиди приваблюють туристів – з 2001 по 2011 рік кількість відвідувачів парку зросла з 5 тисяч до 35 тисяч. На сьогодні для гостей на території заповідника чотири старовинні споруди переобладнано під готель, які можуть розмістити 70 людей. Ціна на найдешевше місце складає 60 гривень за добу, а кожна будівля окрім сантехнічних зручностей, включає в себе ще й кухню, котрою може скористуватись гість готелю. Зараз тут вже планують відкривати кафе, можливо, невеличкий магазин. До того ж, на території парку розташовані мангали та обладнані місця для пікніків, а заплативши 20 гривень, можна цілий день рибалити на ставках Качанівки.

Кілька українських туристичних фірм уже проклали власний маршрут до заповідника, пропонуючи своїм клієнтам тур вихідного дня. Качанівка ще не стала такою популярною, як Софіївка чи Олександрія, та має повне право називатися перспективною туристичною точкою. Сезон тут триває з тавня по листопад, а цільова група змінилась із екскурсійно-школярської на сімейний відпочинок.

Цього року Національний історико-культурний заповідник Качанівка святкує своє 30-річчя, а сама качанівська садиба – 240-річчя. Чимало змінювалось за ці роки – маєток від 1770 року змінив 15 господарів, сама садиба пережила кілька перепланувань, часи “мир – хатам, війна – палацам”, а заповідник вчився існувати в несприятливих радянських умовах, змінював володарів і статуси. Виживши в буремні 90-ті, сьогодні Качанівка має звертатись за допомогою не до держави, а до своїх гостей, бажаючи, щоб третє десятиліття не стало для заповідника останнім.

Катерина Зінов’єва

Фото Лілії Пічхнарашвілі

УНІАН в Google News