Закапелки Вільнюса: містика і реальність

Не тільки кожен «литовський українець», а й кожен литовець підтвердить: бруківка, кам‘яниці і вузенькі вулички Старого Вільнюсу пам‘ятають волинських князів з міста Острог…

Старовинна бруківка під ногами, високі шпилі християнських храмів над головою, мелодійне дзеленчання дзвіночків-янголят у дверях галерей та сувенірних крамниць, помножене на урочистий церковний дзвін – це все Вільнюс. Місто, що на його території перетинаються і сплітаються долі окремих людей і цілих народів. Адже це місто, засноване Великим Литовським Князем Гедемінасом на березі річки Вільни, упродовж століть було одним з центрів української культури.

Опинившись у Вільнюсі, варто обійти довкола площі Гедемінаса, на якій розташований Кафедральний собор Святих Станіслава і Владислава – і майнути в заплутані вулички та провулки Старого міста. Тут і починається містика: сформовані і збудовані в середні віки тісні, вузькі вулички, оточені ренесансними кам’яницями та садибами, дихають на вас чимось незрозумілим – чи це кава? Чи гарячий шоколад? Чи кінська збруя? Господи, та уже років зо двісті, як немає у цих міських закутках кінської збруї, але … ніби щось і залишилось. Дивно, бо ж ось тут повсюди – нормальні, звичайні люди в повсякденних ситуаціях: перемовляються студенти, клацають фотоапаратами численні туристи – але знову ніби чути якісь зітхання, стогони. А, можливо, то відгомін давніх боїв? Литва так довго виборювала право на своє існування, на формування національної держави, що стіни й бруківка в Старому Місті просякнуті тими запахами й звуками бою за волю і свободу. Вітрини, вікна і мансардні віконечка в середньовічних будівлях Вільнюса ніби зберігають якісь давні таємниці.

І серед тих таємниць і загадок чимало тих, що кревними зв’язками прив’язують Україну до Литви. Історики кажуть, що у Вільнюсі чимало слідів, залишених у будинках, храмах і мурах від тієї доби, коли церкви й кам‘яниці будувалися на кошти князів Острозьких. Так, тих самих, за чиє правління українське місто Острог здобуло славу «волинських Афін», де діяла перша у Східній Європі Академія, де друкував «Біблію» та підручники першодрукар Іван Федоров.

Історик – викладачка Острозької академії Світлана Дарчик розповідає: «Князь Костянтин – «вихованець Марса», гетьман Український та Литовський, староста вінницький і брацлавський, полководець, державний діяч і меценат – залюбки фінансував та утримував школи й храми. При ньому в Острозі запрацювала школа, а при ній бібліотека; при ньому у Вільнюсі почалось активне будівництво храмів – як писав Костянтин Острозький, «храми будую для душі і для знань». Степан Лущевич (один з сучасних «литовських українців») додає: « Костянтинів син Василь – Костянтин продовжив справу батькову, під його опікою та за його кошти у Вільнюсі будувалися храми та школи. Князь уніс чималі кошти на розвиток освіти й науки у Великому Князівстві Литовському, ініціював розвиток освіти та науки. Саме він (Василь) у 1578 році збудував модерну на ті часи школу, з його іменем пов’язане і поширення друкованого слова по князівству».

Князі Острозькі збудували кілька храмів для православної громади Вільнюса та кілька шкіл для бідних. Узагалі, як стверджують історики, родина Острозьких зробила чималий внесок у розбудову Великого Князівства Литовського: принаймні, з тих кварталів, що збереглись у Старому Вільнюсі, чи не половина – «виробництва» доби Острозьких. Отець Павло, намісник Монастиря Святої Трійці ордену братів-василіянів розповідає про діяльність князя Костянтина: «ХІУ століття, про яке ми говоримо, було до певної міри унікальним з огляду на людські стосунки. Тоді на території Великого Литовського Князівства існували різні релігії й різні культури, стосунки між представниками різних націй були толерантними.

Тоді ж Великим Князем Литовським стає гетьман Костянтин Острозький. Він чудово виявив свої здібності як полководець і військовий стратег, тож отримав наступні посади: Каштелян Віленський (Вільнюський), Воєвода Тракайський і Великий Гетьман Литовський. 1513 року Костянтин очолив військо Князівства і переміг Московське військо під Оршею. Рік по тому, на знак вдячності за перемогу, литовці дозволяють Костянтину збудувати дві церкви. Першу, що він збудував – мурований храм Пресвятої Трійці, із дзвіницею. Ця церква збереглась до нашого часу, у ній відправляються Богослужби українською мовою. Другий храм – Святого Миколая Чудотворця – теж донині діє, будівля перебуває у гарному стані».

Отець Павло охоче показує храм Св. Трійці – тут зараз проходять реставраційні роботи, науковці відкрили частину стіни, на якій збереглися фрески кінця шістнадцятого століття. Буквально днями відреставрована капличка при храмі, за рахунок держави Литви. За легендами, іноді у капличці звучать чудові звуки, ніби музика ніжна лине – брати-василіяни вважають, що то з середніх віків так зберігаються молитви, а дехто про світлих янголів розповідає, котрі тут мешкають.

Власне, не тільки кожен «литовський українець», а й кожен литовець підтвердить: бруківка, кам‘яниці і вузенькі вулички Старого Вільнюсу пам‘ятають волинських князів з міста Острог. Нагадують про них і численні ресторанчики, де можна поласувати грибним супом, підсмаженими хлібцями і солодощами. Принаймні, мої литовські друзі переконані, що грибний суп і традицію підсмажувати темний хліб на литовські землі завезли якраз князі Острозькі. І не лише містичним чином дух Острозьких зберігся у Вільнюсі, а і завдяки абсолютно матеріальним і смачним речам – у храмах, кам’яницях, скибці гарячого чорного хліба…

Богдана Костюк, спеціально для УНІАН

УНІАН в Google News