Борис Гребєнщиков: Моє життя – суцільна непристойність

«Акваріум» привіз нову програму - «Вогонь Вавилона»... Альбом «Архангельськ» вийде 23 вересня... БГ: "В Україні люди грають із великим шармом, вищі вимоги до себе".

Свій виступ на 9-му Міжнародному музичному фестивалі «Джаз Коктебель» лідер російського рок-гурту «Акваріум» Борис Гребєнщиков назвав експериментом. Пітерська легенда принципово не виступає на відкритих майданчиках, хвилюючись за якість звуку. Але цього разу «Акваріум» все ж таки вирішив спробувати щось нове, і приїхав в Коктебель з програмою під назвою «Вогонь Вавилона». На зустрічі з журналістами БГ розповів про альбом «Архангельськ», який вийде 23 вересня. Цей альбом він назвав найкращим у творчості групи. Хоча, за словами музиканта, «робота випила чимало крові». Але настрій у Бориса Борисовича був чудовий. Відповідаючи на запитання, він жартував.

Я БУВ ВПЕВНЕНИЙ, ЩО В ДВИГУНІ СИДИТЬ ЧОРТ

Тривалий час ви не сідали за кермо, але з 91-го року, все ж, стали водити автомобіль. Чому?

До того часу я був впевнений, що в двигуні внутрішнього згоряння сидить чорт. А потім батюшка мене переконав. Я взяв благословення, почав їздити.

Чи змінилася ваша творчість під впливом нового відчуття?

Ні. Те, на чому я потрапляю в студію або на концерт, не впливає на зміст. Але я слухаю в машині багато музики.

З яким автомобілем ви б асоціювали свою творчість?

Це ходіння пішки за маршрутом, який обчислити неможливо.

Організатори розповідали, що перш, ніж прийняти рішення їхати в Коктебель, ви вагалися, міркували над форматом.

Я віддаю перевагу закритим майданчикам, бо там легше створити звук і атмосферу, які мені треба створити. Атмосфера свята на відкритому повітрі - не завжди те, що ми хочемо зробити. Але ми подумали: те, що ми граємо зараз - дуже цікаво. Як це все буде звучати і слухатися? Це експеримент.

Яку музику ви слухаєте в автомобілі?

Що завгодно, крім шансону.

А якщо поп-музика?

«Поп» - широке поняття. «Роллінг Стоунз» називалися у свій час «поп».

РОК-Н-РОЛ, ДЖАЗ І БЛЮЗ – МЕРТВІ

«Рок-н-рол мертвий» - це ваша фраза?

Наскільки я знаю, моя.

Якби ця фраза не виникла тоді, могла б вона виникнути зараз?

Рок-н-рол мертвий вже стільки десятків років, що й не згадати! Рок-н-рол помер, як кажуть фахівці, коли Елвіс Преслі був узятий до армії. Здається, це 58-й, чи 59-й рік. Якщо вірити газеті англійських комуністів «Монінг Стар» - була поп-музика, під яку потрапляли «Бітлз», «Роллінг Стоунз», Бен Кінгслі ... це все був «поп».

На фестивалі ми послухали колективи з Австрії, народ тепло сприйняв, але критики кажуть - це маскульт, він наступає. Ми припускаємо, що ви виконаєте складну, концептуальну і десь, навіть, філософську музику ...

(Зривається). Боронь Боже! Ви мене з кимось плутаєте! (Сміється).

По-вашому, краще в джазі зіграно?

Джаз помер! У середині 60-х років, коли Майлз почав грати електричну музику.

Організатори фестивалю говорять інакше. Джаз розвивається, він різний, це сплав, це етніка...

Ну-у-у, тоді і рок-н-рол живий ... (Розчаровано). Кажу серйозно. Це не моя думка. Всі джазмени знають, що джаз припинив існувати в середині 60-х. Життя змінилося. Все! Для нього вже не було місця. З`явилися нові штуки, які перестали бути джазом. Рок-н-рол зник, насправді, в кінці 50-х. Те, що було в 60-х - вже не рок, це щось інше зовсім. Як би це не називалося зараз, тільки б це добре звучало.

А блюз живий ще?

Це питання не до мене, а до когось із третього покоління блюзменів. Я думаю, що навряд чи він може існувати. Те, що зараз ми називаємо блюзом ... трохи далеко від Міссісіпі. Англійській блюз - блюзом називати не можна, будемо відверті. Вони хороші музиканти, але це вже не блюз. Зміст - не те, стиль життя - інший. Кожна музика народжується для якогось способу життя. Для людей, які живуть цим життям повноцінно. І те, що гралося на східцях, десь у 1912-му році - на трьох струнах, зі слайдером (пристосування для гри на гітарі у вигляді скляного або металевого циліндру. - УНІАН), відпиляним від шийки пляшки - це був блюз, так.

ЛЮДИ, ЯКІ ГРАЛИ БЛЮЗ - НЕ ЗНАЛИ, ЩО ВОНИ ГРАЛИ БЛЮЗ. У ЦЬОМУ БУЛО ЩАСТЯ

Тобто, помер не стільки рок-н-рол - скільки рок-н-рольний спосіб життя.

Вірно.

... а блюз - як спосіб усвідомлення дійсності.

Ну, не усвідомлення, а ... є добре слово «відтягнутися». Блюз відтягував від життєвих негараздів.

То ж яку музику ви граєте сьогодні? Адже вона жива!

Нехай люди, які знають розумні слова, прийдуть і скажуть, яку музику ми граємо. Люди, які грали блюз - не знали, що вони грали блюз. У цьому було щастя.

Але рок – живий!

Я думаю, те, що живе, не має назви. Люди живі, музика жива, а назви дуже швидко вмирають.

Що б ви робили, якби у вашому житті не було року?

Слухав би те, що було замість нього. І відтягувався під це надзвичайно сильно.

У піснях групи «Акваріум» багато цитат. І Гете, і Шекспір ... Чи багато людей, вас розуміють?

Один розуміє – одне, інший - інше. Не можу визначати, наскільки люди начитані.

ВІРШІ Я ПОЧАВ ПИСАТИ У ПЕРШОМУ КЛАСІ

Розкажіть про новий альбом «Акваріуму» - «Архангельськ».

Він вже є. Я все ж доб`ю обкладинку, відправимо її до друку, і 23 вересня він з’явиться. Кажуть, що це найсильніший альбом «Акваріуму», певно, за всю історію. Так кажуть незацікавлені, сторонні спостерігачі ООН. (Сміється). Я не візьмуся аналізувати те, що ми самі зробили. Але ж він з мене крові випив стільки, що я ледве живий. Власне, я примара, я привид ...

Коли ви почали писати? Що підштовхнуло?

Можу сказати точно, я почав писати у першому класі. По телевізору транслювали з Маріїнського театру. Тоді була відлига, і було все можна. І на сцену Маріїнського театру у Петербурзі вийшла велика кількість бардів. Там не було Окуджави і Висоцького, але були всі інші. Я так захопився тим, що відбувалося… Хоч і був у першому класі, але негайно сів і написав перший вірш. І зрозумів, що... ну, я теж можу! Ну, і пішло. Враховуючи, що я жив постійно оточений музикою, вона в мене з вух линула. Як тільки я навчився на гітарі пальці ставити, так щоб хоча б два акорди - так і пішло.

Як ви ставитеся до особистості Волошина?

З почуттям глибокої поваги.

Що для вас гроші?

Гроші - концентрована форма ... те, про що ми домовилися, що це буде символізувати енергію. Гроші самі по собі не сила. Сила - це наші думки, які цим папірцям надають силу. Якщо ми припинемо думати, що це сила, вони припинять бути силою.

Якби була можливість повернутися у ваші двадцять років, ви що-небудь змінили б у своєму житті?

Так, знайшов би десь до 1975-го року професійного аранжувальника, тому-що у нас припущено безліч прорахунків у записах. Нині я б зробив трохи краще. Але, власне, це стосується всіх наших записів.

Що є для вас увага публіки, на різних етапах вашого життя?

Всяка людина ставиться до уваги позитивно. І, власне, це робить життя можливим.

Це важливо для творчості?

Це важливо для всього. Природно: коли на людину звертають увагу, вона завзято займається творчістю, в неї виходить більше і краще. Тому найкращі артисти, у найкращі періоди свого життя, схожі на молодих богів. Їх обожнюють, вони це відчувають, і вони летять. А ми слухаємо, те як вони летять, і летимо самі.

РОК В РОСІЇ: МИ ПОСТІЙНО ЗАБИВАЄМО ЦВЯХИ

Ви стежите за політичними процесами в Україні?

(Сміється). Кожен день я стежу, з ранку до ночі просто… Я знаю, нажаль, ще не всіх, хто сидить у в`язниці. Чув про багатьох, але ще не про всіх.

Ваша думка щодо російського та українського року і джазу?

Якщо ми говоримо про джаз як про музичну форму - існує багато музикантів. Наприклад, наш Ігор Тимофєєв. Не дарма його названо одним із найкращих саксофоністів Росії. Коли у мене такі люди в групі, то куди мені подітися?!

Все те добре, що я чую, зазвичай йде з України. Серйозно, я не жартую. У мене передача «Аеростат» на радіо (виходить в ефір на «Радіо Росія». – Авт.), і я іноді ставлю речі зовсім молодих людей, які чимось займаються в умовах наших країн. І виходило так, що за останні п`ять років, єдині, кого я ставлю - це українці. У Росії ... Я подивився як грає Шнур - голий і гарний, і помітив що це дуже схоже на забивання цвяхів: бум-бум-бум ... Це і є стан року в Росії - ми постійно забиваємо цвяхи. В Україні люди грають із великим почуттям, із великим шармом. Навіть, коли не завжди виходить, але вочевидь, що у них вищі вимоги до себе.

Ви особисто знали Віктора Цоя. Яку б музику він грав нині, якби не загинув?

Краще провести спіритичний сеанс. Я за Вітьку відповідати боюся, він як геній - людина непередбачувана.

КОЖЕН ЛІКУЄ СВОЇХ

Ви Пушкіна пам`ятаєте?

Ну не особисто ... (Сміється).

«... И доагадал мене черт родиться в России с умом и талантом». Не виникало такої думки?

У Росії народжується величезна кількість людей - з розумом і талантом. Вони народжуються тут, тому що тут потрібні. Людині у якої є розум і талант, необхідно бути затребуваній. У Росії такі люди затребувані.

Чи не простіше було б вам як музиканту, у атмосфері колишньої Англії?

Ні. Те що вони робили там, вони робили для себе і для нас. Знаєте, кожен лікує своїх. У них багато чудової музики. У мене є можливість їздити туди й порівнювати. І я знаю: що ми робимо тут, це річ зовсім окрема і вона необхідна тут. А легше ніде не буває.

Нині у світі панують цінності суспільства споживання. Як молоді не втратити себе?

Якщо хочеться втрачати – треба втрачати. А якщо не хочеться - так і не втрачайте. Споживання завжди було. У другій династії Єгипетській – це 1700 років до н.е., були написи: "Господи, куди все йде? .. Яка жахлива молодь! Повний розпад". Люди не змінюються.

ЧИ НЕ ЧАС МЕНІ?.. ПОКИ НІКОЛИ

Кажуть, людина живе, поки у неї є мета. Ви свою пісню вже написали, або вона попереду?

Тобто, чи не час мені?.. (Сміється). Ось зараз про це і не подумати, тому-що у нас стільки всього лежить, з чим треба працювати. Мені б взяти відпустку на два роки, і весь матеріал, який у нас лежить в запасниках, привести б до ладу. Це перш, ніж думати про нове. Так що, поки - ніколи. (Посміхається).

Багато із тих, хто обожнює вашу творчість, цікавляться езотерикою. Цікава ваша думка з цього приводу.

Будь-яка езотерика - тільки задля однієї мети: щоб людина трохи зорієнтувалася в житті, зрозуміла, що життя не таке вже й по-дурному просте, як здається. Насправді воно значно складніше і цікавіше. Коли людина навчиться в цьому розбиратися, це все йому стане не портібне. Але спочатку треба чомусь навчитися.

Є така пісня: "Я вірю в Ісуса Христа, я вірю в Гаутаму Будду"...

Не знаю такої пісні. (Посміхається).

Хто ваш Бог?

Такий, як у всіх, такий і в мене. Один Бог. І в цьому вся привабливість світу, що Бог тільки один. Він нескінченний і всюдисущий, і зовсім не знає як ми його називаємо.

Коктебель - мекка творчих людей. Ви приїжджали раніше сюди?

Дуже, дуже і дуже.

Розкажіть, будь ласка.

Не буду розповідати. (Сміється).

Це було щось непристойне?

Все моє життя – суцільна непристойність: від початку – й до кінця. Це було чудово!

Що ви привозите з подорожей?

Нічого. Все лишається в серці.

Альона Кузнєцова

Фото Андрія Скакодуба, УНІАН

УНІАН в Google News