Як міністр культури оголився перед пресою
Як міністр культури оголився перед пресою

Як міністр культури оголився перед пресою

18:37, 01 лютого 2012
13 хв. 3

Нещодавно нічим не примітний міністр Кулиняк привернув до себе увагу дивними кадровими ротаціями... Проте для громадськості так і не пояснив їх логіку, не навів жодного аргументу...

Міністерство культури за керівництва Михайла Кулиняка нічим особливим не відзначилося. Про роботу міністра, цього нікому не відомого мужика», висоловився Лесь Подервянський взагалі мало хто що чув.

Та нещодавно пан міністр таки привернув до себе увагу. Ні, не грою на баяні, що він начебто вміє робити, а дивними кадровими ротаціями у його відомстві.

На початку року було звільнено директорів провідних українських музеїв. Зокрема, з посади гендиректора Києво-Печерського заповідника «пішли» Марину Громову. На її посаду було призначено Вікторію Лісничу, яка раніше працювала заступником міністра культури. Ця пані відома тим, що 5 квітня минулого року під час вручення премії імені Олеся Гончара в столичному Будинку письменників назвала видатного українського письменника Гончара поетом. Воно й не дивно, оскільки ця пані за освітою медик-кардіолог. Тож тільки Кулиняку відомо, як ця «сердешна» пані керуватиме Києво-Печерським заповідником.

Також було звільнено з посади генерального директора заповідника «Софія Київська» Нелю Куковальську, якій, на диво, навіть її противники мало що могли закинути. Її посада залишається вакантною, оскільки Неля Михайлівна перебуває на лікарняному, хоча наказ на її звільнення міністром Кулиняком уже підписано.

Звільнив міністр культури також Наталю Клименко з посади генерального директора Національного музею Тараса Шевченка, призначивши замість неї Дмитра Стуса.

27 січня було усунуто з посади директора Національного музею народної архітектури та побуту України в Пироговому Павла Федаку, який очолював цей культурний заклад з 2009 року. На його місце призначили політолога Дмитра Зарубу, який раніше працював заступником голови Державної служби туризму і курортів.

За логікою, якщо міністр робить такі помітні кадрові зміни, у нього має бути залізна аргументація – чому саме ці люди і за які заслуги прийшли на зміну. Адже громадськість дуже цікавиться, як, наприклад, молоденька лікарка може керувати найбільшим музейним комплексом України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких – пам’ятники історії та культури. Серед них – два унікальних підземних комплекси, храми, пам’ятники архітектури XI-XIX ст., виставкові приміщення…

Однак у пана міністра не те щоб залізної – у нього ніякої аргументації не виявилося. Десятки журналістів, яких він зібрав на брифінг, намагалися хоч якесь слово витиснути з Кулиняка з цього приводу – та марно. Чи то йому слів забракло, чи то рішення він приймав під чиюсь дудку, але громадськість від нього так нічого й добилася.

Ось така відбулася розмова.

– Пане міністре, ми бачимо, що директорами заповідників призначили не фахівців у своїй справі. Одна з них – лікар-кардіолог за освітою, другий – політолог. Чи можете пояснити, у чому такий концептуальний підхід, якщо нефахівець керуватиме музейними справами?

– Я можу надати відповідь. Якщо ми говоримо за Пирогово, то ви трошки, може, не уважно прочитали біографію Дмитра Заруби – він закінчив історичний факультет Дніпропетровського державного університету.

– Так, політолог за спеціальністю. Політологія якраз вивчається на історичному факультеті.

– Зараз він директор асоціації, тому хочу вам сказати одне – у нього є і будуть заступники. Ми підходимо до того, що потрібні менеджери. Менеджери. Я повторюю це слово, які… Дмитро приніс програму розвитку цього музею, і давайте через місяць-два за першими результатами заслухаємо директора, і ми побачимо, чи він щось корисне чи не корисне приносить для цього музею. Це питання дискусійне.

Можливо, конкурсна програма була б краща, але Дмитро Заруба, пропрацювавши заступником голови Служби туризму й курортів, буде в Пирогово як менеджер на своєму місці.

–  А Києво-Печерська Лавра?

– Будь ласка. Крім того, що вона лікар, вона пропрацювала рік заступником міністра культури. От. Я так само працював у різних іпостасях, але бути організатором і керівником, знаєте, – це… Давайте трохи почекаємо.

– Які результати показали ці люди, щоб їх призначати на такі відповідальні посади? Може, їм би варто повчитися на простіших речах, щоб потім очолювати національні заповідники?

– На чому вчилися? Вони вчилися на тому, щоб зараз, у цей період, провести державну політику, яку зараз сповідує міністерство. Що значить на чому вони вчилися? А на чому вони мали вчитися?

– Вони показали якісь менеджерські успіхи? Зробили, може, якийсь успішний об’єкт? Чи це будуть експерименти? Хіба робота рік чиновником – привід для такої посади? І взагалі як лікар-кардіолог стала заступником міністра?

– Ну, вона вже пропрацювала, тому, думаю, це вже питання не будемо піднімати.

– Які її успіхи були на посаді заступника міністра?

– Вона, у тому числі, курувала й музейний напрямок, постійно спілкувалася, була в курсі всіх подій, які відбуваються в музейній справі, у тому числі.

– Чому вона стала заступником міністра?

– Тьху… (Сміється. – Авт.).

(Так і не отримавши відповіді на жодне з запитань, журналісти перейшли до питання про Нелю Куковальську, яку звільнили з посади керівника Софії Київської).

– У грудні роботу Нелі Куковальської визнали як не просто задовільну, а як найкращу. Отримала також нагороду від президента. І раптом у середині січня комісія від Міністерства культури вирішила, що вона працює «погано». У ЗМІ писали, що пані Куковальську зняли тому, що вона почала протестувати проти будівництва неподалік Софії, яке її руйнує. Вважають, що саме через це вона поплатилася посадою…

– Будь ласка, я відповідаю на запитання щодо Нелі Михайлівни. Після переходу Софії Київської до Міністерства культури ми направили до заповідника своїх спеціалістів. Почали виявлятися цікаві речі. Ми почали дивитися, що робиться в пам’ятко-охоронній діяльності. Паралельно до нас почали надходити листи від громадськості, але я до цього спокійно ставлюся, тому що завжди при якихось змінах надходять ласти то в одну, то в другу сторону.

Почали виявлятися речі, які робилися в Софії без погодження Міністерства. Так, тоді це було Міністерство регіонального будівництва, але була служба охорони культурної спадщини, яка і в той час працювала.

Що нам принесли: здійснення будівництва на охоронюваній території, відкриття саркофага Ярослава Мудрого без дозволу та погодження, останні речі – перенесення мозаїки на основи на зменшення ваги. І ці всі речі, які були напрацьовані минулого року, ми в числі інших хотіли заслухати на нашій комісії.

Перед цим я зателефонував до Нелі Михайлівни, попросив прийти, вона погодилася, але в день комісії вона різко захворіла. Я не хочу обговорювати, але… Поспілкуйтеся зі спеціалістами з інституту археології, не кажу про Сердюк, бо вона йде на місце Нелі Михайлівни, але поспілкуйтеся з Петром Толочком.

(У залі сміються, добре знаючи, хто такий Толочко).

– І Неля Михайлівна зникла і вже в лікарні почала давати оцінки. Після лікарні я готовий сісти в широкому колі й обговорити чи є ці питання, чи нема. Коли вона вийде на роботу наказ про її звільнення вступить у силу.

– Ви сказали, що вона щось побудувала. Що саме?

– Якщо вам цікаво, я передам. …Я особисто нічого не маю проти Нелі Михайлівни. Ми з нею провели тисячоліття (1000-річчя Софії Київської), але є речі, які є фактами від яких нікуди не дінешся. Тому вважаю, що їй не потрібно було ховатися на лікарняний, а прийти на комісію і доказати всім, що…

– Так наведіть ці факти, бо те, що ви сказали – дуже сумнівні «факти»! І що значить «сховалася» на лікарняному?

– Ні, я вважаю, що вона хвора, бо така офіційна версія, але чому саме в той день? Але я особисто думаю, що вона не захотіла прийти.

– Росіяни хочуть подарувати Україні пам’ятник Столипіну. Яке особисто ваше ставлення і чи звертався до вас хтось щодо цього?

– Ви знаєте, ведуться різні розмови як про меморіальну дошку, так і про пам’ятник. Думаю, що це питання більше до науковців. Ми знаємо з історії, що Столипін має відношення до Києва, хоч і трагічне, але має, і спогад про нього, звичайно, має бути. Особисто я більше схиляюся до меморіальної дошки, так як це трагічна подія.

– Знову про Софію. Ви казали, що працювала комісія щодо роботи Нелі Куковальської. Хто її очолював, хто були члені цієї комісії? Хто і що виявляв?

– Ну, там була міжвідомча комісія. Від служби був пан Вечерський. Можете з ним поспілкуватися… Я ж не знаю всіх… Ну, як вам сказати, я за ними не ходжу.

– Ви ж їх заслуховували…

– Я їх не заслуховував.

– А як ж ви наказ підписуєте?

– Усі члени підписуються, слухає директор.

– То як дії Нелі Куковальської призвели до якихось втрат?

– Ну, пізніше подивимося, як це буде виражено. Вас, напевно, цікавить фінансовий бік. Але сьогодні про фінансовий не можу нічого сказати.

– Два з половиною місяця тому була перевірка КРУ, і вона не виявила жодних порушень.

– Перевірка КРУ стосується суто фінансових справ, а перевірка пам’ятко-охоронної діяльності – речі, між собою не зв’язані.

– То за які кошти там, як випливає з ваших слів, будували, якщо нічого не вкрали?

– За державні гроші.

– Але ж ви кажете, що цього не виявили... Ви назвали Олену Сердюк як потенційного кандидата на посаду директора Софії. А в чому її заслуги?

– Слухайте, Міністерство культури і міністр проводять державну політику у сфері… І ви знаєте, коли підходити до призначень з такої сторони, ну, напевне, можна призначати роками. Є рішення, були консультації з фахівцями. Я зараз не хочу озвучувати… То давайте будемо призначати…

– Лікаря?..

– Можна довго говорити, чому той, а не той. Чому Сердюк? Тому що вона довго займається цією діяльністю.

– Якою?

– А якою вона діяльністю займається…

– Ми ж і запитуємо, якою?

– Ви питаєте, ніби ви не знаєте. Вона директор Інституту пам’ятко-охоронних досліджень. У кожного своя думка. Я взяв на себе відповідальність, що ситуація зміниться до кращого. І ви вправі спитати мене, якщо ситуація не зміниться.

– Як саме має змінитися ситуація? Що ви хочете бачите на місці цих заповідників? Бо важко собі уявити, як, наприклад, з пані Сердюк може змінитися Софія. Андріївський узвіз – це охоронна зона першого ступеня. Десять домів не пускають реставраторів, бо, мовляв, це приватна власність. Ми запитували Сердюк, чи заберуть у них будинки, які довели до такого страшного становища, що вони ось-ось обваляться. Вона відповіла, пряма мова: «Ми не знаємо, що ми хочемо бачити на Андріївському узвозі: чи зону готелів, чи зону ресторанів, чи великодушно залишимо туристам цю вулицю». Ось після таких слів страшно собі уявити, чого ще «не знає» пані Сердюк щодо заповідника «Софія Київська». Чи можете ви гарантувати, що весною після реставрації ми побачимо узвіз у тому вигляді, що й був, а не такий, яким собі вирішила уявити пані Сердюк і що взагалі в нас не буде сюрпризу?

– Можу абсолютно чітко заявити, що ні панею Сердюк, ні іншими директорами не буде зроблено нічого протизаконного. Це я можу гарантувати. Але давайте поставимося до цього так, щоб через деякий час зробити аналіз роботи.

– А чи маєте ви намір провести службове розслідування щодо пані Сердюк – стосовно її участі в нецільовому використанні грошей на розробку генерального плану Києва, оскільки саме її інститут виконував цю роботу і було документально зафіксовано те, що вона так і не зробила того, що повинна була?

– Якщо такі документи є, то я готовий провести розслідування.

– Чи є у вас якісь факти щодо зловживань пані Громової?

– (Довго мовчить. – Авт.). Ви знаєте, коли я починаю називати якісь факти… Давайте, ми, мабуть, зробимо таким чином – візьмемо протоколи комісій і, мабуть, опублікуємо їх на сайті. Я не хочу зараз говорити про якийсь негатив.

– Прокоментуйте, будь ласка, висунення Бориса Олійника на Нобелівську премію. Вважаєте це потрібно?

– Борис Ілліч Олійник – один з наших гігантів, який, як я вважаю, достойний номінуватися на любу премію.

– Назвіть, будь ласка, взірець музею, на що треба рівнятися новим керівникам? Для того, щоб ми розуміли, що ви хочете бачити на місці цих об’єктів?

– Взірець? Давайте, ми це скажемо через два-три місяці роботи нових керівників. А ви мені назвіть ідеал у пам’ятко-охоронній діяльності!

– Подумаємо.

– От бачите.

– Ви задаєте нам запитання не з нашої компетенції, журналіст не зобов’язаний знати це, а ви – міністр культури.

– Шановні, а ви ж піддаєте під сумнів компетенцію Сердюк.

– Піддавати під сумнів – це наша робота! А за які заслуги Дмитра Стуса поставили директором музею Шевченка?

– Дмитро Стус, знову ж, призначений на посаду, і я тут не бачу нічого поганого в тому, що молода людина призначена на посаду директора музею... Ну, ви знову мене витягуєте говорити про пані Клименко. Я цього не хочу робити. Давайте будемо дивитися вперед. Мені це не дуже приємно.

Оксана Климончук

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

Погоджуюся
Ми використовуємо cookies