Іспанська пристрасть на українській сцені

Хто сказав, що колір пристрасті червоний? Цей стереотип спростовувала запальним та емоційним танцем жінка у білому вбранні... Фламенко – це символ Іспанії, окремий світ, у якого є своя мова – мова серця... Виступ "Театру фламенко" в Києві

Виступ "Театру фламенко" в Києві

Хто сказав, що колір пристрасті червоний? Цей стереотип спростовувала запальним та емоційним танцем жінка у білому вбранні, яке анітрохи не применшувало пристрасті, яка проступала у її виступі. Так 1 жовтня на сцені Жовтневого палацу у Києві розпочався виступ іспанського Театру фламенко Томаса де Мадрид (Іспанія).

Іспанські гості в Києві вже не перший раз. У 2000 та 2002 роках кияни мали змогу ознайомитися з виставами Театру фламенко «Історія кохання» s «Пристрасть». Очевидно, тому нова програма «Дороги танцю», з якою завітав у Київ Томас де Мадрид цього разу викликала чималий ажіотаж – у залі не було вільних місць.

Іспанський танець фламенко походить з Андалузії і має багатовікову історію, у якій сплелися багатонаціональні культурні традиції. Перші документальні згадки про фламенко датуються кінцем XVIII ст., але виник танець на два століття раніше. Першими танцівниками фламенко були цигани-кочівники, які оселилися в Іспанії, згодом танець прижився і серед місцевих жителів.

Фламенко – це символ Іспанії, окремий світ, у якого є своя мова – мова серця. Це ціле мистецтво, у якому поєднуються танець, спів, музичний акомпанемент і речитатив. І, звісно ж, фламенко це розповідь про кохання, сповнена пристрасті, яка спопеляє усе навколо, трагічності, яка розриває серце болем, і водночас відчуття власної гідності та гордості.

Томас де Мадрид – один з найвідоміших виконавців фламенко у світі. У 1970 році він відкрив у Мадриді «Кав’ярню залицяльників, яка стала своєрідним артистичним кафе, де продовжувалися традиції танцю фламенко. Саме тут було поставлено його відомі вистави «Присвята Мануелеві Мачало», «Романтична кузня», «Жіноча драма» (за мотивами твору Гарсія Лорки «Дім Бернарди Альби»). У 1983 році Томас створює власну трупу «Театр фламенко», з якого з того часу незмінно гастролює по світу. Мабуть, дається в знаки мандрівна циганська кров, яка тече в жилах іспанців. Склад трупи невеликий і навіть, можна сказати, сімейний: окрім самого Томаса де Мадриди тут танцює його дружина – Марта Перес і син. У виставі задіяні ще дві танцівниці, гітаристи, співак і «палмерос» – ті, що відбивають ритм, допомагаючи таким чином танцюристам.

Однак Томас де Мадрид відомий не лише як танцюрист. У 1997 році він поставив хореографію до опери Бізе «Кармен», яка була представлена на оперному фестивалі в Единбурзі. До участі в постановці був запрошений славнозвісний Пласідо Домінго.

Для звичайного невтаємниченого глядача на виставі "Театру фламенко" могло видатися, що на сцені відбувається звичайний концерт з музикою і танцями (які до того ж не усім були зрозумілими). На сцені під акомпанемент двох гітар і ще двох співаків вистукували в лише їм зрозумілий такт танцюристи. Причому здебільшого танці виконували поодинці.

І лише ті, хто прийшов на виступ цілеспрямовано, тому що цікавиться фламенко, професійним вухом міг відрізнити жанрові відмінності. Ось це виконувалася солеа – пісня самотності, танець здебільшого жіночий, у якому переважають повільні рухи рук і корпусу. Але раптом – блискавичний випад, ще один різкий рух – і знову методичне вибивання дробі ногами. Недаремно фламенко вважають танцем серця – це не дріб вибиває танцюрист, це калатає її серце від почуттів, які її переповнюють.

Але з кожним наступним виступом публіка все більше заряджалася енергетикою полум’яного фламенко. Зал дружньо аплодував, уже навіть не намагаючись попасти в такт, причому найбурхливіші овації викликали чоловічі сольні виступи. Виступ був не лише концертом, а цілою виставою. Тут не можна окремо сприймати танцівника, адже його супроводжує пісня, у якій розповідається цілу історію, а інші підбадьорюють виконавця схвальними вигуками на кшталт «ole!» та інших. Сам Томас де Мадрид у цьому справжній ас – він і до танцю уміє запросити кожного з учасників трупи, і переконливо зіграє здивування чи розчарування. Такою окремою міні-виставою можна назвати фінальну композицію – уже наче прощання, кожен з учасників продемонстрував своє уміння. Тут знайшлося навіть місце для відомих рухів Майкла Джексона, па з інших танців і рухів фламенко у кросівках.

«Театр фламенко» зібрав повну залу. Аудиторія була здебільшого молодіжна, хоча прийшло й чимало старших людей зі своїми сім’ями. Не беруся стверджувати, що виступ сподобався усім – хтось-таки очікував зовсім іншого. Але, Іспанці, безперечно, підкорили серця киян. А ще з впевненістю можна сказати, що охочих опанувати танець фламенко стало більше. Так що київські школи танцю можуть очікувати на нових учнів.

Євгенія Ковалевська

УНІАН в Google News