Проект «Складносурядні»: як стати світом, слухати сплеск води, і не дати себе зігнути

Проект «Складносурядні»: як стати світом, слухати сплеск води, і не дати себе зігнути

В рамках Книжкового арсеналу, що відгримів цими вихідними в Києві, було представлено унікальний проект...

В рамках Книжкового арсеналу, що відгримів цими вихідними в Києві, було представлено унікальний проект, який об’єднав без перебільшення культові постаті сучасної української літератури – Тараса Прохаська, Юрія Андруховича і Сергія Жадана. Столичній публіці організатори обіцяли знайомство з новим виміром тексту, що виходить за межі книги у простір концерту, вистави, перформансу. Пропонуємо свої рефлексії з приводу побаченого.

Побутує в українського народу такий вислів «Ми в академіях не вчились і що таке складносурядність, не розуміємо».
Не страшно, відповімо ми українському народові і спробуємо пояснити, що й до чого. Щоб не робити цього на пальцях, мусимо дібрати якесь унаочнення. І бажано зі сфери, в якій розуміється кожен: від доярки і кочегара до академіка і шапкокрада. От хоч би й із сучасної української літератури, чого ж ні?
Та й час, бачиться, вдалий: якраз поки вся людність, що її свідомість сколихнули події Книжкового арсеналу, по Троєщинах і Борщагівках веде суперечки про те, поетикальні структури чиєї прози, Іздрикової чи Шевчукової, більш здатні до подальшого репродукування, ми й спробуємо, що називається, по гарячому сліду донести до неї свої тлумачення. Та й приклад можна взяти з тих же арсенальних подій. От хоч би й проект «Складносурядні» (і назва яка ж для нашої цілі підходяща), чого ж ні?

КІЛЬКА СЛІВ ПРО ТЕ…

…як стати світом

Перша частина великого проекту «Складносурядні» може по праву бути названою найсинтетичнішою. На сцені, де розігрувалась дія, були поєднані література, спів, відео, музика, фото, танець, театр. Як на таке нетривале дійство, то достатньо, аби можна було почати гру «Вкажи зайве», чим і займалась частина глядачів, припалюючи цигарки по закінченні. І, напевне, знайдено було чимало версій того, що ж заважало цьому перформенсу, але, здається, всі вони хибували на неповноту.
Насправді, акторкою (Олена Костюк) на сцені, як і письменником у тексті (на сцені бо Прохасько попросту не рухався), майже не було зроблено зайвих рухів. Вікове замкнуте кружляння Олени під слова Еклезіаста, рівно як і кружляння камери, були точно, і доволі тонко, підігнані в загальному задумі.


Кожна людина від свого сотворіння проходить певні стадії себеусвідомлення, себеспоглядання і себепозиціонування. Головне, за Прохаськом, усвідомити в якийсь момент, що все тобою нажите і прожите може уміститись у скриньку з якимись речами, карту якогось маршруту чи й зовсім у непомітний спомин про той маршрут. Головне – прийняти, що все тобою зроблене, все, що тільки можеш ти забажати зробити, буде лишень повторенням того великого закону, який витворив тебе. Головне – зрозуміти, що від глини, з якої ти створений, до народу, який тебе витворить, шлях пролягає по дну розколини між стиснутим собою і безмежним світом. І тільки прийшовши до чіткого усвідомлення себе включеним у котрусь культуру, ти нарешті отримаєш шанс дійти і до усвідомлення її тісноти і обтяжувальності, до розуміння того, що усе, що відбувається в світі, відбувається і в тобі, до прозріння, що справжні щастя і волю тобі дасть тільки відкриття тієї тожсамості тебе зі світом, з розірвання якої, при відділянні тебе в окремий шматок фізичного тіла, тебе сотворили. Бо чим ми не такі, як яблуко серед світу? Чим ми гірші?

…як слухати сплеск води

Історія загадкового галицького генія Стаха Перфецького, яку розповідали Юрій Андрухович і Кarbido, як усяка порядна, передавана з уст в уста історія, обростає чим далі, то більшою кількістю деталей і нюансів. З коротких повідомлень про життя цього напівміфічного чоловіка, що поїхав підкоряти Європу і нагло підкорений коханням і красою десь у ній розчинився, все чіткіше вимальовується його справжній образ. Якщо письменникові із музикантами, які взяли на себе нелегку нішу пошуку правди про життя Перфецького, і надалі так щастиме у їхніх подорожах для відшуковування відомостей при таємниче зниклого генія, то є велика ймовірність, що геній нам явиться, і то у повній своїй силі.

Ми якось писали про прем’єрну спробу відшукати Перфецького. Мусимо зазначити, що усі, підмічені нами тоді, недоліки тієї спроби, як у воду канули. Наразі нарешті маємо справді впевнених у собі, драйвових і неперевершених шукачів правди і краси. І мусимо погодитись, що це круто.

…як не дати себе зігнути

Новий етап співпраці Жадана із «Собаками у космосі» втілився у програму «Zброя пролетаріату». Це була, можливо, найпряміша серед усіх інших частин проекту «Складносурядні», а тому найбезпосередніша, розмова із глядачем.
Бунтарська суть, яку довно приховував і тамував Жадан по усіх своїх віршах, прорвалась нарешті назовні ціло і тепер може просто і без евфемізмів апелювати до своїх слухачів. А з огляду на те, наскільки широкою є цільова аудиторія (від пролетарів, клерків, спортсменів, письменників починаючи і політиками, а ким же ж інакше, закінчуючи) Жаданові буде з ким говорити.
Дуже довго надіялось, що всі ці нагини мають межу. Довго, дуже довго терпілось найрізноманітніші вигадки і знущання. Довго мріялось про поета-трибуна, справжнього, готового за всіх говорити, готового говорити до всіх і з усіма стояти. І от, здається, з’явився. Принаймні на те схоже.

Побутує в українського народу такий собі побутовий антисинтетизм. І ковбаса не смачна, якась синтетична, і шкарпетки штучні швидше зношуються. І сидить український народ на своїх диванах, набитих паралоном, опирається на свої подушки, напхані китайським сентипоном, дивиться через польське пластикове вікно на цифровий корейський годинник і не розуміє, що сало і мистецтво не одне й те ж.

Роман Романюк

Фото: Тетяни Давиденко і Алекса Заклецького

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter