Історик Ю.Коренюк: Російські музеї двічі виуджували експонати Михайлівського собору
Історик Ю.Коренюк: Російські музеї двічі виуджували експонати Михайлівського собору

Історик Ю.Коренюк: Російські музеї двічі виуджували експонати Михайлівського собору

22:38, 01.03.2013
9 хв.

Михайлівському собору цього року виповнюється 900 років, а наступного – 90, як у Москві було прийнято рішення щодо його знищення…

В 2013 році виповнюється 900 років як було завершено будівництво Михайлівського собору, одного з найвеличніших храмів Київської Русі.

А наступного року виповниться 90 років від того дня, як було прийнято рішення ЦК КП(б)У про те, щоб висадити Михайлівський золотоверхий у повітря.

Відео дня

Сьогодні новий Михайлівський собор стоїть на тому самому місці, як і давній прародич, взірець візантійської архітектури та системи сакрального декору. У нинішньому соборі служать літургії та йде духовне життя. Це теж Михайлівський Золотоверхий. І слава Богу, що там храм, а не авто школа, як в радянські часи чи табір для військовополонених, як під час війни. Але це не зовсім той храм. Втім варто перейти через площу, зайти в святу Софію Київському на другому поверсі ви побачите колекцію 900-річних мозаїк давнього Михайлівського собору. Притулком колекції мозаїк Михайлівського собору став собор Святої Софії Київської. Тож щоб зрозуміти, яким був Михайлівський у той час, коли його будував онук Ярослава Мудрого князь Святополк, таки варто зайти в Софію.

На першому поверсі у напівкуполі вівтарної частини можна побачити образ Богоматері Оранти та мозаїки Євхаристії. Фахівці стверджують, що у Михайлівському соборі 900 років тому була така сама класична іконографічна система візантійських храмових розписів, як у Софії. А на другому поверсі у спеціальному Михайлівському залі зберігаються фрески та мозаїки Михайлівського. Якщо подивитися на ці фрески та мозаїки, то можна багато що почути з 900-літньої історії. Наприклад? Розмови київських князів, молитви Святополка-Михайла Ізяславововича (онука Ярослава Мудрого), який власне і збудував Михайлівський. Літописці пишуть, що благочестиві князі жили в мирі та злагоді, вони одружувались із віруючими християнками, представницями династичних родин Європи. Саме тому онук Ярослава Мудрого взяв у дружини грецьку княжну Варвару, а та у якості подарунка привезла до Києва мощі найшановнішої у християнському світі святої Варвари. Заглиблюючись в історію Михайлівського, можна почути гомін прочан, які значно пізніше після запуску залізничного транспорту сотнями тисяч відвідували Київ , Єрусалим землі Руської. Вони неодмінно заходили в Михайлівський, а ще й селились на Трьохсвятительській в дешевому готельному комплексі монастиря, який тоді називався «страннопріємниці» (від словосполучення «приймати странників, паломників»). А ще тут можна почути стук молотків, коли реставратори знімали фрески та мозаїки, готуючи Михайлівський до знесення під час радянської влади.
Взнавши про цей 900-річний ювілей завершення будівництва Михайлівського, я попросила про екскурсію наукового співробітника Софії Київського, великого знавця історії Михайлівського собору, доцента Юрія Коренюка. Перед тим, як йти на другий поверх до Михайлівського залу, він підвів мене до вівтаря Софії.

- Скоріш за все, церковний розпис у вівтарі Михайлівського собору був такий самий, як у Софії. Богородиця Оранта, під нею - Євхаристія, а внизу зображення архієреїв. Стандартна іконографічна програма, яка проіснувала до другої половини 12 столітті, - пояснив він, - Давній храм це віддзеркалення історія Київської Русі. Михайлівський був збудований, як вотчий храм онука Ярослава Мудрого, синя Ізяслава, Святополка – Михайла. Михайлівський собор пізніше зовні перебудований при Рафаїлі Заборовському одержав барочний декор і всі ці зовнішні добудови, які дійшли до висадження в повітря.

Ми піднімаємося сходами до Михайлівського залу Софійського Собору, де розташована експозиція – фрески та мозаїки Михайлівського. Перед входом до залу Юрій Олександрович проводить мене за внутрішню стіну, щоб показати своєрідну зворотній бік стіни-мольберту, на якій кріпляться мозаїки «Євхаристії», головної мозаїчної композиції, яка збереглася після того, як Михайлівський підірвали. Коли завершили демонтаж мозаїк, постало питання, куди їх кріпити.

- Гадаю, що ці підпори зібрали тоді ж реставратори, - показує мені Юрій Коренюк, рівні дерев’яні стовпи, на яких кріпилася мозаїка все було зроблено з підручного матеріалу, - розповідає він, й на хвилинку засмутившись продовжує, - Постишев, український намісник Сталіна, називав це «історичним хламом», який живить коріння українського буржуазного націоналізму. Коли в 1934 році було прийнято рішення про знищення Михайлівського, українська інтелігенція вже сиділа по таборах, але наукова спільнота Москви та Петербурга була стривожена, Політбюро зрозуміло, що буде багато галасу на Заході тому було вирішено демонтувати фрески та мозаїки. Мозаїки були у значно меншому обсязі. Унікальна цінність світового значення. Могли знищити й мозаїки. З Москви з центрального апарату партії прийшло кілька листів від завідуючого відділу Наркомату освіти, який писав Косіору та Затонському, що весь артистичний світ хвилюється з приводу вашого Михайлівського, та й за кордоном можуть бути неприємності. Бажано собор обміряти, а цінні мозаїки та фрески зняти. Тобто 27 березня прийнято рішення про знесення собору, а 11 квітня засідання Політбюро, український уряд УРСР, зібрався та постановив: вжити необхідних заходів для зняття мозаїк та фресок. Єдиний, хто виступив на їх захист був М. О. Макаренко – відомий український археолог і мистецтвознавець.

- А чому фрески знімали російські науковці та реставратори, а не наші? - запитую я.

- Оскільки таких фахівців, здатних демонтувати мозаїки та фрески в Києві на той час не було – запросили майстрів з Ленінградської академії. Реставраторів, які цим займалося було кілька. Основну частину мозаїк зняли за півтора місяці, але залишалися ще фрески. Одна жінка-науковець московський реставратор зовсім недавно написала мені, що вона опрацьовує особистий щоденник одного з реставраторів Павла Юкіна. У щоденнику є такий надпис: «Я просив їх рвати собор по частинах, щоб вони зривали бокові частини, а середні частини не рухали, бо вони не досліджені, а я ще знаходжу фрески. Мені це обіцяли. А тут приходжу, а собору нема». Тобто він не встиг зняти все. Фрески були під нашаруваннями скрізь, то точно ніхто не знав обсягу. Звичайно демонтаж не робився швидко. Нарком освіти Затонський пригрожував: «Если ваши реставраторы будут долго шевелиться, то мы снесем вместе с мозаиками и фресками». Але велику частину колекції вони таки зняли. І як я казав, з підручного матеріалу змайстрували стіни. Збереглися спогади співробітників Софійського заповідника, що свідчать як вся Євхаристія була поділена на тридцять дві ділянки та кожна частина мозаїки Євхаристії була знята окремо.

Я розглядаю мозаїки Євхаристії, апостола Тадея, Стефана, фрески. З тих фрагментів подумки відтворюю те як виглядав Михайлівський Золотоверхий.

Благовіщення, Захарія, сама мозаїка Євхаристія – вони здається увібрали не тільки час, а й духовну силу тих, хто їх створював. В фондах святої Софії ще лежать кілька мозаїк. Тож пам’ятки світового значення наразі складені просто в коробках. Реставрація їх – недешева, а з Мазепами в наш час важко, але все ж вони є. Тринадцятого лютого 2013 року Американським посольським фондом зі збереження культурної спадщини надано Національному заповіднику «Софія Київська» грант на реалізацію проекту, спрямованого на збереження колекції автентичних мозаїк ХІІ ст. з Михайлівського Золотоверхого собору. По його завершенню цю унікальну колекцію буде експоновано в Софії Київській.

- Цим зображенням 900 років. Їх кількість могла бути значно більшою, але музейний менеджмент радянської Росії двічі забирав наші експонати в російські музеї. Спочатку нібито для виставки, потім вони так і не поверталися в столицю, - розповідає Юрій Олександрович, - Взагалі Михайлівський собор як і Софія продукує значно більше історії, ніж здатна вмістити одна екскурсія. Це і Київська Русь із князями, зусиллями яких було створено взірець майже візантійської спадщини, а за допомогою благочестивого князя Святополка-Михайла через його дружину тут оселилися мощі великої святої Варвари. Михайлівський це вісімнадцяте століття, коли до Собору до його архітектури та іконостасів, коштом гетьмана Скоропадського прийшло українське бароко. Михайлівський - це і 19 століття, коли тут квітнуть бібліотеки коли будуються будинки для паломників. Михайлівський, це і криваве двадцяте століття, коли його висадили в повітря, а всі українські музейні менеджери потерпали від влади. Але в 21 століття Михайлівський залишається з нами. Бо тут в Святій Софії є спадок, те що робили давні майстри. Євхаристія та фрески святих воїнів. А на території Михайлівського Золотоверхого є музей, створений колективом на чолі з істориком Оленою Сердюк. Тут зібрана ще одна частина того, що лишилося від цієї унікальної пам’ятки світового значення.

Олена Мігачова

Фото з сайту Софії Київської  та Вікіпедії

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся