Історик Тетяна Люта: Могилянка створила структуру російської церкви XVII - XVIII ст.

Відомо, що не буває нецікавих історій -  є мало людей, які здатні розповісти історію цікаво. (Інтерв'ю)

Відомо, що не буває нецікавих історій -  є мало людей, які здатні розповісти історію цікаво. Безліч періодів української історії ще чекають на свого талановитого розповідача-знавця. А тим цікавішою є історія ще й показана! Як це буває на  добре зроблених виставках, коли історія сама себе "ілюструє" . 16-го липня в Національному заповіднику Софія Київська відкривається виставка, присвячена митрополиту Рафаїлу Заборовському, очільнику української митрополії 1731-1747 років, ректору Києво-Могилянської академії. Про цей період просвітництва Гетьманщини, що наклався історично на розквіт українського бароко і йтиметься на запропонованій виставці. Ми говоримо з куратором цієї виставки у Національному заповіднику Софія Київська,  викладачем Національного університету "Києво-Могилянська академія", кандидатом історичних наук Тетяною Лютою.

Тетяно Юріївно, чи знаєте Ви як пересічний  киянин реагує на саму назву «виставка, присвячена митрополиту»? Він думає десь так: нецікава  церковна історія, не варто ходити…

Зрозуміло, що може так думати, але даремно. Історія української церкви цього періоду – це значно більше, ніж нудний перелік рішень "Священного" Синоду чи навіть дати будівництва храмів у путівниках. Це - історія духу, культури,  мистецтва, а коли мова йде про такі значні постаті як  Рафаїл Заборовський це  історія просвітництва і духовного становлення, ба, навіть - історія української політики, хоч і у такій делікатній сфері як церковна ієрархія Російської імперії того часу.

Проілюструйте, будь ласка.

Ну, наприклад, відомо, що граверне мистецтво Російської імперії почалося від гравюр українців - братів Тарасевичів, які виготовили у 80-х роках XVII ст. досить рідкісну як на сьогоднішній  час гравюру: портрет-панегірик царівні Софії Олексіївні, старшій сестрі Івана та Петра  Олексійовичів Романових. Але зобразили її у вигляді цариці з відповдними інсигніями - атрибутами царської влади. Ясно, що у боротьбі з Наришкіними  партія Софії Олексіївни програла, а гравюра була заборонена. Однак, рідкісний збережений  олійний  портрет царівни створений на підставі цієї гравюри,  з відповідною "софійною" символікою зберігся. Таким чином мистецька  майстерність українських штихарів наклалася на політичні події у  Москві і, зрозуміло, була "забута".  Панегірик як жанр є невід'ємною складовою культури бароко. Саме в часи митрополитства Заборовського цей жанр отримав нове втілення у вигляді відомої гравюри-панегірика на честь митрополита роботи геніального українського штихаря-художника Григорія Левицького-Носа. Сама матриця-мідна дошка цієї гравюри зберігається  у відділі естампів Національної бібліотеки ім. В.Вернадського і увійшла до каталогу, підготовленого до видання колективом науковців на чолі з Глібом Юхимцем. На нашій виставці відвідувачі побачать копію з примірника  Національного художнього музею України, але головне - гравюра крім свого оригінального вигляду буде представлена у деталях - у 18-ти фрагментах,  які глядачі донині  ще не бачили так би мовити "зблизька".

Крім гравюр наша вставка презентує унікальні зразки облачення митрополита, що походять з його поховання, дослідженого археологами 1938 р. Видання церковної літератури, здійснені за його керівництва, а також рідкісні за художнім оформленням Євангелія - зокрема,  вклад митрополита до домової церкви Шулявського митрополичого дому (нині територія Міністерства оборони України) - все це рідкісні маловідомі для широкого глядача експонати.

На продовження теми  стосунків української церкви з російською владою на виставці будуть представлені копії листів двох цариць до митрополита: Анни Іванівни та Єлизавети Петрівни. Залишаючи інтригу стосунків між представницями влади та митрополитом, можу сказати, що ці документи виставляються вперше і самі глядачі зможуть прочитати ці текти, якщо наберуться наполегливості...

Велика роль митрополита була у відродження Києво-Могилянської академії після подій Мазепиних часів. Відбудова споруд Могилянської академії, а головне - збільшення площі Староакадемічного корпусу свідчило про збільшення  кількості спудеїв академії, коли загальне число їх сягало понад тисячу. Заборовський клопотався про фінансування академії з гетьманського скарбу. На тогочасному кресленику корпусу, що представлений на виставці,  позначені  розташування класів академії.  Не даремно засвідчено, що церковна ієрархія Російської імперії того періоду живилася нашими талантами, ну а Могилянка була постійним постачальником кадрів для російських єпархій: Архангельска, Тобольська, Псковська та багатьох інших, -  мало не всі єпископські кафедри Росії у той час посідали наші випускники.  До слова, її у цей час  називали «Могило-Мазепинсько-Заборовською» академією.  Заборовському належить авторство нового статуту академії, в якому прописані були правила її функціонування. Серед показових пунктів є правила  демократичного прийому на навчання будь-якого студента за соціальним статусом аби він виявив знання.  Після смерті Рафаїла Заборовського у посмертній промові його наступника могилянського ректора Георгія Кониського було сказано: «Це був світильник, що світив і грів...  А, ви, бобилі, обідрані та голодні стали відігріті  ним та нагодовані, навчені і забезпечені...  Гріх нам буде, як  згадавши Петра Могилу не згадаємо Рафаїла Заборовського».

А як йому вдавалося добиватися з одного боку фінансування,  а між тим вести свою політику розбудови Київської митрополії?

Він балансував між двома імператрицями Анною Іванівною і тоді ще княжною Єлизаветою Петрівною. Вдало маневрував між ними і був авторитетом для обох. Головне - Заборовському вдалося повернути київській ієрархії  статус митрополії. Титулатура  митрополита  була визначена як митрополит "Київський, Галицький та Малої Русі."  Саме таким титулом підписаний портрет митрополита на гравюрі, лише латинською мовою.  Тут гравер Левицький вирізав на позначення слова "мала" слово "parve", що мало ще одну конотацію "принижена".  Однак, Анна Іванівна була дамою малописемною,  та й Єлизавета Петрівна, не надто освіченою, і навряд вони читали або й взагалі бачили цей панегірик, явно розрахований на "внутрішнє споживання". Однак обидві вони були особами віруючими. Гадаю, вони були підкорені знаннями та освітою Рафаїла Заборовського,  який до того, як повернувся в Україну,  був головною духовною особою на російському флоті. Як ви розумієте, на флот - улюблене дітище Петра потрапити було важко.  Досвід роботи у цьому закладі став у нагоді майбутньому митрополитові.

Я, заходячи в Софію, почула як група російських туристів цікавилася, де тут в’їзд - брама Заборовського. Приємно, що оцей розкішний в’їзд, брама Софії, збудована митрополитом, вважається чи не головним твором українського бароко стала об’єктом інтересу та уваги іноземців, чи не так?

Українське бароко - це явище у дуже широкому розумінні  Зрозуміло, що бароко як світовий стиль виникло не в Україні, однак  у нас воно набуло своїх неповторних форм: від архітектурних пам’яток, металопластики, живопису до літературних творів.  Брама Заборовського  є таким яскравим зразком українського архітектурного бароко, сповненого самоіронії. Носаті маскарони та пальмові гілки радше схожі на  букети татар-зілля на Зелені свята, - чим не стиль?  Російське наришкінське бароко такого не знає! Або архангели в шароварах на софійській дзвінниці - де ви побачите подібне?

Що міститиме експозиція у будинку митрополита?

Не буду розкривати всіх таємниць виставки, але скажу, що буде представлено робочий кабінет святителя...

Тетяно Юріївно, я чула, що Ви хочете створити музей Київської митрополії?

Так. Показати весь період існування української церкви з усіма трагічними та карколомними подіями було б логічно, але надзвичайно складно. Зібрати рідкісні рукописи, захопити всі періоди церковної історії, не виключаючи періодів протиріч та боротьби. Але є одне питання: чи готове суспільство до  такого музею? Адже нічого подібного немає у світі, можливо, за виключенням Ватикану...

Розмовляла: Маша Міщенко

УНІАН в Google News