Валерій Бойко: Ми так відстали у живописі, що виявилися далеко попереду

Художник у світі тільки один – це Бог, всі інші – копіювальники… Наша сила – в реалізмі... Галерейна справа – це взагалі не бізнес!.. Інтерв’ю з галеристом

Незалежний Продюсерський Центр БОЙКО відомий, насамперед, галереєю "Глобус", що розташована на київському Майдані, який у листопаді відкрив виставку-продаж картин у Магдебурзі. На якій представив 400 робіт українських художників. Після повернення з Магдебурга директор центру Валерій Бойко погодився на розмову з кореспондентом УНІАН.

Розмова почалася з того, що хазяїн невеличкого кабінету "за лаштунками" галереї "Глобус", вказавши на Біблію на столі, сказав, що це є статут, за яким працює центр, і це, начебто, неабияк допомагає. Можливо, так воно і є, але навряд чи варто зневажати талантами й досвідом самого Валерія Бойка – літератора, художника, менеджера, дипломат ...

Крім усього іншого, Бойко – атестований експерт з живопису Міжнародної Поліцейської Асоціації (МПА). Він знає особливості старіння фарби і полотна, конструктивні відмінності підрамників різних часів, вміє відрізнити на полотні куряву нашого часу від пилу минулих століть. Але його найголовніша справа – це все-таки продюсерський центр, створений з любові до живопису.

Пане Валерію, коли Ви вивозите за кордон сотні картин, чи не позначається це на якості виставки у Вашій київській галереї, вона не порожніє?

Аж ніяк! З вересня цього року в галереї "Глобус" проходить виставка-продаж живопису «Артсалон МПА 2007» або, за нашою класифікацією, проект №42, організований разом з Міжнародною Поліцейською Асоціацією.

Узагалі, експозиція в "Глобусі" давно перетворилася на постійно діючу, яка, до речі, щодня оновлюється. Сьогодні в галереї представлено близько півтисячі картин понад ста українських художників. Загалом за 4 роки через "Глобус" пройшло близько десяти тисяч картин. Тільки за тиждень кількість відвідувачів іноді сягає 100 тисяч, а загалом галерею відвідали вже більше трьох мільйонів чоловік. Благо, галерея працює без вихідних і відкрита з ранку до ночі – з 9 до 23 години. Знавці кажуть, що тільки цього досить, щоб потрапити до Книги рекордів Гіннесса.

Між іншим, виставка в Магдебурзі – не перший закордонний проект нашого центру. У березні–квітні 2007 року Російський дім у Берліні радо надав нам свої приміщення для виставки, на якій було представлено 400 полотен 65-ти художників з різних регіонів України. У 2003 р. центр показав у Словенії понад 370 картин 74 українських авторів.

Можна здогадатися, що Ваші справи в арт-бізнесі йдуть чудово?

Поки що прибутку від виставок за кордоном – ніякого. Більш того, з`явилися борги. Галерейна справа – це взагалі не бізнес! Тільки цього року ми три рази заходили за таку межу, що хоч закривайся. Звертаємося в таких випадках до нашого найвищого Директора (вказує на Біблію. – Авт.).

Про бізнес можна говорити хіба що в первісному значенні цього англійського слова, яке буквально перекладається як "справа" або "заняття". Це дійсно та справа, якою я займаюся із задоволенням та повною віддачею.

Назву центру обрано не через пихате марнославство, а виходячи зі старої слов`янської традиції, коли справа, названа на ім`я людини, що її розпочала, стає не тільки справою всього життя, але й накладає на цю людину неабияку відповідальність, як перед сучасниками, так і перед прийдешніми поколіннями. І ця відповідальність включає в себе багато конкретних завдань, від оцінки художньої цінності творів до їх обережного транспортування. Скажімо, щоб змусити працівників дбайливіше поводитися з картинами, мені якось довелося дати кожному з них пензлі, фарби й полотна й попросити написати по картині.

Які завдання ставить перед собою Ваш центр?

Головна мета продюсерського центру – збереження тієї художньої школи, яка ще у нас є. У реалізмі – наша сила, навіщо ж нам його зрікатися?

На жаль, у ХХ столітті витончений живопис із багатовіковими традиціями програв новим напрямам і течіям, частина яких зароджувалася як мистецтво протесту. Його прихильниками були ті, кого дратувало "мистецтво дворян". Як наслідок, замість творів мистецтва на світову арт-сцену вийшли "предмети мистецтва" із сумнівною естетичною цінністю, проте з гарною ринковою розкруткою і, зрештою, високою грошовою вартістю.

У США був досить показовий випадок, коли скульптор судився з митниками через те, що вони вимагали заплатити мито за шматок кольорового металу (бронзи), але не помітили в ньому твору мистецтва! Суд ухвалив вважати твором мистецтва будь-який предмет, якщо його таким вважатимуть принаймні двоє-троє людей!

А у нас художники, хоча, звісно, й не всі, досі працюють у традиційних стилях, і їхніми творами можуть насолоджуватися й захоплюватися куди більше людей, ніж дві чи три персони із специфічним смаком чи то розумовими особливостями. Ми так сильно відстали в живописі, що виявилися далеко попереду!

Але й у нас, як в усьому світі, на зміну мистецтвознавцям і експертам із глибинним розумінням живопису вже приходять арт-маклери, які вміють вправно набити ціну будь-якому так званому "предметові мистецтва". Тому намір українського уряду ввести ліцензування експертів в галузі мистецтва, звичайно, правильний. Це відповідає потребам часу. Плотери, ляпки й бризки замість живопису тощо, все це ставить під погрозу національне мистецтво. Щоб протидіяти цьому, потрібна експертна рада з професіоналів.

За якими критеріями можна відрізнити справжній живопис? У чому його головна особливість?

Мені дуже поталанило з учителями! Коли я ще шукав свого місця під Сонцем, багато вчився й пробував себе в різних якостях, доля звела мене з однією людиною з Австрії. Він "проганяв" мене крізь "Ермітаж" і вимагав зробити опис картин, лише на пів сторінки, але так, щоб ці картини можна було легко впізнати. Це навчило мене бачити живопис. Без цієї здібності я б не наважився на створення галереї. А моє знайомство із цим учителем мало неймовірну передісторію. Зовсім випадково з`ясувалося, що під час війни мій дід, простий радянський солдат родом із Чернігівщини, під Сталінградом урятував від смерті полоненого австрійця, і то була саме та людина, яка через три десятка років стала мені вчителем!

А з уроків в "Ермітажі" я засвоїв, що найголовніша цінність живопису – її позитивний вплив на людину. Вплив кольорового образу – ціла наука. Уже давно у Франції, та й в інших країнах, проводять дослідження впливу кольорів і світла на людську психіку. На жаль, навіть серед професійних художників "бачити" живопис можуть далеко не всі. Живописець або графік, ілюстратор, архітектор тощо – це лише професія, спеціалізація людини, а художник, митець – це звання, яке дається не кожному. Таких не багато. До того ж, посередній художник, коли він дотягся хоч до яких важелів влади, "топче" талановитих. Тому, поки художник живий, не стільки його живопис, скільки його самого слід вважати за національне надбання, яке вимагає і уваги, і захисту, і підтримки. Одним з таких національних надбань є, приміром, Микола Луговенко, чудовий пейзажист, людина, на диво сильна і духом, і тілом. Він - постійний лідер в арт-рейтингу інтернет-каталогу, що діє на основі голосування відвідувачів нашого сайту –www.artboyko.com.

З чого починалася Ваша виставкова та галерейна діяльність?

Колись давно, задовго до створення продюсерского центру, продавав картини на Андріївському узвозі. Проводив там по 16-17 годин на добу! Добре, житло знімав зовсім поруч, так що Оксана, моя дружина, подавала мені каву просто у вікно. Я довго вважав, що в наші часи "декабристки" вже перевелися, поки не зустрів Оксану. Тепер у роботі центру я беру на себе стратегічні завдання, а вона більше переймається тактичними питаннями. Всі оці книжки з живопису на полицях збирає й вивчає вона.

У Вашому кабінеті крім книг багато чистих полотен. Навіщо?

Серед завдань нашого центру – пошук талановитих художників по всій Україні, незалежно від рівня їхньої підготовки і статусу в суспільстві. Зрозуміло, що таланти потребують підтримки. Наш центр забезпечує їх фарбами, полотнами, причому, лляними, допомагаємо по можливості з майстернями. У разі потреби, надаємо юридичну підтримку, зокрема, у захисті авторських прав, трапляється, що допомагаємо в лікуванні. З огляду на техніку й рівень конкретних майстрів підказуємо їм сюжети й композиції для картин, які мають шанс бути продані.

А взагалі, завдання центру дуже різноманітні – від обрамлення картин гідним багетом і проведення масштабних виставок до розміщення в інтернеті інформації про художників і їхню творчість. До речі, центр принципово не бере з художників ніякої плати ні за виставки, ні за Інтернет. Сьогодні у нашому каталозі більше 500 українських художників, понад 15 тисяч картин. Проводимо також навчання реалізаторів живопису, артдилерів, артменеджерів з наданням відповідних атестатів. Приймаємо й розподіляємо замовлення на живопис.

За великим рахунком, художник у світі тільки один – це Бог, всі інші – копіювальники, ліпші або гірші. В ідеалі, моя мрія – вибрати сотню гарних художників, допомагати їм і скуповувати всі їхні картини. Тоді б я міг бути впевнений, що їхня творча спадщина не згине марно й буде доступна справжнім цінителям. Але поки що це залишається мрією. Робимо, що можливо, силами продюсерського центру. І, слава Богу, дещо непогано виходить.

Розмовляв Олексій Бреус, художник

УНІАН в Google News