Сценарії поглинання Нафтогазу: «білоруський» відхилили, на черзі «сербський»
Сценарії поглинання Нафтогазу: «білоруський» відхилили, на черзі «сербський»

Сценарії поглинання Нафтогазу: «білоруський» відхилили, на черзі «сербський»

13:09, 07 вересня 2011
8 хв. 2

Поділ «Нафтогазу» на структурні складові буде безглуздим без проведення подальшої їх приватизації. А ось тут і виникають величезні ризики переходу цих активів під контроль все того ж «Газпрому»...

За всю історію незалежної України керівництво країни, мабуть, ще не займало такої жорсткої позиції в суперечці з «Газпромом» про ціну на газ. Тобто, всілякі демарші, які закінчувалися газовими війнами, були й раніше, але щоб Президент і Кабмін не тільки виступили єдиним фронтом, але й перейшли від гучних заяв до конкретних дій, цього ще не було. Доручивши уряду реформувати, а, по суті, ліквідувати «Нафтогаз», що дозволить розірвати існуючий договір з «Газпромом», Президент, з одного боку, обрав чи не єдино можливий варіант позасудового вирішення проблеми, з іншого - відкрив, так би мовити, ящик Пандори. Поділ НАК на структурні складові виявиться безглуздим без проведення подальшої їх приватизації. А ось тут і виникають величезні ризики. Якщо раніше нам варто було побоюватися так званого «білоруського сценарію», який передбачає продаж «Газпрому» «Бєлтрансгазу» в обмін на знижку, то, уникнувши його, Україна ризикує продублювати «сербський сценарій», який не набагато оптимістичніший...

Небезпечна приватизація

Як заявив прем`єр-міністр Микола Азаров, основним результатом реформування «Нафтогазу» стане виділення з його структури газовидобувної компанії й подальший її вихід на біржу з метою залучення інвестицій у розвиток. Можна припустити, що ліквідація НАК передбачає появу в Україні й окремої нафтовидобувної компанії, і самостійної газотранспортної, а, можливо, і компанії, яка займеться реалізацією російського газу на внутрішньоукраїнському ринку.

За словами міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка, робота з реформування НАК буде завершена до 1 січня 2012 року. «Наступного року виведемо ці компанії на приватизацію, або шляхом ІРО, або шляхом продажу частини пакетів через міжнародні фінансові біржі», - розповів міністр. Причому приватизуватися будуть не контрольні пакети компаній. «Я маю на увазі «Газвидобуток», «Трансгаз», «Чорноморнафтогаз», «Укртранснафта» і ще кілька інших», - пояснив Ю.Бойко. За розрахунками уряду, така приватизація дозволить залучити додаткові кошти в обсязі 10-12 мільярдів доларів, які спрямують на використання систем енергоефективності та збільшення видобутку газу в Україні.

Незважаючи на те, що вантаж фінансових зобов`язань «Нафтогазу» буде розділений між новоствореними структурами нерівномірно, і найбільше «дістанеться» тій, яка буде відповідати за продаж російського газу в Україні, всім їм знадобляться інвестиції.

Із заяв уряду можна зробити висновок, що Кабмін у питанні залучення коштів у нафтогазову галузь має намір керуватися виключно прозорою процедурою первинного публічного розміщення акцій на фондових біржах - IPO. Однак, не можна виключати того, що пакети акцій деяких активів «Нафтогазу» можуть бути передані Фонду держмайна і приватизовані за традиційною схемою. При цьому не секрет, що приватизаційні конкурси в Україні можуть проходити за заздалегідь написаним сценарієм, а отже перехід цих активів під контроль все того ж «Газпрому» дуже ймовірний. Адже серед українських чиновників найвищого рангу предостатньо людей, лояльних до російського газового монополіста. Крім того, росіяни можуть доручити викуп акцій і своїм українським партнерам.

В результаті, найбільш прийнятним варіантом виглядає IPO, але і воно не вирішує усіх проблем. Наприклад, розміщенню акцій української газотранспортної компанії на Лондонській або Франкфуртській біржах може передувати масована інформаційна компанія «Газпрому». Її суть буде зведена до того, що через 5-7 років наша ГТС залишиться без російського газу, який піде до Європи в обхід України через Північний і побудований до того часу Південний потоки. Природно, потенційні інвестори навряд чи ризикнуть вкладати гроші в такий актив, а який-небудь Внешторгбанк Росії, або навіть сам «Газпром» дуже навіть ризикнуть. Росіянам набагато вигідніше отримати доступ до ГТС, ніж вкладати мільярди в будівництво Південного потоку. Але виходу у нас немає - якщо повністю залишити спадкоємців «Нафтогазу» в держвласності, вони розділять його долю, залишаючись баластом для держбюджету.

Усе вищесказане можна назвати дозвільними міркуваннями дилетанта. Автор не образиться, але досвід східноєвропейських країн, які вже пройшли через приватизацію нафтогазового сектора, не враховувати не можна. А він змушує багато про що замислитися.

Вибір між Сербією і Чехією

Структура нафтогазового ринку України ще 10-15 років тому не так вже сильно відрізнялася від «колег» у країнах Східної та Центральної Європи. Але сьогодні деякі з них пішли дуже далеко вперед, інші, хоч і провели реформи, але особливого прогресу так і не досягли. Одним із невдалих прикладів можна вважати ситуацію з сербським Nafatgaz, який до 2001 року був аналогом українського «Нафтогазу».

На думку незалежного експерта з енергетичних питань Олександра Нарбута , подальша доля підрозділів Nafatgaz для нас дуже цікава. «Скажімо, окрема компанія «Сербія Газ», до якої перейшли єдине в Сербії підземне сховище газу Банатський двір і газотранспортна інфраструктура, була взята під контроль компанією ЮгРосГаз. Остання фактично аналог РосУкрЕнерго і була підпорядкована інтересам «Газпрому». Банатський двір надалі був приватизований, і сьогодні знаходиться під контролем «Газпрому». Нафтову складову - НІС (Naftna Industrija Srbije) купила дочірня структура «Газпрому» - «Газпромнафта», їй у 2008 році перейшов 51% акцій сербської компанії. В результаті, на сьогодні в Сербії ми можемо спостерігати практично повну відсутність диверсифікації поставок нафти і газу, на відміну, скажімо, від сусідньої Македонії, якій у 2010 році в результаті тісної співпраці з Грецією вдалося повністю відмовитися від постачань російського природного газу», - відзначає експерт.

На його думку, для того, щоб Україна змогла очиститися від паразитування «Газпрому» на газовому ринку, їй необхідно спрямувати серйозні зусилля на переформатування команди, що управляє процесами у нафтогазовій галузі. «Яка б партитура сьогодні цій команді не пропонувалася, виконуватися вона буде під диригування «Газпрому». Нинішня команда здатна тільки імітувати переговорний процес з «Газпромом», домігшись успіхів тільки у тій частині, яка стосувалася поставок у поточному році 4 мільярдів газу для компанії пана Фірташа.

Реальний результат ми зможемо отримати, якщо реформуємо весь нафтогазовий сектор, а не тільки ліквідуємо «Нафтогаз». Потрібно створювати конкурентну модель, що базується на диверсифікації. Пріоритетом має стати поява альтернативного російському джерела поставок газу до України, що створить конкуренцію на ринку. Тоді можна буде вести мову про зниження цін на газ для українських споживачів», - підкреслив експерт.

О.Нарбут вважає найбільш прийнятним для України так званий чесько-словацький сценарій побудови енергетичного ринку, «коли компанії, що створюються після поділу державного нафтогазового монополіста, ретельно готуються до збалансованої приватизації, в якій зможуть на рівних брати участь різні інвестори. У Чехії першою була хвиля приватизації нафтопереробних заводів, потім пройшла приватизація газотранспортної системи, виграла німецька RWE. Її прихід допоміг Чехії без особливих втрат пережити холодну зиму 2009 року, оскільки RWE забезпечила постачання газу з Німеччини, використавши чеський газопровід в реверсному режимі. У Словаччині продумана приватизація нафтогазового сектора призвела до того, що газотранспортною системою країни володіє E. ON Ruhrgas, Gaz de France Suez і словацька держава. Така модель могла б стати для України найбільш перспективною і відповідає національним інтересам».

На завершення відзначимо, що за останні пару тижнів у заявах Президента і прем`єр-міністра на газову тематику стали звучати тези, які раніше неодноразово проговорювалися експертами. Проте до останнього часу їх думка повністю ігнорувалася на догоду традиційній методиці «вламування» російських партнерів, що передбачає постійні поступки в обмін на тимчасові послаблення, які нічого не вирішують. Здається, ми нарешті вийшли з цього грішного кола, але попереду ще дуже багато серйозних ризиків, про які не можна забувати.

Антон Лосєв (УНІАН)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

Погоджуюся
Ми використовуємо cookies