У поєдинку Westinghouse vs ТВЕЛ перемогла Україна
У поєдинку Westinghouse vs ТВЕЛ перемогла Україна

У поєдинку Westinghouse vs ТВЕЛ перемогла Україна

19:00, 13 червня 2012
12 хв. 44

Бажання допекти росіянам спонукало українське керівництво дати згоду на початок експлуатації палива Westinghouse на наших АЕС. Але паралельно «Енергоатом» домовився із «ТВЕЛом» про будівництво в Україні власного заводу з фабрикації ядерного палива. І що тепер робити з головною ідеєю - диверсифікацією?

Україна повинна мати декілька постачальників палива для атомних електростанцій - цей рефрен був багато разів озвучений представниками НАЕК «Енергоатом». Першим кроком у забезпеченні диверсифікації вітчизняного ринку ядерного палива стала угода, підписана у 2008 році з американською компанією Westinghouse, згідно з якою до 2015 року мінімум 3 енергоблоки на вітчизняних АЕС працюватимуть на тепловидільних збірках (ТВЗ) цієї компанії. Зараз паливо Westinghouse у режимі дослідної експлуатації використовується на двох блоках Південно-Української АЕС. Загалом усе йшло до того, що після завершення дослідної експлуатації і отримання дозволу Державної інспекції ядерного регулювання (ДАЯР) ТВЗ виробництва Westinghouse повинні були почати надходити на наші АЕС у промислових масштабах. Природно, це означало б скорочення закупівель ТВЗ у російської компанії «ТВЕЛ», яка до останнього часу була єдиним постачальником палива на наші атомні електростанції. Проте паралельно з процесом впровадження американських збірок «Енергоатом» домовився із «ТВЕЛом» про будівництво в Україні власного заводу із фабрикації ядерного палива. Здається, всі перешкоди на шляху впровадження цього проекту знято, початок його реалізації очікується вже восени поточного року. Але виникає питання: а що тепер робити з ідеєю диверсифікації?

Реакція на газ

Впродовж останніх років будь-які українсько-російські контакти в енергетичній сфері відбуваються оглядаючись на ситуацію в газовому секторі. І в цьому немає нічого дивного: вантаж газових домовленостей, підписаних у 2009 році, тисне на українську економіку чи не більше, ніж наслідки світової економічної кризи. Брак прогресу у переговорах з Росією про ціну на газ змушує українську владу знаходити нові аргументи, здатні зробити Москву поступливішою. І якщо всі погрози Києва щодо альтернативних поставок газу – то з Азербайджану, то з Німеччини або навіть із США – залишаються пустим звуком, то у сфері атомної енергетики нам вдалося перейти від слів до діла.

Не дивно, що початок співпраці «Енергоатому» з Westinghouse сприймався насамперед як політичний демарш на адресу Росії. Отака асиметрична відповідь. Як відомо, всі 15 реакторів, що працюють на чотирьох українських АЕС (13 реакторів типу ВВЕР-1000 і 2 реактори типу ВВЕР-440), розроблялися за часів СРСР, і ТВЗ, що виготовляються на підприємствах «ТВЕЛ», є для них «рідними» з технологічного погляду. При цьому слід враховувати, що в атомній енергетиці безпека експлуатації будь-якого устаткування, а тим паче паливних збірок, є ключовим питанням. Тільки величезне бажання хоч у чомусь допекти росіянам спонукало українське керівництво дати згоду на початок експлуатації ТВЗ Westinghouse, тобто формально дозвіл на початок дослідної експлуатації давала ДІЯР, але все-таки остаточне рішення було за політиками найвищого рівня. Інакше навряд чи хтось у нашій країні наважився б на експерименти з ядерним паливом, дуже вже дорого нам обійшовся Чорнобиль. Чинник безпеки був повною мірою використаний супротивниками палива Westinghouse, які нагадували про невдалий досвід його експлуатації на реакторах типу ВВЕР-1000 на чеській АЕС «Темліне». Але навіть зміна влади в Україні не змогла загальмувати процес входження американської компанії на український ринок, ба більше, в останні два роки переговори з Westinghouse навіть активізувалися. У серпні 2011 року Міненерго опублікувало проект Ядерного кодексу, який дозволяє створити в Україні підприємство із фабрикації ядерного палива американській Westinghouse Electric, і це незважаючи на угоду про будівництво заводу з російським «ТВЕЛом».

На даний момент два енергоблоки типу ВВЕР-1000 Південно-Української АЕС частково завантажено паливними збірками Westinghouse, виготовленими на дочірньому підприємстві цієї компанії у Швеції, і жодних нарікань на їхню надійність та ефективність поки що немає. Причому вони за своїми технічними характеристиками і масо-габаритними параметрами майже ідентичні російським. Водночас залишається відкритим питання, що робити з американськими ТВЗ після їх вивантаження з реактора. Якщо паливні збірки, поставлені росіянами, ними ж і утилізувалися, то займатися відпрацьованим ядерним паливом своїх конкурентів вони, звичайно, не будуть. «Енергоатом» поки що тільки веде переговори з цього приводу з французькою компанією AREVA.

Отже, щодо подальшої експлуатації в Україні палива Westinghouse є декілька технічних питань, які цілком можна вирішити. Інша річ – економічна складова. Керівництво «Енергоатому» визнавало, що ТВЗ Westinghouse на 30% дорожчі за російське паливо, і зниження вартості збірок відбуватиметься пропорційно нарощуванню обсягу їх завантаження на вітчизняних АЕС. Але ніхто не гарантує, що навіть після розширення присутності Westinghouse в Україні її продукція зрівняється у ціні з російською, а тим паче, якщо ТВЗ за російською технологією складатимуть в Україні. Виникає реальний ризик, що диверсифікація ринку ядерного палива може призвести до подорожчання електроенергії, яка виробляється нашими АЕС. З одного боку, логіка підказує, що така диверсифікація абсурдна, адже демонополізація будь-якого ринку має на меті зниження цін на ньому, а не навпаки. Але з іншого боку, Україна просто не може собі дозволити бути залежною від одного постачальника. Дуже вже сумний наш досвід газових взаємин із Росією. Однак дозволимо собі припустити, що безкомпромісна позиція України стосовно диверсифікації ринку ядерного палива може бути переглянута після початку будівництва заводу з фабрикації ядерного палива спільно з «ТВЕЛом».

Мавр зробив свою справу...

Кабінет міністрів у вересні 2010 року затвердив переможцем конкурсу із вибору технології для будівництва в Україні заводу з виробництва ядерного палива для реакторів АЕС ВВЕР-1000 російську компанію «ТВЕЛ». У жовтні того ж року «ТВЕЛ» і український державний концерн «Ядерне паливо» підписали угоду про створення на території нашої країни (Кіровоградська обл.) цього спільного підприємства з часткою України 50%+1 акція.

Можна не сумніватися в тому, що погодитися на передачу Україні технологій із фабрикації тепловидільних збірок для АЕС росіянам було ой як непросто. Наприклад, у 2010 році «ТВЕЛ» поставив до України ТВЗ більш ніж на 600 млн. дол., що становило майже 55% загального обсягу експорту компанії. У 2011 році «Енергоатом» купив у Росії ядерне паливо на суму більш ніж 590 млн. дол. Тобто український ринок залишається для «ТВЕЛ» ключовим. Якщо ж врахувати, що завантаження двох російських підприємств із фабрикації палива становить на сьогодні не більш як 60% їхніх потужностей, то стає зрозуміло, що тільки загроза втрати значної частки українського ринку примусила росіян погодитися на будівництво заводу. Його проект загалом одержав позитивні оцінки вітчизняного експертного співтовариства, проте відзначалося зволікання російської сторони з початком будівництва підприємства з політичних мотивів. Ну, це у нас звична практика: спочатку заявити про досягнення якихось домовленостей, про які наші партнери «ні сном, ні духом», а потім звинувачувати їх у затягуванні процесу. Спочатку планувалося, що перша черга заводу запрацює до 2013 року, а до 2020-го буде запущено другу чергу, після чого Україна одержить повний цикл виробництва палива – від виготовлення уранових таблеток до випуску їх тепловидільних збірок. Тепер уже зрозуміло, що перші ТВЗ український завод випустить тільки у 2015 році, а повний цикл виробництва буде налагоджено не раніше ніж у 2020 році. Та й то лише за умови, що будівництво підприємства почнеться цього року.

Відповідаючи на запитання українських журналістів у ході Міжнародного форуму «Атомекспо-2012», що проходив у Москві, віце-президент російської компанії «ТВЕЛ» Василь Константинов заявив, що початок будівництва заводу очікується восени 2012 року, і це вже цілком реальні терміни.

При цьому він поставив абсолютно логічне питання, за рахунок чого Україна планує забезпечити завантаження свого підприємства із фабрикації ядерного палива. У відповідь можна було б і далі міркувати про необхідність диверсифікації ринку, якби не механізм фінансування будівництва підприємства. Як повідомив Константинов, згідно з досягнутими між «Росатомом» і Міністерством енергетики України домовленостями, 30% коштів виділятимуть акціонери (державний концерн "Ядерне паливо" і компанія "ТВЕЛ"), а інші 70% залучатимуть у вигляді кредитів. Вірогідність того, що кредити будуть надані російськими фінансовими структурами, близька до 100%. Вартість будівництва оцінюється приблизно в 230 млн. євро, а значить, близько 160 млн. євро припаде на позикові кошти, які треба буде віддавати. Сума начебто не так вже й велика, але ж і кінцева продукція підприємства не буде повністю українською. Навіть після запуску другої черги заводу збагачений уран для ТВЗ буде поставлятися з РФ, а його ціна становитиме більш ніж половину в кінцевій собівартості однієї збірки. Загалом для того, щоб не тільки розрахуватися за кредитами, але й вийти на рентабельність, українському підприємству доведеться працювати на повну потужність, яка, за попередніми оцінками, становитиме близько 800-900 збірок на рік.  

«Те, що ми будемо передавати частину замовлень на український завод, є абсолютно осмисленим рішенням. Так, завантажуватимемо український завод, але сподіваємося, що на той час з'явиться значна кількість нових реакторів і в Росії, і за кордоном, які будуть побудовані за нашими технологіями. Таким чином, ми сподіваємося компенсувати збільшення виробничих потужностей із виготовлення паливних збірок зростанням кількості реакторів», - відзначив Константинов.

Він упевнений, що ще одним осмисленим кроком, але вже з українського боку, має стати рішення про завантаження заводу за рахунок усіх без винятку українських енергоблоків. «Сьогодні ми ніде не чуємо, що український завод повинен бути в першу чергу завантажений за рахунок українських блоків, але я вважаю, що саме так і варто зробити. Потім підтягнеться Х-3, Х-4», - додав віце-президент «ТВЕЛ».

І з ним важко не погодитися. Вплутуючись у такий серйозний проект, як будівництво заводу із фабрикації ядерного палива, Україна повинна усвідомлювати те, що завантаження підприємства майже повністю лежить на ній.

Що ж до експорту українських ТВЗ, то це ще дуже віддалена перспектива. «Думаю, що експорт з українського заводу піде тільки після того, як ми закриємо внутрішньоукраїнські потреби у паливі. Потім будемо дивитися, де будуються нові реактори, оскільки на існуючі реактори паливні збірки поставляються відповідно до довгострокових контрактів», - прогнозує Константинов.

Усе говорить про те, що ТВЗ Westinghouse виконали свою функцію, схиливши росіян до компромісного рішення, подальше розширення використання американського палива в Україні суперечить здоровому глузду. Звичайно, до завершення будівництва заводу не менш ніж 7 років, і всі ці роки Україна могла б продовжувати закупівлі палива Westinghouse, до того ж ми просто зобов'язані, згідно з угодою, до 2015 року завантажити не менш як три енергоблоки американськими ТВЗ.

Є і ще один варіант – будівництво другого заводу з фабрикації ядерного палива в нашій країні вже за участю американської компанії. Проте два заводи – це занадто для України, яка поки що так і не визначилася з тим, буде вона й далі розвивати ядерну енергетику чи зупиниться на нинішніх 15 реакторах плюс добудова 3-го і 4-го енергоблоків ХАЕС за участю тих-таки росіян.

Петро Черних (УНІАН)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Продовжуючи переглядати www.unian.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності