Популістські закони, або Черговий соцтягар для злиденного бюджету

На порядку денному Ради ще один закон про соціалку. Правда, він не має нічого спільного з намірами підвищити добробут українців. Розширювати соцдопомогу за умов злиденного бюджету – абсурд...

Нинішня президентська кампанія залишить «смачний» слід на економіці України, оскільки відрізнилася надмірною кількістю соціальних ініціатив. При цьому кандидати, намагаючись виділитися серед конкурентів, доводили свої гасла до абсурду, наприклад, пропонуючи наділити медиків і вчителів статусом державних службовців, або збільшити прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату і пенсії удвічі. Ситуацію посилив ще й той факт, що в змагання популістських ініціатив втягли президента, який насамперед мав би бути головним фільтром подібної законодавчої творчості.

З турботою про "друзів менших"

Завдяки спільним старанням «регіоналів» і президента в кінці минулого року вступив у силу закон (№1646), що різко підвищує базові соціальні стандарти, причому в умовах катастрофічного падіння доходів бюджету. Здавалося б, завершення виборів мало би заспокоїти соціальну активність депутатів, але Верховна Рада продовжує штампувати подібні закони.

Наступним нормативно-правовим документом подібного плану може стати закон «Про внесення змін до статей 5 і 8 Закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» (щодо виплат на рівні прожиткового мінімуму), який 9 лютого був прийнятий у першому читанні. До речі, «регіоналам» пропонувалося того ж дня проголосувати його в цілому, але вони перенесли розгляд на цей тиждень. Може, замислювалися про наслідки своїх ініціатив? Гра з електоратом і реалії, з якими саме їм, видно, доведеться скоро зіткнутися – різні речі.

Згідно із законопроектом, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям (різниця між прожитковим мінімумом і реальним середнім доходом на одного члена сім`ї) виплачуватиметься в повному обсязі, а не залежно від наявності грошей в бюджеті. Для фінансування нововведень, за розрахунками розробників документа, додатково буде знадобиться у 2010 році 2,7 млрд. грн. У Міністерстві фінансів оцінюють цю суму в 11 млрд. грн. Цифри наче й невеликі, але в зусиллях розбалансування державних фінансів на їх величину можна автоматично корегувати дефіцит основного фонду бюджету в нинішньому році.

Публічна турбота депутатів про пересічних громадян не має нічого спільного з реальними намірами підвищити добробут українців. Соціальна політика останніми роками зводиться, на жаль, до номінального збільшення виплат, субсидій та ін. Парламентарі щедро роздають обіцянки, проте практично нічого не роблять для того, щоби розширити фінансову базу, яка дозволить уряду оплачувати всі прийняті «блага». Як результат, соціальні витрати в Україні стрімко ростуть, в основному, за рахунок механічного перерозподілу ресурсів з інших напрямів або збільшення фіскального тиску на економіку. Це підтверджує зростання частки статті витрат «соціальний захист і соціальне забезпечення» в частці сукупних витрат Зведеного бюджету у відношенні до ВВП.

Витрати Зведеного бюджету України на соціальний захист і соціальне забезпечення, %

* За підсумками 11 місяців

Блага практика свідчить...

У 2009 році фінансування соціальних статей здійснювалося за рахунок підвищення фіскального тиску на економіку, вичавлювання ліквідності з банківської системи шляхом розміщення ОВДП, залучення кредитів МФО, які згодом доведеться віддавати, скорочення капітальних витрат бюджету. До речі, минулого року їх обсяг скоротився у два рази у порівнянні з 2008 роком і склав менше 2% ВВП. Аналогічний показник більшості східноєвропейських країн, які розвиваються, складає 5% ВВП.

Розрив між доходами і витратами основного фонду, з якого фінансується соціалка, призводить до того, що уряд перекладає «турботу» на Стабілізаційний фонд, покликаний забезпечувати державні інвестиції.

Крім того, через високе соціальне навантаження тріщать по швах Пенсійний фонд і  «Нафтогаз». Зокрема, у 2010 р. уряду доведеться компенсувати бюджету 6,5 млрд. грн. для покриття збитків від реалізації імпортного газу соціальним об`єктам (бюджетним організаціям і ЖКХ) за ціною, нижче закупівельної. Розбіжності між доходами (з урахуванням дотації уряду) і витратами ПФУ цього року можуть досягти 15 млрд. грн. Це з урахуванням доходів за статтею «додаткові збори на виплату пенсій», які стягуються з ряду комерційних операцій і яку МФВ давно вимагає відмінити.

Усе це говорить про те, що в бюджеті просто немає ресурсів для фінансування соціальних зобов`язань держави. Подальша «опіка» українців приведе до охолодження економіки і прискорення інфляційних процесів. Кожен новий уряд за кількістю соціальних ініціатив намагається перевершити попередній, не зважаючи на те, що бюджет давно не справляється з цим навантаженням.

Не треба винаходити колесо...

Фундаментальна проблема соціальної політики України полягає в тому, що вона позбавлена внутрішньої логіки і системності. Модель соціального захисту настільки фрагментована безліччю рішень, які взаємовиключають одне одного, що опісля дев`ятнадцяти років після отримання країною економічного суверенітету можна говорити про її відсутність.

У світовій практиці існують дві моделі соціальної політики. Перша, яку часто називають ліберальною, передбачає надання соціальних гарантій тільки тим громадянам, які цього потребують. Класичним прикладом є США, де такі суспільні блага, як медицина, вища освіта є платними, проте уряд бере на себе зобов`язання (або частину зобов`язань з фінансування надання подібних послуг фінансово незахищеним верствам населення. При такій моделі соціальні витрати бюджету займають відносно невелику частку в структурі валових витрат, а тому знижується тиск на державні фінанси. Що стосується громадян, то для цієї системи характерний низький рівень оподаткування доходів фізичних осіб, оскільки все навантаження йде на них, але при цьому вони нічого нікому не винні.

Друга модель, яку ще називають скандинавською, розглядає соціальні блага як універсальні, такі, що надаються безкоштовно всім громадянам незалежно від рівня доходів. Але все це робиться за рахунок високого податку на доходи. У скандинавських країнах на його частку доводиться 30-50% прибуткової частині бюджету (в Україні 15,3%), а номінальні ставки коливаються в межах 30-60% (в Україні – 15%). Таким чином, плата за розвинену систему соціального захисту лягає на плечі самих громадян. На відміну від жителів держав з ліберальною соціальною моделлю, скандинави відраховують до держбюджету майже удвічі більше податку на доходи, проте їм гарантований широкий перелік соціальних благ.

З соціальної і ментальної точки зору українцям, очевидно, ближче скандинавська модель. Досвід розвинених країн ілюструє, що в принципі найголовніше – наявність самої схеми. В Україні ж система соцзахисту населення є еклектичною комбінацією елементів радянської спадщини і ультраправих ініціатив, занесених в країну у період ринкового романтизму. Розгалужена система соціального захисту існує паралельно з одними з найнижчих у світі ставками прибуткового податку, внаслідок чого на її фінансування необхідно відволікати ті ресурси, які могли бути використані для інвестування у технічне переозброєння економіки, модернізацію інфраструктури, енергозбереження, реформи ЖКГ та ін.

Кожна модель має свої плюси і мінуси. З економічної точки зору ефективніша - ліберальна. Країни з розгалуженою соціальною системою, як правило, розвиваються менш динамічно, про що свідчать нижчі темпи зростання ВВП і показники впровадження інновацій. При цьому рівень добробуту населення в країнах з ліберальною моделлю часто вище, а показник безробіття – нижче.

За час незалежності українська влада так і не дала чіткого месседжу, яку ж систему соціального захисту вона збирається формувати. Останні п`ять років продемонстрували ризики такого підходу до цього важливого аспекту становлення державності. Проте ні депутати, ні уряд, ні Президент не хочуть серйозно аналізувати дану проблему.

Новим главі держави й уряду у плані соціальної політики варто починати з самого початку – чіткого визначення моделі. При цьому на кілька років доведеться відмовитися від «щедрої турботи». Завдяки цьому влада одержить інструмент, який дозволить не тільки реально поліпшити добробут громадян, але й уникнути негативного впливу цього процесу на економіку.

Олексій Левицький (для УНІАН)

УНІАН в Google News