Україна: між зоною і Європою…

Україна: між зоною і Європою…

В Україні склалася вкрай нераціональна структура економіки, яка характеризується серйозними галузевими  деформаціями, що призведе до масштабних катастроф...

Аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася 26 квітня 1986 року, – найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Внаслідок викиду радіоактивних матеріалів і речовин зі зруйнованого реактора прямого радіоактивного ураження зазнала майже вся територія України. Від катастрофи постраждали понад 3,5 млн. людей. Загальні прямі витрати України за період з 1986 по 2000 рік склали майже 11 млрд доларів. У цілому тільки прямі витрати на пом’якшення наслідків катастрофи за рахунок всіх джерел фінансування у 1986-1991 роках становили майже 18,9 млрд. доларів. Витрати на ліквідацію наслідків катастрофи у 1991-2000 роках склали понад  5,3 млрд. доларів. Загальна орієнтовна вартість робіт з будівництва нового саркофагу над четвертим реактором ЧАЕС - понад 1 млрд доларів, а разом з повним відновленням території вже становить більше 12 млрд доларів. Задамося логічним питанням: а чи усвідомили ми всі уроки Чорнобиля, що зроблено для протидії катастрофам?

Територія України – до цього часу зона екологічного лиха. Останні події в країні, пов’язані з відповідними природними і техногенними катаклізмами, вимагають більшої уваги як з боку державних, так і наукових структур до проблем та причин, що спонукають їх вирішення. Потрібно зазначити, що в Україні сформована відповідна система попередження та реагування на надзвичайні ситуації, яка дає відчутні результати. Разом з тим, хотілося б зупинитись на причинах і факторах, які ведуть до виникнення катастроф і нехтуваннями якими може мати далекосяжні наслідки в майбутньому.

По-перше, нинішній рівень природно-техногенної безпеки України значною мірою обумовлений надмірними техногенними навантаженнями на природне середовище. За останні роки щорічно виникає  понад 1000 надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження, серед яких: загальнодержавного характеру - 1-2%, регіонального - 10-16%, місцевого - 15-32%, об’єктового характеру - 50-65%, через які щорічно гине понад 1000 осіб. 

Найбільшого техногенного навантаження зазнають індустріально розвинуті регіони, які є зонами з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій та катастроф. Цей ризик постійно зростає внаслідок підвищення частки застарілих технологій та обладнання, зниження темпів відновлення і модернізації виробництва. Негаразди у відтворенні виробничого апарату стали причиною погіршення придатності і вікової структури основних виробничих фондів. Загалом по галузях виробничого сектору зношеність обладнання досягла 59,2%, у промисловості – 62,7%. Найбільший ступінь зношеності машин і обладнання, що перевищує 70%, спостерігається в кольоровій металургії (75,3%), машинобудуванні і металообробці (71,4%), хімічній і нафтохімічній промисловості (70,8%).  Тобто, в цих галузях новий «Чорнобиль» може виникнути в будь-який час.

Наприклад, в електроенергетиці 95% енергоблоків відпрацювали свій ресурс (100 тис. годин), в т.ч. 72% перевищили граничний рівень (170 тис. годин), 54% енергоблоків знаходяться в експлуатації понад 200 тис. годин. При збереженні сучасних тенденцій до 2015 року кількість енергетичного обладнання з терміном експлуатації 30 і більше років перевищить 85%, а у 2020 році цей показник складе 95%. На транспорті коефіцієнт зношеності основних фондів досяг 61%, а по таких видах транспорту, як залізничний, автомобільний та авіаційний, перевищує 67%, при тому що граничний показник становить 30-40%. Наприклад, рівень зношеності електровозів і дизель-потягів – 82%, тепловозів і електропоїздів – 72%, пасажирських вагонів – близько 70%. Понад нормативні строки експлуатуються 158 вантажних морських суден, або 46% їх загальної кількості.

Для відновлення основних фондів необхідні значні капіталовкладення. Але деградація ОВФ відбувається при дуже низькій частці власних коштів підприємств на їх відновлення – лише 1,5% щорічно від вартості ОВФ. Тобто, повне відновлення виробничих потужностей такими темпами стане можливим тільки через 50 років. Для подолання такого стану треба забезпечити збільшення обсягу інвестицій в оновлення основного капіталу не менше ніж в 5 разів.

По-друге, численні наукові дослідження свідчать, що в Україні склалася вкрай нераціональна структура економіки, яка характеризується серйозними галузевими  і внутрігалузевими деформаціями. Вони яскраво відображають її сировинну спрямованість, а з урахуванням стану матеріально-технічної бази виробництва  демонструють потенційну екологічну загрозу. Таким чином, мова повинна йти не про модернізацію як форму, а саме про структурну модернізацію виробництва з орієнтацією на екологічно безпечну складову. На державному рівні необхідно повернутись до Програми структурної перебудови економіки країни, тому що тільки керованість і регулювання процесами зможе дати необхідні результати. Як свідчить аналіз зарубіжного досвіду, за рахунок структурної перебудови у промисловості розвинених країн було забезпечено до 40% всієї економії паливно-енергетичних ресурсів.

По-третє, у структурі промисловості можна виділити 57 підгалузей, у складі яких функціонують потенційно небезпечні виробництва. На таких підприємствах зайнято близько 2 млн. робітників (49,6% працюючих), а обсяг основних промислово-виробничих фондів становить 161,4 млрд грн (62,0% від загального обсягу), їх зношеність складає понад  50% загальної вартості.   

Загалом на території країни функціонує 4175 потенційно небезпечних об’єктів, серед яких 838 з найбільшим ризиком виникнення надзвичайних ситуацій. Діють 234 шахти, з них понад 100 працюють більше 45 років, 160 – 20 років (без реконструкції), 50 введено в експлуатацію 100 років тому; практично на кожній шахті потрібна реконструкція вентиляційних установок. 

В аварійному режимі за межами встановлених термінів працює ½ очисних споруд. На території України в результаті руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах та 16 водосховищах річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець можуть виникнути  катастрофічні затоплення. Їх загальна площа досягне 8294 км2, у зони потраплять 536 населених пунктів та 470 промислових об’єктів.

Зараз в країні експлуатується понад 17000 мостів. На шляхах загального користування 34% з них побудовані до 1961 року, хоча термін їх експлуатації не перевищує 30-40 років.

На території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них належать: великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри тощо.

Яскравим проявом надзвичайної ситуації природного походження є повені на Закарпатті. Проблема виникла внаслідок структурного реформування лісогосподарської галузі, коли лісгоспи були відділені від лісокомбінатів. Ступінь впливу карпатських лісів на природні процеси, що відбуваються в ландшафтах, досить високий. Зменшення площі лісів у минулому, нераціональне їх територіальне розміщення, погіршення якісного стану істотно відбилися на екологічній ситуації. 

Для запобігання виникненню НС природного характеру і зменшення впливу їх наслідків у цілому по Україні необхідно забезпечити фінансування превентивних заходів в обсязі до 15% ВВП (залежно від сценаріїв розвитку економіки).

Виникає логічне запитання, як діяти, які заходи приймати, як формувати нову ідеологію протидій стихійним лихам, техногенним аваріям і катастрофам? 

Перехід України до політики прийнятного ризику потребує докорінної зміни всієї виконавчої і законодавчої системи управління природно-техногенною безпекою. Існує необхідність проведення широкомасштабних теоретичних і експериментальних наукових досліджень у цій галузі, розробки на цій основі законодавчої бази і створення відповідної структури виконавчої влади.

Перехід  від принципу абсолютної безпеки, чи нульового ризику, до принципу прийнятного ризику – це якісно новий крок не тільки в даній галузі. Він визначить напрями подальшого розвитку всієї соціально-економічної системи нашої країни. Досвід розвинутих держав свідчить, що вирішення проблеми попередження надзвичайних ситуацій на сьогодні потребує великих матеріальних затрат. В умовах обмеженості ресурсів, незалежно від їх розміру, важливого значення набуває оцінка ефективності їх розподілу для зниження ризику від того чи іншого виду небезпеки. Тому проблема забезпечення безпеки в багатьох випадках визначається економічними законами і політичними рішеннями.

Важливе значення для подальшого розвитку національної економіки має її модернізація. Вона передбачає відновлення втрачених економічних позицій держави і забезпечення в перспективі темпів зростання не менше ніж на 8% у рік протягом 10 років, що потребує суттєвої активізації структурно-інвестиційної діяльності (динамічний аспект). Важливе значення має модернізація виробничого апарату, розроблення принципово нової стратегії технологічної модернізації, модернізації у сфері інновацій та інституційній сфері.

Богдан Данилишин, академік НАН України (для УНІАН)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter