Сергій Базаря: «25. тис. євро на рік – нікчемно мала плата за досвід боротьби з наркоманією, який Україна могла б отримати»

Я бачив багато реклами, у тому числі, в українських ЗМІ, «лікуємо від алкоголізму», «лікуємо від наркоманії», дається термін і якась гарантія. Але до таких заяв треба ставитися дуже обережно...

За більш ніж 60-річну історію свого існування Рада Європи постійно розширювала сфери своїх інтересів. Почавши з Європейської конвенції захисту прав людини і моніторингу дотримання фундаментальних прав країнами-членами, організація поступово розширювала свої інтереси на все нові і нові сфери, що мають, можливо, далеко не завжди пряме відношення до засадничого документа Ради – Конвенції. Однією з таких сфер є наркоманія і боротьба з поширенням наркотиків. На сьогодні цими питаннями займається створена 40 років тому Група Помпіду. Про те, чим займається Група, її підходах до боротьби з наркотиками і корисності для України повноцінного членства в організації розповів проекту “УНІАН-Новини ЄС” відповідальний за програми профілактики і лікування Групи Помпіду, виходець з Маріуполя Сергій Базаря.

УНІАН: Сергій, розкажіть, будь ласка, чим займається Група Помпіду, які її основні цілі і завдання?

Сергій Базаря, відповідальний за програми профілактики та лікування наркотичної залежності Групи Помпіду

С.Б.: Група Помпіду вже 40 років займається проблемою наркотиків в Європі. Її створили за ініціативою тодішнього французького Президента Жоржа Помпіду, звідси і назва групи. Спочатку до Групи приєдналися лише західноєвропейські країни, проте після розпаду так званого «радянського табору», до групи стали приєднуватися і інші країни Європи. На сьогодні в Групу входить вже 35 країн.

Найбільша особливість цієї Групи полягає в тому, що проблема наркотиків розглядається з різних сторін. Йдеться не лише про поліцейську або законодавчу сторони питання, але також і про нові дослідження, науковий підхід, профілактику.

До Ради Європи група Помпіду входить вже 30 років – з початку 80-х років – і є частиною Директорату із соціальної згуртованості, що дає їй можливість охоплювати країни, що не входять до ЄС. І наша робота, багато в чому, направлена на Східну Європу. Це велика цінність групи, оскільки вона пов`язує досвід західноєвропейський з східноєвропейським.

Ще одна велика особливість – Група Помпіду не є організацією, яка вимагає виконання якихось умов від країн-членів. При вступі до Групи немає необхідності підписувати Конвенції або інші міжнародні договори, які б зобов`язали країну займатися проблемою наркоманії якимсь  певним способом.  Це дає певну гнучкість нашій роботі.

Основне завдання нашої Групи полягає в тому, аби ті люди, які безпосередньо займаються проблемою наркотиків: поліцейські, лікарі, вчителі, соціальні працівники, - могли б обговорювати проблеми, пов`язані з наркотиками, робити якісь висновки і направляти ці висновки тим людям в урядах своїх країн, які займаються політикою в цій сфері. Тобто наше завдання – аби політика вирішення проблем, пов`язаних з наркоманією, відповідала тим реальностям, конкретним ситуаціям у сфері наркоманії і поширення наркотиків.

УНІАН: Україна, як відомо, поки не є членом Групи. Чому цього до цих пір не сталося? Нам не цікава проблема, якою займається Група, або причина у високих членських внесках?

С.Б.: Україна не є членом Групи Помпіду, на жаль, але ми проте проводимо роботу і в Україні, тому що наше завдання – аби люди були здорові і, по можливості, не стикалися з наркотиками, а зіткнувшись – уміли робити правильні висновки, які б не доводили їх до згубних наслідків для себе і для оточення.

Мені важко відповісти на питання, чому Україна не є членом Групи Помпіду, оскільки у фінансовому плані це коштує досить недорого. Внески залежать від економічного стану країни, від кількості населення. Обчислюється певний відсоток ВВП, який країна повинна платити. Для України це становить порядку 25 тис. євро на рік. Це не така вже і велика сума. Просто для порівняння скажу, що за два роки на наш проект в Україні, в Запорізької області, ми витратили близько 100 тис. євро, хоча Україна і не є членом Групи.

Наскільки я знаю, Україна встановила співпрацю з Європейським моніторинговим центром, який знаходиться в Португалії, і я думаю, це істотний крок у бік зміцнення співпраці українських властей і Європейських структур у сфері вирішення проблем наркоманії і поширення наркотиків. Сподіваюся, що цей крок буде не останнім, і Україна вступить до Групи Помпіду.

Членство в Групі дуже вигідно, оскільки одразу дає доступ до багатьох інститутів не лише європейських, але і національних, доступ до експертів, які займаються цією проблемою багато років і в яких накопичений величезний досвід, як в лікуванні наркоманії, так і в профілактичних заходах, наукових дослідженнях. Це просто дасть можливість відкрити двері величезного будинку з накопиченими європейськими знаннями.

УНІАН: Ви сказали про проект в Запорізькій області. Чиї гроші використовувалися для його реалізації – гроші з бюджету Групи, або притягувалися додатково якісь гранти, спонсори?

С.Б.: Ми закінчили наш дворічний проект в Запоріжжі торік. Сам проект був здійснений за ініціативою невеликого добродійного фонду «Сантіс» із Запоріжжя, і був направлений на профілактику наркоманії і формування здорового способу життя серед школярів. Гроші на проект були виділені з бюджету Групи Помпіду. Варто зазначити, що бюджет Групи складається як з членських внесків країн-учасниць, так і з добровільних пожертвувань урядів окремих країн. І в цьому випадку, гроші були виділені якраз з фонду добровільних пожертвувань, в основному норвезькі і швейцарські.

УНІАН: Чи є у вас певні плани щодо нових проектів в Україні, і хто зазвичай ініціює співпрацю – сама Група, або ж недержавні громадські організації?

С.Б.: Варто зазначити, що Група Помпіду, перш за все, - міжурядова організація, але ми завжди раді співробітничати з неурядовими організаціями і фондами. І ми вважаємо дуже важливим, аби такі програми мали не лише загальнонаціональний рівень, але і регіональний, тому що регіони відрізняються один від одного, і проблема наркоманії стоїть по-різному в різних регіонах.

Ми досить обмежені у фінансовому плані, тому нам часто важко відповісти на пропозиції про співпрацю, але що стосується проекту в Запоріжжі, то тут склалася така, я б сказав, унікальна ситуація, коли ініціатором виступила неурядова організація із Запоріжжя, але при цьому власті Запоріжжя і Запорізької області дуже підтримали нашу ініціативу. Хотілося б особливо відзначити підтримку з боку глав обласного і міського управлінь освіти Олександра Верозубова і Дмитра  Сикирінського. Власті надали нам можливість прямого спілкування зі школою, залучення викладачів до наших семінарів і взагалі дуже сильно підтримали нас: у нас було багато зустрічей з представниками місцевої влади, з депутатами міської і обласної поради. І це дало нам можливість успішно завершити проект.

Хотів би сказати пару слів щодо самого проекту. Він був спрямований на адаптацію європейського досвіду в організації профілактичних програм в школах. За два роки ми провели декілька семінарів, в ході яких навчили 130 викладачів шкіл Запоріжжя і області, соціальних працівників, психологів, що працюють з дітьми, методиці викладання життєвих навичок в школі. Основна мета цієї програми – навчити дітей, підлітків протистояти негативному впливу середовища. Середовище розуміється досить широко. Це може бути і негативний вплив однолітків, негативний вплив ЗМІ, негативний вплив сім`ї (не секрет, що є багато неблагополучних сімей). Ця програма продемонструвала серйозні позитивні результати в багатьох європейських країнах. Спочатку вона була розроблена британським експертом Річардом Айвсом, потім була апробована в Росії, в Єкатеринбургу, доопрацьована спільно з російськими фахівцями. І вже Річард Айвс і кілька колег з Єкатеринбургу проводили семінари в Запоріжжі. Тобто вийшов цікавий конгломерат ідей.

Учасники проекту Групи Помпіду в Запоріжжі.

В ході програми ми не лише навчали українських колег, але і з цікавістю прислухалися до їхньої думки, що можна змінити в цій програмі, і як її краще викладати в Україні. Наш посібник з цієї програми був не просто перекладений українською мовою, але і доопрацьований в деяких частинах, аби відповідати українським реаліям. Звичайно, результати поки досить скромні. Але вже буквально два тижні тому я отримав пропозиції від українських і російських колег з приводу того, як ще більше переробити цю програму, як більше адаптувати її до шкільної системи України, і зробити її цікавішою і для вчителів, і для учнів. Ми також отримали пропозицію про співпрацю з правоохоронними органами Запоріжжя і пенітенціарною системою в області. Власне кажучи, з цими пропозиціями ми минулого тижня відвідали Брюссель для переговорів з Єврокомісією про співпрацю, у тому числі, і в Україні.

УНІАН: Ця співпраця з Єврокомісією може бути фінансовою або також і організаційною?

С.Б.: Річ у тім, що Єврокомісія вже працює в Україні, і у неї вже було кілька проектів, спрямованих на навчання українських експертів різним профілактичним методикам, поліцейській роботі. Плюс, встановлені контакти між Європейським моніторинговим центром і аналогічним центром в Україні, про що я казав вище. Представники митних служб України брали участь в зустрічах Группи Помпіду в рамках роботи нашої групи експертів по аеропортах. Ми сподіваємося, що наш регіональний досвід у Запоріжжі і наші контакти з колегами в Києві допоможуть, з одного боку, Єврокомісії реалізувати їх проекти, а з іншого боку, - розвинути наші проекти. Думаю, що європейський досвід буде корисним для українських колег з правоохоронних структур, освітньої системи і системи наркології.

УНІАН: Повертаючись до питання про вступ України до Групи Помпіду, не можу запитати про те, а чи варто взагалі вступати в цю Групу, якщо ви і так готові проводити певні програми в Україні?

С.Б.: Так, дуже хороше запитання: навіщо платити 25 тис. євро щороку, якщо вже 100 тис. євро на нас і так витрачено без жодної участі в роботі Групи Помпіду. І ця думка, дійсно, лежить на поверхні. Тим паче, що всі ми знаємо, які непрості економічні часи зараз переживає Україна.

З іншого боку, проблема наркотиків є досить серйозною для багатьох регіонів України, і я, оскільки сам є українцем, чудово знаю, про що говорю. Саме тому, я думаю, що ті 25 тис., які Україна витрачатиме щороку на участь в Групі Помпіду, є насправді нікчемною платою за ті величезні обсяги знань, до яких країна отримає доступ.

Аби було зрозуміло, поясню, як відбувається робота в рамках Групи. На сьогодні в Групі Помпіду існує 6 груп експертів, які ми називаємо платформами, і які займаються такими напрямами: профілактика наркоманії, лікування наркотичної залежності, наукові дослідження, етичні питання, наркотрафік і посилення співпраці між різними структурами і відомствами, що стикаються з проблемами наркотиків. Країни-учасниці призначають постійного представника при Групі Помпіду, зустрічі яких відбуваються двічі на рік (інколи частіше). Крім того, країни призначають експертів до кожної з робочих груп.

Візьмемо, скажімо, групу з посилення співпраці між різними відомствами. Учасники цієї платформи багато їздять по Європі, не так давно відвідали Амстердам, Будапешт, Франкфурт, і скрізь знайомилися з досвідом, як організувати співпрацю між поліцейськими силами і соціальними працівниками, між власниками нічних клубів і структурами, що займаються проблемами наркотиків, співпрацю між лікарями і поліцейськими. Тобто, йдеться про дуже конкретні і важливі кроки. При цьому, проблема наркотиків – багатостороння, і підхід до неї має бути комплексним. Адже проблема наркотиків, це не лише проблема людей, які страждають цією хворобою (а наркотична залежність визнана захворюванням Всесвітньою організацією охорони здоров`я), це не лише проблема їх сімей і оточення, це не лише проблема поліцейських, але проблема всього суспільства. І ось ті 40 років, які Група Помпіду працює в цій сфері, дали нам можливість накопичити величезний досвід в області підходу до цієї проблеми, що, мені здається, буде дуже корисним для України.

УНІАН: На сьогоднішній день в Україні, та і не тільки, дуже часто лунають різні голоси, протестуючі проти тих або інших методів лікування наркотичної залежності. Ви, як відповідальний за роботу платформи з лікування, чи можете сказати, наскільки такі протести виправдані?

С.Б. Лікування наркоманії – дуже складна проблема. На жаль, на сьогодні немає найкращого способу лікування. Я бачив багато реклами, у тому числі, в українських ЗМІ, «лікуємо від алкоголізму», «лікуємо від наркоманії», дається термін і якась гарантія. Але до таких заяв треба ставитися дуже обережно. Не говорячи вже про те, що не всі люди, які спробували наркотик, стають наркоманами. Але для тих, у кого це перейшло в хворобливу стадію, на сьогодні існує багато засобів лікування, проте жоден з них не є панацеєю. Наркоманія - це хронічне захворювання. Воно піддається лікуванню, особливо на ранніх стадіях. Але людей, в яких розвинулася залежність, практично неможливо вилікувати повністю. Я повторюсь - йдеться саме про тих, хто розвинув хворобливу залежність.  Їм можна допомогти відмовитися від  наркотиків, але у них залишається тяга до них на все життя і ризик, що спробувавши знову наркотик, вони «зірвуться»- досить високий. Дослідження демонструють, що позитивні результати в лікуванні наркоманії чисельно порівнянні з позитивними результатами при лікуванні інших серйозних хронічних захворювань.  Наприклад, діабет - хронічне захворювання, на просунутих стадіях його можна лікувати, але не можна вилікувати повністю. При дотриманні режиму харчування і за допомогою медикаментів чоловік може жити з діабетом довгі роки. Сучасні методи лікування наркоманії дають можливість наркоманам відмовитися від наркотиків, але тяга залишиться. З цим можна жити, але він не зможе вже споживати наркотики «час від часу» ніколи, інакше хвороба знову набуде гострої форми. Крім того, сьогодні практично у всій Європі спостерігається такий феномен, що ті, хто вживає наркотики, в основному вживають не якусь одну речовину, а кілька різних. Це як з алкоголізмом і курінням: адже багато хто і п`є, і курить одночасно. Це ж справедливо і щодо осіб, що страждають наркотичною залежністю. Типовий приклад: протягом тижня вживаються якісь стимулятори, а у вихідні дні – люди «заспокоюють» себе марихуаною.

УНІАН: Тобто навіть 40 років досвіду.

С.Б.: Так, навіть 40 років досвіду в цьому питанні поки не можуть дати однозначної відповіді. У тому числі і тому, що проблема наркотиків також не стоїть на місці і постійно розвивається. Розвивається як виробництво різних наркотиків, так і тенденції до споживання. Якщо в Західній Європі 30-40 років тому героїн був найбільш проблемним наркотиком, то на сьогодні героїн вже не є такою проблемою, принаймні в тій мірі, в якій він є проблемою для східноєвропейських країн.

Одна порада, яку я можу дати, це, якщо дійсно є якісь проблеми з наркотиками, то потрібно якнайскоріше контактувати з лікарями, за можливості - з психіатрами, і не треба цього соромитися. Адже це хвороба, хронічна, але з хорошими шансами на реабілітацію.

УНІАН: На сьогоднішній день в Європі існують різні підходи до наркотиків. Так, наприклад, в Голландії дозволено вживання легких наркотиків. Як ви вважаєте, що краще – повністю поставити наркотики поза законом, або дозволити вживання «легких наркотиків», як, скажімо, меншого зла?

С.Б.: Так, дійсно, ситуація в Європі на сьогоднішній момент досить різноманітна. Те, що люди вживають, залежить від часу, від країни, від соціального стану. Водночас, досвід європейський показує, що заборонні програми, програми залякати наркотиком, працюють в дуже окремих випадках, а інколи навіть мають зворотній ефект і притягують молодь до наркотиків.

Я згадую, як в центрі одного з міст України я бачив величезний плакат, спрямований на боротьбу з наркоманією. Там величезними літерами було написано, що наркотики – зло, і були показані якісь страшні картинки: молоді люди, шприци. Я хочу сказати, що це дуже дорого коштує і має дуже незначний позитивний ефект, а частенько і негативний ефект, викликаючи у молоді інтерес до наркотиків. Адже молодь сприймає ці картинки по-іншому. Тим паче, що тут же неподалеку я побачив величезні плакати реклами пива. І це небезпечно, тому що посилає двояку інформацію в мозок молодих людей: з одного боку, наркотики – це зло, шприци; сигарети – це зло, а ось реклама пива, де молоді красиві всміхнені хлопці і дівчата його споживають на лоні природи... Ось це проблема. Потрібен комплексний підхід до алкоголю, тютюну, наркотиків, аби нація зростала здоровою, аби молодь виховувала в собі прагнення до здорового способу життя.

Що ж до Нідерландів, то у нас існує дещо неправильне уявлення про місцеве законодавство. Річ у тім, що в Голландії дозволено особисте, підкреслюю, особисте споживання певних наркотиків в певних місцях. І, до речі, зараз вони переглядають свою політику щодо маріхуани. Не знаю, які будуть результати, але йдуть серйозні дискусії про можливість обмеження.

З іншого боку, досвід Нідерландів цікавий в тому плані, що там усвідомили: просто криміналізувати споживання наркотиків – шлях не найкращий. Не можна наркомана вважати злочинцем, карати ж треба тих, хто поширює наркотики. І карати за всією строгістю закону. Хворих же потрібно лікувати.

В останні десятиліття в світі, на жаль, більша увага приділяється заборонній політиці і поліцейським заходам. І це необхідно робити. Але не варто забувати і про іншу сторону медалі – про обмеження споживання. І тут профілактичні програми мають величезну роль. І необхідно збалансувати ці заходи, аби з одного боку закон і правоохоронні органи захищали громадян від напливу наркотиків, а з іншого боку, лікарі і соціальні працівники займалися тими, хто страждає наркотичною залежністю. У Голландії якраз є це розуміння необхідності розділення наркоманії як хвороби і поширення наркотиків як злочину.

Розмовляв Сергій Воропаєв.