Лікарня без лікаря

Лікарня без лікаря

Запроваджені в Росії пільги для сільських лікарів — 800-доларова середня зарплата й автомобіль — буквально вимели туди кадри з північних та східних областей України...

Обласна влада Хмельниччини наввипередки дбає про медицину. Наввипередки — бо хоч керівники і обласної ради, і обласної держадміністрації ще донедавна належали до єдиної партії — Народного Союзу «Наша Україна» (голова облдержадміністрації Іван Гавчук, кажуть, віднедавна влився у «Єдиний центр»), — погодженості дій між ними не спостерігалося. Проте медична галузь однозначно була і є серед їхніх пріоритетів. Ще б пак — це такий яскравий показник турботи про народ. Стан справ у медицині постійно розглядається і на сесіях обласної ради, і на колегіях облдержадміністрації — і грошей ні на нову апаратуру, ні на техніку, ні на медпрепарати влада не шкодує. Та все одно з року в рік у звітах медичного керівництва йдеться про все ті ж застарілі проблеми й нові потреби, бо бюджетні вливання аж ніяк не здатні залатати галузеві діри. І з кожним роком набирає гостроти стурбованість із приводу ще однієї проблеми, котра небезпечно поглиблюється, — кадрової.

Медицина, в яку ще донедавна рвалися тисячі юнаків та дівчат, дедалі більше перетворюється на галузь, по-перше, жіночу, по-друге — старіючу на очах, по-третє — з усе більш очевидними пробоїнами у кадровій сфері. 2005 року забезпеченість медичними кадрами на Хмельниччині становила 83,9%, 2006-го — 81%, 2007-го — 77,4%. Незважаючи на стійку негативну тенденцію, це для сучасної України, виявляється, ще чудовий показник. 12-те місце Хмельниччини за забезпеченістю медичними кадрами — воістину золота серединка. Що пояснюється насамперед розташуванням області оддалік спокусливого зарубіжжя. І не так «далекого» (власне, досить близької сусідки Польщі, яка вже не один рік переманює українських медиків значно вищим заробітком на посадах, масово звільнених польськими колегами, що перебралися на грошовитіші місця у європейські країни), як — від близького. Запроваджені в Росії пільги для сільських лікарів — 800-доларова середня зарплата й автомобіль — буквально вимели туди кадри з північних та східних областей України. Внаслідок чого найбіднішими на медиків стали Сумщина (53%), Чернігівщина (63,8%), Донецька (64,5%) та Луганська (68%) області.

Тож, здавалося б, Хмельниччині ще рано бити на сполох. Однак тішитися ліпшим, порівняно з іншими територіями, відсотком не випадає. Кадрова проблема — це давнє лихо подільських сіл. В особливо складних умовах опинилися віддалені райони. В одному з таких, Полонському, укомплектованість лікувальних закладів кадрами становить усього 43,2%. Ненабагато краща ситуація у Старосинявському (50%), Славутському (57,5%), Теофіпольському (58,8%) районах. Але ж і в Летичівському, що за годину їзди від обласного центру, бракує майже 40% медиків. А ще в ближчому — Красилівському районі теж бракує практично половини необхідних для місцевої медичної мережі фахівців.

Це пояснюється просто: село й сільська медицина сьогодні не можуть запропонувати молодим спеціалістам ні нормальних соціально-побутових умов, ні комфортного житла, ні зростання фахового рівня, яке неможливе без відповідного сучасного обладнання, тощо. Хоча влада старається: торік у селах краю обладнано 20 амбулаторій та 165 фельдшерсько-акушерських пунктів. Коли поруч зводиться й житло для лікаря, то охочі тут працювати знаходяться. Проте такі умови — швидше, виняток. А правило? Торік жоден із сільських медиків не отримав службового житла. Тому й не доїжджають до сіл випускники медичних вузів. У селах Хмельниччини — 36% лікарських вакансій.

— Я сам починав із села, — каже начальник обласного управління охорони здоров’я Микола Янчук. — Це був свідомий вибір. Мав чудову лікарську практику. І заробляв більше, ніж мої ровесники в місті, — бо працював на півтори ставки. Та й мої Антоніни в Красилівському районі були заможним селом. А сьогодні села — у стані занепаду, і кадрові проблеми в дільничних лікарнях почалися не щойно, а років 10—12 тому. Медиків треба приваблювати туди комунальними пільгами, надбавками, зарплатами, утричі-вчетверо вищими, ніж у місті. Бо як їм жити зі стартовими 800 гривень у бідних селах? Якби ж хоч міністр охорони здоров’я виконав обіцянку — забезпечив сільські амбулаторії автомобілями. Адже транспортний парк наших лікарень зношений на 70%.

Коли б тільки села потерпали від кадрового голоду — ще можна було б зрозуміти. Та проблема добралася й до районних центрів — навіть таких завжди благополучних, як, скажімо, Старокостянтинів. Це місто неподалік Хмельницького завжди мало кваліфікованих лікарів на вибір. Нині ж їх не вистачає, як і скрізь. Районним лікарням області бракує 18% спеціалістів. Найчастіше — анестезіологів, невропатологів і навіть акушерів-гінекологів — «золотої» колись спеціалізації, якою чимало студентів-медиків марили ще з першого курсу.

Виручають пенсіонери. Їх особливо багато серед фтизіатрів, неонатологів, лаборантів, педіатрів, патологоанатомів — одне слово, тих спеціальностей, що не популярні серед молоді, бо — клопітні, складні, низькооплачувані, а то й небезпечні. Але слово «виручають» потрібно брати в лапки. Ніша, заповнена наразі фахівцями похилого віку, завтра може просто спорожніти: пенсіонерів ніким буде замінити. А їх сьогодні в лікарнях області не мало не багато — 25%! «Заходиш у нашу Віньковецьку районну лікарню — і бачиш давним-давно знайомі обличчя медиків, — каже депутат обласної ради Зінаїда Кучер. — Чудові фахівці — але ж усім уже під 70, а то й більше. Молодих лікарів практично немає. Бо де їм жити? Один, правда, почав будуватися: йому ділянку під забудову прямо в центрі селища дали. Але ж не всім це під силу. Ось лікарня наче й розбудовується — тільки хто ж у ній працюватиме завтра?»

У Віньківцях потребують житла 15 медиків. По 11 — у Волочиську та Ізяславі, 23 — у Старокостянтинові, 35 — у Славуті, 45 — у Шепетівці. Без житла нині — 66 лікарів та 103 молодших спеціалісти районної ланки, причому третина їх стоять на черзі понад 10 років. Тому й вибуває з районів більше лікарів, ніж прибуває: торік, до прикладу, це співвідношення було 136 до 132. Майже половина пишуть заяви за власним бажанням, 11,5% ідуть на пенсію, а понад 20% шукають долі в інших лікувальних закладах.

Найчастіше їх приваблюють хмельницькі та кам’янець-подільські лікарні. У цих найбільших містах краю немає проблем з медичними кадрами: молоді спеціалісти ладні починати навіть з 0,25% ставки — тільки б «зачепитися». І тут уже нерідко скоса починають дивитися на пенсіонерів. Тим паче що існує проблема «пересиджування» людей пенсійного віку на керівних посадах. Та водночас саме з цих медичних закладів — добре оснащених, сучасних, із насиченим конкурентним середовищем — чимало висококласних досвідчених фахівців мігрують за кордон. «Там я просто лікар, тільки лікар, дуже шанований і високооплачуваний, і більше мене нічого не обходить, — діляться вони згодом з українськими колегами враженнями про нове місце роботи в країнах Африки чи Європи, — тоді як тут — сам усе дістань, вибий, забезпеч, вилікуй, і все це — за смішні гроші».

Те, що медицина потребує реформ, усім давно очевидно. Як очевидно й те, що ніхто їх усерйоз не розпочинає. Роками триває хаотичне смикання, разові ін’єкції — без жодної системи, без толку. Нормативно-правова база — права та обов’язки пацієнта й лікаря, закон про медичний заклад, закон про гарантований рівень надання медичної допомоги, зрештою — вкрай необхідний закон про обов’язкове медичне страхування — не обговорені, не виписані, не прийняті в Україні. Ножиці між задекларованою безплатною медициною і відсутністю матеріально-фінансових можливостей для цього підрізають на корені систему охорони здоров’я. І залишають лікаря cам на сам із пацієнтом.

А кому хочеться бути крайнім?

 Світлана Кабачинська

www.dt.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter