Хто лікар у нашій країні? Слуга чи напівсвятий?

Хто лікар у нашій країні? Слуга чи напівсвятий?

Головний лікар часто запитував себе: "Хто я?". І сам відповідав: "Не лікар - точно, скоріше - сантехнік з вищою освітою"... Роздуми лікаря з Луганська про ставлення до українських медичних працівників

І навіть не з часів, коли не стало Союзу, а значно раніше - відтоді, як зусиллями міністра охорони здоров`я СРСР Б.В. Петровського (1965-1980 рр.) медицину зробили служкою. До нього медичні працівники були продовжувачами славних традицій вітчизняних корифеїв (М.І. Пирогова, М.Я. Мудрова, М.Д. Стражеска, В.П. Образцова та ін.) і шкіл (київської, московської, харківської, ленінградської та ін.), а стали гвинтиками побуту, бо звалися вже тими, що працюють у сфері обслуговування, хоча і медичного.

Ні, я нічого не маю проти побутових підприємств і тих, хто там працює, але при чому тут медицина?

Ось переді мною "Книга премудрості Ісуса, сина Сірахова (Біблія)", у якій читаю: "Поважай лікаря честю при потребі, бо Господь створив його і від Всевишнього лікарювання".

Дві тисячі років тому були написані ці слова.

Ми всі сьогодні, хто має відношення до медицини, знаємо, як важко було колись лікарям, які не мали можливості користуватися хоча б тисячною часткою того, що є нині, тим, котрі отримували знання емпірично, передаючи їх із покоління в покоління, які разом з хворими вмирали під час епідемій, заражали себе невідомими збудниками хвороб, а в роки репресій і війн ховали хворих і поранених і часто гинули разом з ними. Усе це давало привід людям відносити лікарів до особливого, умовно кажучи, сонму напівсвятих.

І ось так просто і легко прирахували їх до перукарів. І знову таки, я не хочу ображати представників цієї достойної професії, але рівняти майстра зачісок і лікаря, принаймні, некоректно. З тих часів і пішло-поїхало.

Уже в 70-ті роки минулого століття я спостерігав у ставленні до нас, медичних працівників, ознаки зневаги влади і громадян.

Після закінчення медичного інституту судилося мені працювати на посаді завідувача профілакторію птахофабрики. Директор її поводився зі мною точно так, як зі скотарями і трактористами, накачуючи завданнями і не звертаючи увагу на мою причетність до благородної професії. А скільки образ довелося перенести за всі тридцять два роки лікарської діяльності!

Запам`ятався рік, коли померла дружина першого секретаря обкому компартії. У тому, мабуть, була і провина лікарів, проте вона не виходила за межі юридичного випадку під назвою "лікарська помилка", яка не передбачає кримінального переслідування і може трапитися з кожним, але кара була особливою. Кілька років, проходячи повз трибуну на різні радянські свята, медичні працівники не чули поздоровлень на свою адресу - неначе їх не було зовсім. Від постійного стресу один керівник великого лікувального закладу помер, іншому ледь знайшли місце роботи.

Однак ще скрутніше стало працювати лікарям, коли Україна стала незалежною, здобула статус демократичної, соціальної держави. Все в ній з`явилось: і Конституція, і владна піраміда, і свобода з вільним народом, але не було лише того, що контролює діяльність влади. Мені ж особисто важко було тому, що не мовчав, а говорив, що думав, а ще більше від того, що ні на кого було покластися в скрутні часи.

Коли в 1996 році прийшов на посаду головного лікаря у Луганську обласну лікарню № 2, яка була обласним центром організації медичної допомоги постраждалим від наслідків чорнобильської катастрофи, я знайшов її у жалюгідному стані - протікали дахи, мережі холодного і гарячого водопостачання та ін. З допомогою трудового колективу, хворих, спонсорів, обласної ради і держадміністрації за кілька років лікарня стала такою, якою повинна бути, хоча проблем залишилось немало. Проте якою ціною все це нам дісталося!

Часто запитував себе: "Хто я?". І сам відповідав: "Не лікар - точно, скоріше - сантехнік з вищою освітою". І все це через те, що немає у нас тих, які б займалися тим, чим я займався.

А тепер я хочу поговорити - ні, не про професійні якості лікарів (хоча проблеми є), а про їхню громадську активність.

Як говорилося вище, наша країна після проголошення незалежності формально стала на шлях широкої демократизації. Але декларування - це одне, а реалії - інше. А щоб бути демократичною, країна зобов`язана створити умови для ефективної діяльності громадських організацій, які і є своєрідним контролером дій влади.

У медицині - це асоціації. Скажуть: "Та їх і так безліч: і організаторів, і терапевтів, й інших, і ВУЛТ, зрештою".

Так то воно так, та не ті вони, які потрібні, тому що створювалися, так би мовити, зверху, тобто для цілей, які не мають нічого спільного з такими, що стосувалися б прав і проблем медичних працівників. А їх багацько.

Узяти хоча б реформу системи охорони здоров`я, кінця якої не видно. Адже банальне скорочення ліжок, закладів, мережі, лікарів та іншого не мають ніякого відношення до неї.

Хай на мене не скаржаться керівники медичних установ і закладів, але їхній страх перед владою і недопущення в колективах інших, ніж у них, думок і незалежних дій співпрацівників - їм же на шкоду.

У цивілізованих країнах використання можливостей громадських організацій у справі поліпшення системи охорони здоров`я, у відстоюванні прав медичних працівників - норма. Там, де існують демократичні форми відносин влади і суспільства, в тому числі і в медицині, ніяке свавілля чиновників не проходить.

І я думаю, що якби у нас були незалежні, дієспроможні асоціації, ми б так довго не терпіли зволікання з виконанням статті 77 "ж" Закону "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я", в якій чорним по білому написано, що заробітна платня медичних працівників не може бути нижчою, ніж у промисловості. А яка вона в ній і у нас? Отож-бо.

І ще плекаю я надію на те, що колись (хотілося, щоб швидше) нас, медичних працівників, прирівняють до державних службовців. І так повинно статися (знаю, що з цього приводу давно вже ведеться дискусія), бо коли у держави немає нічого ціннішого, ніж життя людини (стаття 3 Конституції), а лікар - його головний вартовий, то і становище його в суспільстві має бути відповідним.

А завершити свою статтю хочу знову словами з Біблії: "Дай місце лікареві, бо його створив Господь".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter