Україна - ”чорний експортер” людських органів

Трансплантологія - одна з найприбутковіших напрямів не стільки в медицині, скільки у торгівлі людьми в країнах зі «слабкою» демократією...

Трансплантологія - одна з найприбутковіших напрямів не стільки в медицині, скільки у торгівлі людьми в країнах зі «слабкою» демократією. За висновками Європарламенту, Україна посідає друге місце в Європі після Молдови серед «чорних експортерів» людських органів. Але, як медична галузь, трансплантологія, за визначенням експертів, майже припинила своє існування.А для тріумфу української трансплантології були усі підстави. Про це майже ніде не згадують, але саме в Україні, вперше в світі, у 1933 харківський лікар Юрій Вороний здійснив пересадку нирки від донора.

ТРАНСПЛАНТОЛОГІЯ В УКРАЇНІ ЗНИКАЄ

Сьогодні у нас виконують жалюгідні 1, 1%  від потреби трансплантацій на рік. Тисячі українців гинуть через те, що не мають можливості замінити непридатний для життя орган. Серед них - сотні дітей.

Наприклад, за кількістю трансплантацій нирки, Україна посідає одне з останніх місць у світі. Офіційно ж, 2500 людей на рік потребують трансплантації  нирки (1500 - серця, стільки ж печінки). Багато з них цей рік не доживають. Щороку з’являється ще близько 5 тисяч хворих, які потребують підключення до апарату «штучна нирка», або гемодіалізу. Усього ж їх - не менше 25 тисяч, а реально мають можливість пролікуватися не більше двох тисяч хворих. Серед них є такі що, вичерпавши свої матеріальні можливості, поступово перестають приходити до центрів гемодіалізу і тихо помирають вдома.

Лікування діалізом надзвичайно дороге. Вартість лікування одного пацієнта на рік - 80 тисяч гривень, а операція коштує від 5 до 30 тисяч гривень . Якби таким хворим пересадили нирку, вони могли б повноцінно прожити добрих 30 років. У всьому світі вважають, що трансплантація нирки економічно вигідніша, ніж діаліз.

Порівняймо: у США на апараті «штучна нирка» перебувають 165 тисяч, 10 тисячам хворим на рік пересаджують орган від донора. У нас же всі п’ять регіональних центрів — у Києві, Одесі, Запоріжжі, Донецьку і Львові — роблять на рік 100—120 трансплантацій.

УКРАЇНЦІ НЕ СХИЛЬНІ РОЗМІРКОВУВАТИ НАД МАЙБУТНІМ СВОГО ТІЛА

На думку головного позаштатного трансплантолога Міністерства охорони здоров’я України, директора Запорізького центру трансплантології Олександра НИКОНЕНКА нормально розвиватися вітчизняній трансплантології заважає насамперед відсутність державного фінансування - 10 % від передбаченого - та, ухвалений Верховною Радою у 1999 році, закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини». Через його недосконалість, пошуки донорських органів розтягуються на роки. Багато реципієнтів помирають, так і не дочекавшись «свого» серця.

Закон готувався визнаними фахівцями, у нього увійшло все найліпше та найраціональніше з подібних законів інших країн. Але під час його обговорення Верховна Рада прийняла низку поправок, які не дозволяють своєчасно взяти орган для пересадки. Зокрема, згідно з 16 статтею, вилучення органів чи тканин для трансплантації у померлого забороняється, якщо він за життя висловив незгоду бути донором або якщо проти його рідні.

 У разі ж загибелі потенційного донора швидко вмовити його рідних віддати органи майже неможливо. Зазвичай, убиті горем рідні просто не переймаються зайвими клопотами, бо, щоб оформити донорство, треба заповнювати анкети, надавати численні підтвердження того, що вони справді родичі загиблого тощо. А потрібний орган має бути вилучений і пересаджений за лічені години після смерті. Хірурги свідчать: потрібний орган з’являється раз-два на тиждень, а операції з пересадки виконують  - лише одиниці на рік.

Зазвичай, українці не схильні за життя розмірковувати над майбутнім свого тіла. Тож пропонується законодавчо запровадити поняття «презумпція згоди».

Автори останнього законопроекту про зміни до трансплантаційного закону пропонують доповнити ст. 16 такою нормою: «Вилучення органів та інших анатомічних матеріалів у померлої особи не допускається, якщо заклад охорони здоров’я, що його здійснює, на момент вилучення повідомлений про те, що дана особа, її близькі родичі, які проживали з нею до смерті, або її законні представники заявили про свою незгоду на вилучення її органів після смерті для трансплантації реципієнту». Тобто в законі пропонується замінити «презумпцію незгоди» (за відсутності згоди донора чи родичів вважається, що вони проти трансплантації) на «презумпцію згоди» (родичі згодні, якщо відсутні їхні заперечення).

 Тоді лікарям не доведеться в трагічний момент утрати близької людини звертатися до родичів по дозвіл.  Кожен громадянин вирішує для себе, чи згоден він після смерті стати донором органів. У разі відмови він інформує про це за спеціальним телефоном або надсилає повідомлення електронною поштою. Його відмову заносять до реєстру. А якщо відмови немає, то померлий автоматично розглядається як донор органів. Такий закон є в Австрії, Іспанії, Польщі.

Звичайно, дані поправки обов’язково мають бути обговорені у суспільстві.

“ПРЕЗУМПЦІЯ ЗГОДИ” – ЗАГРОЗА КРИМІНАЛЬНОЇ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ

Однак опоненти законопроекту переконані, що лібералізація трансплантаційного закону спричинить до масових  зловживань, позаяк медикам не потрібна буде згода рідних. Так званими, мертвими донорами передусім стають жертви ДТП, нещасних випадків і нападів зловмисників.

На жаль, нашу країну не можна назвати благополучною щодо кримінагенної ситуації. Цілком ймовірний такий розвиток подій, застерігають противники введення "презумпції згоди": злочинці дізнаються, через банк даних, що органи певної людини за характеристиками "підходять" грошовитому замовнику. На "підходящу" людину скоюється напад. Далі - реанімація та вилучення органів, які передаються для пересадки замовнику.

Протести також викликає пропозиція вилучити з ч. 1 ст. 16 чинного закону наступну норму: «У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали може бути взято за згодою їхніх законних представників». З приводу цього було висунуто припущення, що в разі ухвалення такої поправки виникне загроза «кримінальної трансплантації» для найменш захищених верств населення — дітей та інвалідів.

Проти поправок виступає також Головне науково-експертне управління ВР. Парламентські експерти наголошують, що операції з пересадки органів дороговартісні через значний дефіцит органів-трансплантатів. Проте розширювати «ринок» за рахунок спрощення процедури вилучення вкрай небезпечно. «Не слід забувати, що за порушеною проблемою стоїть безпека кожної людини, а не тільки тієї, що потребує пересадки органу або тканини. Адже добре відомо, що з посиленням криміналізації суспільства, в умовах важкого соціально-економічного становища в ньому зростає кількість злочинів, пов’язаних з розтинанням людей, з викраденням дітей і дорослих з метою видалення органів, надання кредитів приватними особами громадянам з метою подальшого примусу розрахуватися органами та ін.» (з висновку Управління щодо пропонованого законопроекту).

ЧИ ГОТОВА НАША СВІДОМІСТЬ ПЕРЕЙНЯТИ СВІТОВИЙ ДОСВІД?

На відміну від Заходу у нас не було громадських дискусій, які активно супроводжували початок трансплантацій людських органів. Коли півстоліття тому патріарх трансплантології Томас Старзл проводив у Мемфісі (штат Техас, США) пересадку печінки або нирки, то це обговорювала уся преса. Людям доповідоли, як тому-то громадянину (імена ніхто не приховував) пересадили орган іншого конкретного громадянина, який загинув у автокатастрофі. Спеціальний громадський комітет (учителі, настоятелі церкви та інші поважні мешканці Мемфіса) вирішував, життя якого хворого варто підтримувати з міської казни, поки не знайдеться донор. Тоді уся Америка, а за нею і увесь світ, обговорювали питання, чи має право суспільство використовувати трупні органи без згоди власника. Тепер вже не хвилює. Захід прийняв правила добровільного донорства. Юридичні концепції   - "презумпція згоди" та "презумпція незгоди» - ухвалені Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Обидві концепції працюють у цивілізованому світі.

«Презумпція незгоди» чудово прижилася у тій же Іспанії, ще донедавна тоталітарної та так само дуже набожній країні. Там вам у кожному місті розкажуть, що один з прем’єр-міністрів країни дозволив вилучити органи у свого сина, який загинув у аварії.

Або ж Латвія. У державі створили електронний банк даних. Туди кожен громадянин може заявити про свою незгоду бути донором після смерті. Якщо ж труп не опізнаний, лікар не може взяти його органи.

Якщо припустити, що українські законодавці приймуть запропоновані вченими й фахівцями поправки до оновленого закону про трансплантацію органів. Чи готова свідомість українця сприйняти європейський погляд на ці проблеми?

Експрес-опитування кореспондента УНІАН, серед колег та рідних, засвідчило, що більшість не готова дати згоду на використання своїх органів після смерті. Основний аргумент – страх, що їх уб’ють заради «трансплантаційного матеріалу».

Не остання роль у цьому  засобів масової інформації. Неправдива інформація про трансплантологію завдає значної шкоди. Директор Запорізького центру трансплантології Олександр НИКОНЕНКО переконаний, що в Україні не може бути кримінальних вилучень людських органів і підпільних операцій з їх пересадки.

Щоб забрати орган, придатний для трансплантації необхідне спеціальне устаткування, розчини й ціла команда фахівців. До того ж такий орган потребує безлічі супровідних документів. Тому вилучити нирку або печінку підпільно і передати в якийсь закордонний центр трансплантації неможливо. Операції з пересадки органів мають проводитися протягом 12 годин, починаючи від вилучення донорського органа до його пересадки. Цю роботу сьогодні здатні реально виконати фахівці трьох із п’яти наявних центрів — Донецького, Запорізького і Київського.

Вітчизняна трансплантологія вимагає допомоги у правових, юридичних, морально-етичних та фінансових проблемах. Наші співгромадяни, тяжкі хворі, не повинні помирати, так і не дочекавшись своєї черги на трансплантацію.

Юлія Мартиненко