Невизнана епідемія вірусних гепатитів: як вберегтися

Невизнана епідемія вірусних гепатитів: як вберегтися

Гепатит А і Е, як правило, викликають забруднені харчові продукти і вода. Гепатит В, C і D зазвичай розвивається в результаті парентеральних контактів з інфікованими рідинами організму...

Міжнародна акція покликана підвищити обізнаність світової спільноти про проблему розповсюдження вірусних гепатитів. За словами фахівців, поки визнання серйозності цієї проблеми на державному рівні не йде у жодне порівняння з рівнем обізнаності щодо ВІЛ/СНІДу незважаючи на те, що кількість інфікованих і рівень смертності у цих хвороб приблизно однаковий.

Згідно визначенню Всесвітньої організації охорони здоров`я /ВООЗ/, гепатит – це запалення печінки, що в більшості випадків викликається вірусною інфекцією. Існує п`ять основних вірусів гепатиту - А, B, C, D і E. Симптоми гепатиту включають жовтяницю /пожовтіння шкіри та очей/, темну сечу, надмірну втому, нудоту, блювоту і біль у ділянці живота.

Гепатит А і Е, як правило, викликають забруднені харчові продукти і вода. Гепатит  В, C і D зазвичай розвивається в результаті парентеральних контактів з інфікованими рідинами організму /зокрема, при переливанні крові або інвазивних медичних процедурах з використанням забрудненого обладнання/. Гепатит В передається також при сексуальних контактах.

Найважчий тип вірусного гепатиту – гепатит В. Його називають «тихим вбивцею», оскільки  він протікає практично непомітно, але при цьому нерідко приводить до летальних наслідків.

Гепатит В – широко поширене інфекційне захворювання, яке характеризується ураженням печінки. Хвороба може протікати у вигляді гострої або хронічної інфекції. Хронічна форма інфекції – це найбільш поширений варіант перебігу гепатиту В. У 10% хворих гострим гепатитом В інфекція приймає характер хронічною.

Захворюваність на вірусні гепатити становить реальну загрозу здоров’ю населення України, а саме складністю гострого перебігу, формуванням хронічного перебігу, що призводить до тяжких ускладнень: цирозу та раку печінки, відсутністю методів ранньої діагностики, засобів специфічної профілактики та високою вартістю противірусного лікування. За експертними оцінками, вірусом гепатиту С інфіковані від 500 до 700 мільйонів людей, що дорівнює приблизно 10% населення планети. На сьогодні можна констатувати пандемію гепатиту С, яка за своїми масштабами у 5 разів перевищує поширеність ВІЛ-інфекції.

Гепатит може бути виявлений лише у трьох випадках: коли вірус знаходять у донора крові; коли його виявляють у людини, що вирішила обстежитися добровільно або коли хвороба вже перейшла у гостру форму. При цьому медичні дослідження стверджують: на одну гостру форму гепатиту припадає 16 хронічних форм, які мають безсимптомний перебіг. Гепатити В і С знаходять у чотирьох зі ста донорів крові.

Найбільш високі показники захворюваності на гострий гепатит С спостерігається у Запорізькій, Кіровоградській, Одеській, Дніпропетровській і Чернігівській областях. А також у містах Київ та Севастополь.

Гепатити передаються як ВІЛ. Статеві стосунки, ін’єкції, операції (у тому числі стоматологічні), відвідини манікюрного салону або ж перукарні. „45% інфікування гепатитом В відбувається статевим шляхом. На другому місці – ін’єкційне введення наркотиків. На третьому – медичні втручання. У гепатиту С переважає інфікування через ін’єкції наркотиків (37,6%). Такий же показник має і статевий шлях. На третьому місці – медичні втручання.

Гепатити А і Е об’єднує механізм їх передачі - так званий фекально-оральний, тобто вірус від хворого з частками його випорожнення потрапляє в їжу і воду, а потім здорова людина заражається при вживанні інфікованих продуктів і води. Під час подорожей при виборі місць стоянок слід приділяти особливу увагу виявлення ознак перебування людей на цьому місці в минулому. Головну небезпеку представляють тимчасові туалети. У разі їх наявності рекомендується змінити місце стоянки або ж максимально убезпечити себе від будь-якого контакту з ними, особливо у вологу погоду. Під час дощу або у вологому місці збільшується ризик розносу залишків випорожнення по території всієї табірної стоянки.

Розрізняють такі форми вірусних гепатитів: жовтушну, безжовтушну, стерту, безсимптомну. Протягом жовтушних форм виділяють переджовтушний і жовтушний періоди, а також період одужання.

Джерело інфекції - це хворі з будь-якою формою захворювання - стертою, жовтушною, безжовтушною, хворі, що знаходяться в прихованому (інкубаційному) і початковому періодах захворювання. Небезпечні ті хворі, у фекаліях яких виявляється вірус гепатиту Е або А. Найбільшу небезпеку представляють хворі з безжовтушними, нетиповими формами гепатиту, тому що ці хворі не знають, що вони хворі, і відповідно не піклуються про профілактику зараження навколишніх людей.

Кількість таких хворих може в 2-10 разів перевищувати кількість людей з жовтушними формами захворювання. З другої половини інкубаційного періоду, починається виділення вірусу з фекаліями, а максимальна заразність відзначається в останні 7-10 днів інкубаційного періоду і в переджовтушному (передує появі ознак жовтяниці) періоді. Коли людина вже жовтіє, вона, як правило, не є заразною.

Вірусний гепатит А (хвороба Боткіна) - це гостре захворювання, яке характеризується запаленням печінки. Вірусний гепатит А давно відомий лікарям. Це один з перших гепатитів, інфекційна природа якого була доведена. Гепатит А поширений повсюдно, особливо широко - в слаборозвинених країнах, де низький рівень гігієни та санітарії. Підвищення захворюваності гепатитом А завжди свідчить про неблагополучну епідемічну ситуацію щодо кишкових інфекцій в цілому. У Росії останнім часом відзначається значне підвищення захворюваності на вірусний гепатит А.

Вірус гепатиту А при кип’ятінні гине через 5 хв. При кімнатній температурі в сухому середовищі він зберігається протягом тижня, у воді - 3-10 місяців, у випорожненнях - до 30 діб.

Інкубаційний період гепатиту А становить у середньому 15-30 діб. Тривалість переджовтушного періоду - 5-7 діб. Хвороба починається гостро. Температура тіла підвищується до 38 або 39° С і зберігається на такому рівні 1-3 дні. Починають з’являтися грипоподібні ознаки - виражена загальна слабкість, головний біль, озноб, сонливість, відчуття болю в м’язах, ламкість в тілі, неспокійний нічний сон. На цьому тлі знижується апетит, спотворюється смак, з’являються нудота, відчуття гіркоти у роті, іноді блювота, почуття дискомфорту і тяжкості в області під ложечкою і під правим ребром, відраза до куріння. Через 2-4 дні сеча набуває колір міцно завареного чаю або пива, а потім знебарвлюється кал.

Про перехід хвороби в жовтушну стадію свідчить пожовтіння білків очей, слизової оболонки ротової порожнини, а в подальшому - шкіри. Жовтушний період триває близько 7-15 днів. З появою жовтяниці вираженість ряду ознак, характерних для переджовтушного періоду, зменшується, а у великої частини хворих ці ознаки зникають, довше всього зберігаються зниження апетиту і слабкість.

На щастя, результат гепатиту А в основному сприятливий для хворого. Повне одужання звичайно (у 90% випадків) настає в протягом 3-4 тижнів від початку захворювання. Але у 10% хворих людей період одужання затягується до 3 або 4 місяців, але хронічний гепатит не починає розвиватися.

Гепатит Е поширений переважно в тропічних і субтропічних регіонах, країнах: Південної Америки, Південно-Східної та Середньої Азії. На території Росії реєструються поодинокі випадки, в основному привізного характеру.

Вірус гепатиту Е - представник нового, ще недостатньо глибоко вивченого сімейства вірусів. Вперше цей вірус був визначений як причина гострих кишкових інфекцій у 1976 р. У порівнянні з вірусом гепатиту А він менш стійкий до різних факторів зовнішнього середовища.

Хвороба протікає подібно до гепатиту А. Тяжке протікання зі смертельним результатом в 10-20% випадків спостерігається у вагітних жінок.

Вірусні гепатити розпізнають не тільки по проявах хвороби, але і за результатами спеціальних лабораторних досліджень сироватки крові на наявність антитіл до вірусу гепатиту А. Лабораторна діагностика гепатиту Е в більшості країн, у тому числі і в Росії, ще не налагоджена і широко не проводиться.

Для профілактики гепатитів А і Е слід дотримуватися елементарних санітарно-гігієнічних правил, вживати якісну воду та їжу. Однак у деяких географічних регіонах єдиним ефективним методом профілактики є вакцинація. В даний час вакцин від гепатиту Е не існує. Для вакцинації від гепатиту А можна рекомендувати вакцину Havrix, що випускається в дозування для дорослих і дітей (підлітків). Вакцина добре переноситься, побічних ефектів практично немає, захисний ефект щеплення зберігається протягом декількох років.

Сьогодні добре відомо п`ять вірусів гепатитів: А, В, З, D (дельта), Е. Есть та інші - G, TTV, Sen, проте їх роль в пошкодженні печінки в даний час не доведена. Всі ці віруси можна розділити на дві великі групи: перша - віруси, що передаються пероральним, друга - парентеральним шляхом. За течією патологічного процесу гепатити діляться на гострих і хронічних. Гепатити А і Е є гострими і закінчуються одужанням хворого. Підступність вірусу гепатиту Е полягає в тому, що, приголомшуючи вагітних жінок в останньому триместрі, він може привести до фульмінантному (блискавичному) перебігу хвороби з розвитком печінкової недостатності і, можливо, летального результату. Віруси гепатитів В і D приводять до розвитку як гострого, так і хронічного процесу. Вірус D є свого роду неповноцінним: він може розмножуватися і приводити до ураження печінки лише у присутності вірусу гепатиту В. Вірус З, як правило, приводить до формування хронічного гепатиту з подальшим можливим прогресом захворювання.

Зупинимося докладніше на вірусах гепатитів В та С: до них зараз прикута увага фахівців всього світу. Обидва цих вірусу здатні викликати хронічне ураження печінки.

Термін «гепатит» використовується для визначення захворювання печінки запального характеру. Гепатити можуть бути викликані різними чинниками, перш за все вірусами, паразитами, хімічними речовинами, ліками, алкоголем тощо.

Серед перелічених чинників, віруси є найчастішою причиною розвитку гепатиту. Існує щонайменше п’ять основних типів вірусів, які називають відповідно A, B, C, D та E. Віруси гепатитів В та С викликають найбільше занепокоєння, у зв’язку з тим, що вони призводять до розвитку цирозу та раку печінки, які за відсутності лікування призводять до смерті пацієнта.

Достеменно відомо, що гепатит В можна попередити за допомогою щеплення, а гепатит С піддається лікуванню у більшості випадків.

Гепатит В є однією з найпоширеніших вірусних інфекцій у світі. За розрахунками експертів хронічний гепатит В виявляється у понад 350 мільйонів людей. Ці особи мають підвищений ризик розвитку цирозу печінки, печінкової недостатності та раку печінки. Близько 1 млн осіб щорічно помирає від наслідків гепатиту В, що відповідає 10 місцю у переліку основних причин смерті у світі.

Вірусом гепатиту С у світі уражено понад 180 мільйонів осіб. Відповідно до даних ВООЗ, на даний час ця цифра в чотири рази більша за кількість випадків ВІЛ-інфекції. У осіб, інфікованих вірусом гепатиту С, протягом 10-30 років розвиваються серйозні порушення печінки, включаючи цироз, печінкову недостатність, можливо рак печінки.

Вірус гепатиту В надзвичайно заразний: у 50-100 разів заразніший за ВІЛ. Вірус може виявлятися в усіх біологічних рідинах інфікованої особи (кров, піт, сльози, грудне молоко, сперма), внаслідок чого вірус може передаватися від матері до дитини під час вагітності та пологів, у випадку незахищених статевих контактів та через кров, у тому числі внаслідок спільного користування забрудненими інструментами (голки, леза для гоління, зубні щітки).

Вірус гепатиту С передається внаслідок безпосереднього контакту з інфікованою кров’ю. Переливання крові та використання багаторазового забрудненого кров’ю інструментарію (шприци та голки, прилади для татуювання, пірсингу, акупунктури) є основними шляхами поширення інфекції. Вірус рідко передається під час незахищених статевих контактів проте велика кількість таких контактів підвищує ризик інфікування. .

Обидва віруси до одного тижня можуть зберігатися поза організмом людини в оточуючому середовищі.

Симптомами гепатиту є жовтяниця, потемніння сечі, підвищена втомлюваність, нудота, блювота та біль у животі. При цьому зазначені симптоми виникають лише у 70% дорослих з гепатитом В через декілька місяців після зараження.

Схожа ситуація з гепатитом С, лише у 30-40% людей з гострою фазою гепатиту С розвиваються симптоми захворювання. Відсутність специфічних симптомів призводить до того, що гепатит С називають «ніжний вбивця» через недостатню та запізнілу діагностику захворювання. Особи, інфіковані вірусом гепатиту С, можуть мати неспецифічні симптоми: втомлюваність, втрату апетиту, біль у м’язах та суглобах, збудженість або депресію, неприємні відчуття в верхній правій області живота. На жаль, більшість пацієнтів з хронічним гепатитом С не мають зовнішніх проявів захворювання.

Людина може уберегти себе від зараження гепатитом В за допомогою щеплення, але для людей, які вже інфіковані, лікування залишається єдиним виходом. Головною метою лікування є реміссія захворювання. Якщо це відбувається, кількість вірусу різко зменшується, пошкодження печінки не прогресують, внаслідок чого ризик розвитку цирозу або раку печінки зменшується.

На відміну від гепатиту В, вакцини проти гепатиту С не існує. Головною метою лікування є досягнення «стійкої вірусологічної відповіді», яка означає, що через 6 місяців після закінчення лікування вірус в крові не визначається. Зазначений термін можна співвіднести з терміном одужання. У залежності від типу вірусу гепатиту С частота «одужання» складає від 52 до 90% за умови застосування сучасних стандартів лікування. Проте успіх лікування залежить також від індивідуальних особливостей пацієнта.

Вірусні гепатити   група антропонозних захворювань з фекально-оральним і рановим механізмами зараження, що супроводжуються інтоксикацією і переважним ураженням печінки, нерідко жовтяницею.

Розрізняють вірусні гепатити  А, В, С, D, Е, F, G , кожний з яких має свого збудника. До цієї групи не належать вторинні гепатити, що їх спричинюють віруси цитомегалії, герпеса, Епштейна-Барра, аденовіруси.

Розрізняють вірусні гепатити  А — типова кишкова інфекція, джерелом якої є хвора людина, переважно в початковому періоді хвороби. Найбільшу епідеміологічну небезпеку становлять хворі з субклінічною і безжовтяничною формами хвороби. Зараження відбувається через фекально-оральний механізм, який реалізується харчовим, водним і контактно-побутовим шляхами.

Вірус гепатиту А можна виявити в фекаліях хворого наприкінці інкубації і в наступні 10-12 днів, до появи жовтяниці. Тому максимальна заразливість припадає на продромальний період. Сприйнятливість висока. Найчастіше хворіють діти у віці від 5 до 14 років. Чітко виявляють осінньо-зимову сезонність і періодичні підйоми захворюваності через кожні 3—5 років і більше. Після перенесеної хвороби залишається стійкий імунітет.

При гепатиті В джерелом інфекції є хворі з різними клінічними формами гострого, хронічного вірусного гепатиту і цирозу печінки, а також здорові носії інфекції, У крові хворого вірус з`являється за кілька тижнів до перших ознак хвороби, зберігається весь гострий період і зникає в період реконвалесценції. Можливе хронічне носійство вірусу. Основний шлях передачі збудника — парентеральний, який найчастіше реалізується при переливанні донорської крові та її препаратів, різноманітних перкутанних маніпуляціях (операції, ін`єкції ліків тощо), користуванні спільно бритвою, манікюрним набором, ножицями, якщо вони забруднені інфікованою кров`ю. Можливе зараження статевим шляхом, а в тропічних країнах — трансмісивне.

Найчастіше на вірусні гепатити хворіють діти до року і дорослі у віці понад 30 років. До групи ризику належать лікарі хірургічних спеціальностей, лаборанти, медсестри, хворі особи, які часто отримують ін`єкції.

Вірус гепатиту В має поверхневий (HBs), ядерний (НВс) і додатковий (НВе) антигени, проти яких в організмі виробляються специфічні антитіла: анти-HBs, анти-НВс і анти-НВе.

Вірусні гепатити С передається парентерально, рідше статевим шляхом, його епідеміологія подібна до епідеміології гепатиту В. Основними факторами передачі є донорська кров та її компоненти.

Вірусні гепатити D спричинюється дельта-вірусом, який є дефектним. Для формування своєї оболонки він використовує HBsAg, тому уражає людей, які вже інфіковані вірусом гепатиту В. Збудник передається переважно з кров`ю, тому найвищу інфікованість виявлено у наркоманів. Імунітет до гепатиту В захищає і від інфікування дельта-вірусом.

Вірусні гепатити Е має фекально-оральний механізм передачі збудника. Характеризується високим рівнем захворюваності та епідемічними спалахами в районах з незадовільним водопостачанням. Частіше хворіють дорослі в країнах з жарким кліматом.

Вірусні гепатити мають різноманітні варіанти клінічного перебігу.

Тривалість інкубаційного періоду при вірусному гепатиту А від 7 до 45 днів, при гепатиті В — від 6 тиж до 6 міс, при інших видах гепатитів — в межах декількох тижнів. Для ранньої і диференціальної діагностики вірусного гепатиту лікарю поліклініки особливо важливо виявити симптоми початкового періоду, який спостерігається майже у всіх хворих. Лише у 2-5 % хворих (переважно на гепатит В) він не проявляється і тоді першою ознакою хвороби є жовтяниця.

Гострий вірусний гепатит  характеризується циклічністю клінічного перебігу, який ділять на 3 періоди: початковий (переджовтяничний), розпалу (жовтяничний) і реконвалесценції.

У початковий період можна виявити катаральний, диспепсичний, астеновегетативний та артралгічний синдроми.

Вірусний гепатит А має відносно легкий перебіг, важкі форми трапляються зрідка. У більшості випадків захворювання починається гостро з ознак загальної інтоксикації. Початковий період триває 3-5 днів. Температура тіла частіше підвищується раптово (до 38 °С). З`являються біль голови, розбитість, ломота в тілі, зрідка катаральні зміни верхніх дихальних шляхів. Диспепсичний синдром буває рідше: знижується і навіть зникає апетит, виникають нудота, блювання, гіркота в роті, відрижка, дисфункції кишок (послаблення випорожнення або схильність до закрепів), відчуття важкості і тупий біль в епігастрії та правому підребер`ї. Больовий синдром зрідка може бути значно вираженим, симулюючи приступ гострого холециститу.

Астеновегетативні прояви характеризуються вираженою загальною слабкістю, зниженням працездатності, кволістю, запамороченням.

Гепатит В, на відміну від гепатиту А,— досить тривала і важка хвороба. Починається поступово. Початковий період може затягуватися до 1 міс і більше. Диспепсичний і астеновегетативний синдроми виражені й трапляються частіше. Хворі скаржаться на зниження апетиту, аж до анорексії і відрази до їжі, на нудоту, блювання, закрепи, які можуть змінюватися проносом, на відчуття важкості і тупий біль в епігастрії та правому підребер`ї, наростаючу загальну слабкість. У 20-30 % хворих спостерігаються артралгії без деформацій і гіперемії в ділянці суглобів та обмеження їх рухів. У багатьох хворих домінують скарги на зниження працездатності, біль голови, подразливість, загальну слабкість, порушення сну. Зрідка гепатит може розпочатися з появи психотичних і менінгеальних явищ. У деяких хворих спостерігається свербіння шкіри. Можливі висипання у вигляді кропивниці. При тяжкому перебігу хвороби наприкінці продромального періоду підвищується температура тіла.

Гепатит С характеризується легшим, ніж гепатит В, клінічним перебігом, без важких форм і летальних наслідків, але із схильністю до рецидивів. Проте досить часто в подальшому формуються хронічний гепатит і цироз печінки.

Поєднання гепатиту В з дельта-інфекцією призводить до важчого і тривалішого перебігу хвороби із загостреннями і рецидивами та інших ускладнень (зокрема печінкової коми), хронічного гепатиту, цирозу печінки.

 При гепатиті Е інкубаційний період триває до 45 діб, у продромі переважають диспепсичні явища. Хвороба перебігає важко, нерідко з геморагічним синдромом, а у вагітних жінок (в останньому триместрі) у фулмінантній формі з високою летальністю. Хронізації процесу майже немає.

При вірусних гепатитах різних типів появі жовтяниці передує збільшення розмірів печінки. Спочатку жовтіють склери, слизова оболонка твердого піднебіння і під`язикової ділянки, потім — шкірні покриви. Інтенсивність жовтяниці різна — від ледь помітної до насиченої, шафранового кольору. Зменшується діурез, сеча стає концентрованою, темно-коричневою через різке збільшення вмісту білірубіну. Знебарвлюються випорожнення. В розпалі хвороби печінка збільшується майже у всіх хворих, її край рівний, закруглений, поверхня гладка, консистенція — м`яко-еластична. У 25 % хворих збільшена селезінка. Пульс частіше сповільнений, артеріальний тиск знижений, тони серця приглушені. Важкість перебігу вірусного гепатиту визначається вираженістю інтоксикації та жовтяниці.

При масивному дифузному ураженні печінки розвивається дуже важкий ступінь вірусного гепатиту. Його клініко-лабораторними ознаками є: 1) скарги на виражену слабкість, провали пам`яті, інверсію сну, біль в ділянці печінки; 2) печінковий запах з рота; 3) швидке наростання жовтяниці та симптомів інтоксикації (сильна нудота, повторні блювання), скорочення розмірів печінки; 4) підвищення температури тіла і тахікардія; 5) наявність геморагічного синдрому; 6) лейкоцитоз і збільшення кількості паличкоядерних нейтрофілів; 7) швидке наростання білірубінемії та зниження активності АлАТ і АсАТ; 8) різке падіння показників зв`язуючої функції сироваткового альбуміну і різке наростання лейкоцитарного індексу інтоксикації; 9) поява в сечі кристалів тирозину.

 Безжовтяничну форму ВГ частіше реєструють у дитячих і сімейних осередках ГА, рідше—ГВ або ВГ іншої етіології. Клінічні прояви в основному виражені слабо, але майже у всіх хворих збільшена печінка і вона злегка болюча при пальпації. Підставою для діагнозу можуть бути: 1) спілкування з хворими або парентеральні маніпуляції, які за часом вкладаються в максимальний інкубаційний період, властивий даному типу гепатиту; 2) типові клінічні прояви початкового періоду хвороби; 3) наявність гепатолієнального синдрому; 4) цегляний колір сечі (великий вміст уробіліну); 5) висока активність АлАТ і АсАТ у сироватці крові; 6) гіпербілірубінемія до 30-35 мкмоль/л з переважанням вмісту прямого білірубіну; 7) диспротеїнемія, позитивні осадові проби; 8) підтвердження захворювання вірусологічними та імунологічними методами діагностики.

При стертих формах гепатиту клінічні прояви виражені слабо.
При лікуванні хворих у домашніх умовах необхідно забезпечити їм дієтичне харчування. Із медикаментозних препаратів можна призначити аскорбінову кислоту по 0,1 г і кальцію пангамат по 0,05 г 3 рази на день. У випадку затримки нормалізації біохімічних показників крові приписують препарат з групи гепатопротекторів, наприклад, силібор або карсил . У період реконвалесценції додають жовчогінні засоби — відвари безсмертника, шипшини, кукурудзяних рилець, чебрецю, м`яти з розрахунку 1 столова ложка зілля або суміші з них на склянку води.

У комплексній терапії реконвалесцентів важливе значення має дотримання щадного режиму. Різкий перехід від стаціонарного режиму до вільного в домашніх умовах, непомірні фізичні навантаження, стресові ситуації можуть призвести до загострення незавершеного патологічного процесу в печінці. У зв`язку з цим після виписування зі стаціонару реконвалесцент залежно від показань звільняється лікарем поліклініки ще на термін до 2-3 тиж від виконання професійних обов`язків. Навіть при повному клінічному благополуччі (немає скарг, нормальні розміри печінки і показники функціональних проб) рекомендується звільнення через ЛКК на 3-6 міс від тяжкої фізичної праці, відряджень, роботи, зв`язаної з гепатотоксичними речовинами. При збереженні залишкових явищ ВГ і хронізації процесу полегшення праці продовжують до 9-12 міс. Учнів звільняють від занять фізкультурою на той самий термін. При оцінці працездатності необхідно керуватися не тільки медичними, але й соціальними критеріями (характер роботи, конкретні умови праці хворого, його поведінка в побуті). Протягом 6 міс протипоказані профілактичні щеплення, крім проти правцю, сказу і дифтерії. Необхідно утримуватися від проведення планових операцій, застосування гепатотоксичних медикаментів. Жінкам радять запобігати вагітності протягом року.

У період реконвалесценції показана дієта до повного одужання, не менше ніж 3-6 міс після виписування з лікарні. Оптимальне співвідношення білків, жирів і вуглеводів 1:1:4. Більшість білків раціону вводять з молочно-рослинними продуктами, решту — у вигляді м`яса (кріль, телятина, риба). З жирів показані тільки рослинні та вершкове масло. Вуглеводів багато в білому хлібі, цукрі, вівсяній, гречаній та манній кашах, картоплі, меді, фруктах, варенні, компотах. Дуже корисні продукти з великим вмістом вітамінів А, С, К, групи В, потреба в яких зростає при репаративних процесах у печінці. При низькому вмісті вітамінів у продуктах показано введення їх у вигляді офіцинальних препаратів, краще перорально. Рекомендується пити більше рідини.

Поява апетиту свідчить про позитивні зрушення у перебігу хвороби і є сигналом для розширення дієти. Харчування реконвалесцентів має бути різноманітним і в кількісному відношенні наближатися до фізіологічної норми. Однак необхідно всіляко запобігати переїданню, бо вживання великої кількості їжі, навіть дієтичної, є частою причиною загострення ВГ при затяжній реконвалесценції. Виключають екстрактивні речовини (бульйони), смажені та жирні страви, маринади, прянощі. Алкоголь заборонено вживати в будь-якому вигляді. Якщо організм не сприймає страв, які містять лактозу та сахарозу (свіжі молочні продукти, цукор, фрукти), вживання сиру за 1 год до їх прийому поліпшує засвоєння дисахаридів й усуває явища недостатності кишкових дисахаридаз — метеоризм, бурчання, біль у животі.

Має значення не тільки дієта, але й режим харчування, оскільки їжа є найсильнішим фізіологічним стимулятором травних залоз. Дрібнопорційне харчування (4-5 разів на день) сприяє нормалізації жовчовиділення та усуненню застою в жовчовивідних шляхах. При хорошому самопочутті дієту поступово розширюють.

При гіпертонічній дискінезії ефективні седативні засоби — корінь валеріани, калію бромід, еленіум, седуксен, спазмолітики — но-шпа, фенікаберан, датискан, танацехол, баралгін, атропін, еуфілін, папаверин, платифілін; холеретики — алохол, оксафенамід, холензим, відвар квіток безсмертника, кукурудзяних рилець, плодів шипшини; теплові процедури — грілка на праве підребер`я, діатермія, індуктотермія, грязьові та озокеритові аплікації, маломінералізовані води — єсентуки № 4, 20, нафтуся, словянівська, миргородська, електрофорез папаверину, платифіліну, ультразвук, електрофорез кальцію хлориду і брому у вигляді гальванічного комірця за Щербаком, хвойні ванни з індиферентною температурою (36-37 °С).

Призначаючи мінеральні води, необхідно врахувати кислотність шлункового соку. Хворим з нормальною кислотоутворюючою функцією шлунка рекомендується пити мінеральну воду за 30-40 хв до прийому їжі, зі зниженою — за 10-20 хв повільно, маленькими ковтками, з підвищеною — за 1,5-2 год до їди, швидко, великими ковтками. Перед вживанням мінеральну воду підігрівають до кімнатної температури і звільняють від газу.

Фітотерапія дає ефект лише при тривалому застосуванні. Слід враховувати, що відвар квіток безсмертника поряд з жовчогінною дією підвищує кислотність шлункового соку, а відвар кукурудзяних рилець знижує апетит. Жовчогінні властивості мають ласкавець золотистий, пижмо звичайне, м`ята перцева, бобівник трилистий, насіння коріандру посівного.

Михайло Корденко,

лікар-інфекціоніст

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter