Красиві вірші про Україну / depositphotos.com

Всесвітній день поета - свято, яке щорічно відзначають 21 серпня. На честь цього дня в нашій добірці - найкрасивіші вірші про Україну, без пафосу, щиро і віддано про її красу, велич і незалежність.

Василь Симоненко. Лебеді материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Відео дня

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

***

Павло Тичина. Не бував ти у наших краях

Не бував ти у наших краях!

Там же небо - блакитні простори...

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях...

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся? -

Єсть там люди - й зросли у степах,

Що не люблять, не вміють ридати.

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах... -

Не бував ти у наших краях.

***

Ліна Костенко. Усе моє, все зветься Україна 

Усе моє, все зветься Україна

Буває часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є - дорога, явори,

усе моє, все зветься - Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

***

Микола Сингаївський. Чорнобривці 

Чорнобривців насіяла мати

У моїм світанковім краю.

Та й навчила веснянки співати

Про квітучу надію свою.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки і зустрічі знаю -

Бачив я у чужій стороні

Чорнобривці із рідного краю,

Що насіяла ти навесні.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Прилітають до нашого поля

Із далеких країв журавлі,

Розквітають і квіти і доля

На моїй українській землі.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

***

Олександр Олесь. Живи, Україно, живи для краси.

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!

***

Вірші про Україну / фото Марина Григоренко

Микола Вінграновський. Сама собою річка ця тече

Сама собою річка ця тече,

Маленька річечка,

вузенька, як долоня.

Ця річечка Дніпра

тихенька синя доня,

Маленька донечка

без імені іще.

Вона тече в городі в нас

під кленом,

І наша хата

пахне їй борщем,

Цвіте над нею небо

здоровенно

Солодкими хмаринами

з дощем.

Ця річечка тече

для клена і для мене,

Її й тоді я бачу, коли сплю...

Я річечку оцю в городі в нас

під кленом,

Як тата й маму і як мед,

люблю.

***

Мар'яна Савка. Україна

Країн багато на великій карті,

Та серед них - вона, твоя єдина.

Її люби і будь завжди на варті,

Бо це твоя земля, це Україна.

Вона така ж реальна і казкова,

Як мамина долоня, тепла й щира,

У неї в серці українська мова,

В її душі любов і світла віра.

Цвітуть в ній мальви, маки і левкої.

Хтось, може, скаже, що таких багато.

Але ти знай, що іншої такої

Не зможеш в цілім світі відшукати.

***

Вірші про Україну / pixabay.com

Василь Симоненко. Можливо, знову загримлять гармати

Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,

За нашу землю, дорогу й кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За рідні наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття -

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

***

Степан Руданський. До України

Ой з-за гори, із-за кручі 

Та скриплять вози їдучи, 

Попереду козаченько 

Так вигукує йдучи:

"Україно, Україно,

Моя рідна мати!

Чи ще довго над тобою 

Будуть панувати?

Чи ще довго кровавицю 

Будуть з тебе пити,

Та й діточок твоїх бідних 

В кайданах водити?

Твоя слава - у могилі,

А воля - в Сибіру.

От що тобі, матусенько, 

Москалі зробили!

Гукни ж, гукни, Україно, 

Нещасная вдово!

Може, діти на твій голос 

Обізвуться знову!

Може, знову розв’яжуться 

Зав’язані руки,

Може, знову бряжчатимуть 

Козацькі шаблюки!

Може, військо запорозьке,

Як море, заграє,

А дівчина, як і перше,

Пісню заспіває!

Тоді вже нас не забудуть 

І московські внуки,

Бо кров за кров катам нашим 

І муки за муки!

Гукни ж, серце-Україно,

Та тільки скоріше,

Бо чим більше ссуть кров нашу 

Все більше та більше!"

***

Тарас Шевченко. Заповіт

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори -

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Раніше ми публікували цікаві факти про український письменників, які не розкажуть у школі.

Вас также могут заинтересовать новости: