"Наша пісня на Нацвідбір присвячена українцям, які залишили свій дім", - гурт "Циферблат"

Український гурт "Циферблат" в інтерв'ю УНІАН розповів, як вдруге зважився подати заявку на Нацвідбір на Євробачення-2024, чи вважають учасники колективу когось своїм конкурентом, який головний меседж намагатимуться донести європейській спільноті, та про багато іншого.

Хлопці, в першу чергу хочу привітати вас з виходом в фінал Нацвідбору на Євробачення-2024. Торік ви вже подавали заявку на Нацвідбір, але у фінал не потрапили. Як зважилися на це цього року?

Валя: Нам не треба було зважуватись (сміється). Так, ми вже були минулого року, але зупинились на етапі "лонглисту". Тож вирішили спробувати свої сили вдруге.

Ваш гурт "Циферблат" було створено у 2015 році, тому ви відносно молоді артисти у порівнянні, наприклад, з alyona alyona або Melovin. Які у вас відчуття, що вам доведеться боротися за перемогу з вже дуже відомими артистами?

Даня: Активно та свідомо ми працюємо взагалі з 2019 року. Але, загалом, це не має жодного значення. Боротьба - це для музики не зовсім споріднене слово. Є гармонія, мелодія, послідовність акордів. Є смаки людей. Все це суб'єктивні чинники. Це не спорт. Ми готуємо пісню, щоб показати своє сприйняття світу. Хочемо донести свій меседж. Й віримо, що це буде відгукуватись у тілах інших людей. 

Який меседж ви намагатиметеся донести європейській спільноті?

Валя: Наша пісня присвячена людям, які мають міцний зв'зок з домом, де б вони не перебували. Ця пісня для всіх українців, які виїхали, але яким бракує рідного дому, так і для всіх українців, які залишаються тут і просто не можуть інакше, просто вірять у зміни.

Втрата дому - це дуже важко. Але втрата дому - не означає втрату ідентичності. Ми хочемо звернути увагу на те, що дійсно відчувають люди, які не за власним бажанням вимушені перебувати далеко від рідного дому. 

Кого вважаєте своїми конкурентами на Нацвідборі?

Даня: Як я вже казав, слово "конкурент" не має близької конотації до культурних процесів. Ми можемо лиш сказати, що усвідомлюємо з ким саме у нас споріднені музичні світи, й хто з учасників може гірше/краще передати цей настрій. Це єдина конкуренція, яка має право на існування в музиці. Цікаво було б почути пісню гурту "Nazva", бо їхній музичний світогляд перетинається з нашим. 

Розкажіть, яка музика вас надихає?

Даня: Найбільше слухаю британських артистів. Від 70-х до сьогодення. Але, на даний час, улюбленою музикою для прослуховування в навушниках є академічні (класичні) твори на межі 19-20 століття. На цей період припав розвиток декількох культурних течій, й з'явилася величезна кількість неймовірних музичних композиторів, яких я слухаю без зупину. 

Валя: Я думаю, що я не так багато слухаю музики прямо зараз. Якщо пограти в "неймдропінг", а я думаю, що читача більше цікавила б українська сцена, то це Tik Tu, 5 Vymir, Blooms Corda, Promsonya.

До речі, у вас є альбом "Перетворення", який розповідає про ваше становлення. Давайте поговоримо про ваш музичний шлях. 

Даня: До мене музика сама прийшла, дуже рано. У нашій квартирі звучала прекрасна музика, якась від батьків, а деяка була відшукана самостійно. 

Це було у дуже ранньому дитинстві. Але мене це не дивує. Ті музичні речі, які нам пощастило прослухати, були настільки красивими, що чистому та не обрамленному розуму дуже легко зануритись у ці гармонії, та полюбити на рівні відчуттів, без розуміння технічних нюансів. Так в дитинстві закладається любов до будь-чого. 

Яку свою пісню ви вважаєте найгучнішим хітом?

Валя: Я думаю, що наш найбільший хіт ще не народився. Але, очевидно, наші найвідоміші пісні - це "Для чого ти прийшла?" та "Диско-Фанко".

Режисер Алан Бадоєв нещодавно вас похвалив та сказав, що ви дуже перспективні артисти. Як ви на це відреагували?

Даня: Нам завжди лестить увага талановитих та самодостатніх культурних діячів. Це завжди по-людськи приємно.

Які у вас далі творчі плани? Можливо, будуть фіти з якимись артистами?

Валя: Можливо (посміхається) Але ми не можемо, поки що, розкривати всі деталі.

Ви сказали, що музика пришла до вас дуже рано. Тобто ви з дитинства мрфяли стати артистами?

Даня: Ні, я хотів бути футболістом.

Валя: Те саме (сміється)

Чи були у вас моменти зневіри, коли ви хотіли залишити музику і зайнятися чимось іншим?

Валя: І так, і ні. Скоріше це про очікування твоїх близьких людей. Вони хочуть, щоб ти був кимось, ким ти ніколи не збирався бути. Іноді це заставляє тебе задуматись, чи справді ти обрав те, що краще для тебе. Але музика завжди була частиною нас. Тож зараз я розумію, залишити її було неможливо. Ніколи.

Під час війни дуже змінився шоу-бізнес. Зараз з'явилися нові імена, які стали популярними, а про когось глядачі вже почали забувати. Хто для вас за останній час відкрився з нової сторони, а хто навпаки розчарував?

Валя: По-новому... Ті українські артисти, яких я слухаю - здебільшого вони зараз неактивні. Але я дуже люблю останній альбом Blooms Corda "Найпростіші речі на світі". 

А ті, хто розчарував... Таких немає. Ті, хто мені не подобався - так і залишаються в цій категорії. Незалежно від того, чим вони зараз займаються.

Ви, як і всі артисти, стикаєтеся з хейтом. Як ви взагалі на нього реагуєте?

Даня: Дуже болісно. Це найгірша сторона публічних професій. Я намагаюсь діяти за якимись своїми методологіями, які розробив за весь час заняття музикою. Намагаюся дозовано читати відгуки, коментарі. Намагаюся не сприймати все на власну персону. Але я не справляюся, зовсім. Мене це знищує, залишає погані відбитки. Я просто не знаю, що з цим робити.

Валя: Чесно кажучі - ніяк (посміхається). Навіть десь використовую це, як вечірнє камеді-шоу. Весело почитати. Я мало чув реальної критики про нас, якщо чесно. Здебільшого це якась крінжа. Буває і по суті щось. Тоді цікаво. Але це зазвичай у приватних розмовах. В коментарях люди пишуть, зазвичай, щось далеке від аналізу саме нашої музики.

До речі, чи були моменти, за які вам зараз соромно?

Валя: У всіх людей бувають моменти, за які їм соромно. Але я не скажу про це, бо мені соромно.

У які моменти ви відчуваєте справжнє щастя?

Даня: Коли є свобода у виборі, коли є що сказати. Це вельми приємне відчуття. Чи не були б ви щасливими внутрішньо, коли на уроці в школі, сидячи за партою у напрузі, отримували те питання від вчителя, відповідь на яке ви якраз таки вичитали напередодні ввечері?

Ваш гурт складається з одних хлопців. Напевно, у вас досить багато прихильниць. Поділіться якимись, можливо, смішними ситуаціями, коли фанатки хотіли з вами познайомитися.

Валя: Не знаю, як смішні, але трохи стрьомні були точно. Коли нам було по 15 і ми тільки починали займатись музикою (у нас був зовсім інший гурт тоді), у нас був якийсь день запису, і мені перед початком сесії зателефонував звукорежисер і сказав, що на запису буде присутня наша давня подруга, ніби вона хоче зробити нам сюрприз. Як ви розумієте, це була ніяка не подруга (посміхається). Короче, нам довелось тоді з нею провести час на записі, потім якось її попросили піти.

Чи можете ви просто на вулиці підійти до дівчини і познайомитися?

Валя: Так, можу.

Даня: Так.

І наостанок скажіть: що вас надихає?

Даня: Гідний результат після багатьох годин наполегливої роботи. Перегляд драматичного футбольного чи тенісного матчу. Й Равель дуже надихає. Завжди, хоч пройшло вже багато років прослуховування цих творів. Емоції все ті ж, буцімто я вічна дитина. 

Валя: Мене надихає те, чого я ще не досяг. Мені подобається постійно рости. Мене надихають люди поряд. Надихають їхні вчинки. Мене надихає саме життя.

Діана Могилєвич

УНІАН в Google News