Повзуча контра

Революція має вбивчу властивість пожирати власних дітей. З часів взяття Бастилії чи Зимового палацу і - включно - до взяття Банкової. Сьогодні у фаворі ті, які були проти Майдану, які боролися з ним...

Мороз, Ющенко

Революція має вбивчу властивість пожирати власних дітей. З часів взяття Бастилії чи Зимового палацу і до - включно - із взяттям Банкової.

Згадаймо 17 київських грудневих днів, які потрясли світ, та революційний іконостас, що вивищувався над революційним  Майданом.

Де сьогодні сивочолий патріарх повстанського фронту Олександр Олександрович Мороз, що запалив бікфордів шнур тейпгейту, на якому й сам підірвався?..

Як палко з-за спини головних вождів виглядав та руцею помахував трудящим  невтомний своєю присутністю завжди при цих вождях Кінах, котрий як прийшов, так і пішов.

Зрештою, тих, кому услід пускають вчорашні побратими по спільній борні безжальне «відщепенці», не так вже й багато. А рідіють ряди щонайпершої шеренги революціонерів, здебільшого, не з їхньої чи то вини, чи то волі.

Звідти, з іконостасу, як колись казали у тих же коридорах Банкової, їх пішли… Посунули і відсунули, затерли і виперли.

Де сьогодні враз викреслений зі всіх списків  Порошенко, про якого слова із пісні не викинеш – саме цей свідомий і патріотичний олігарх бізнес свій поклав на ризикову справу революції і створив той самий «П’ятий канал», якому судилося зіграти роль ленінської «Іскри», з якої розгорілося полум`я.

Канув у лету і зник із найближчого оточення, як він себе називав, «невиправний ющенківець», чи не останній євроромантик Олег Рибачук, який, як тепер виглядає, був при Ющенку все таки найбільш адекватним головою секретаріату.

Безсмертний, Кінах, Матвієнко

Не набувся на службі на Банковій  ще один культовий бунтар Анатолій Матвієнко,  опинившись зіштовхнутим зі сцени в партер.

Десь засунувся на невидимих ролях невгамовний комендант Майдану Роман Безсмертний.

Виведені із урядового реєстру найопорніші євроатлантистські міністри Тарасюк і Гриценко, з чого, напевно, і розпочався геополітичний провал у Бухаресті.

І список тих грандів революційної гвардії, яких вичавлено із п`єдесталу, можна продовжувати, поіменно називаючи чи не весь поміст  революції, який не сходив зі сцени тої незабутньої пори.

Може, на заміну їм, хоч і бувалим, але ще доволі моложавим вершителям революції, прийшла молода плеяда?

Та ні, на заміну - на сторожу біля августійшого тіла тепер стали ті, які тоді були не просто по той бік барикад, а очолювали боротьбу проти того, хто таки став Президентом.

Тоді вони були не просто учасниками «бойових дій», а очолювали ці дії, щоб Президентом він не був.

Степан Гавриш

Пригадуєте, кадри прямого ефіру із Верховного Суду, які обійшли весь світ? Сторону проти Ющенка очолював головний адвокат «антинародного режиму» і перша довірена особа Януковича Степан Богданович Гавриш. З якими пафосом він переконував членів найвищої судової інстанції у країні не присуджувати перемогу Віктору Андрійовичу, як до хрипоти наполягав на тому, що Президентом має стати Віктор Федорович. Боровся і кидався на усе помаранчеве, як бугай на червоне.

Чи могло у найбільш оранжевому сні у той час приснитися пану Гавришу, що коли Президентом всупереч його судовим заклинанням таки стане Ющенко, він покличе його до себе радником, а потім вивищить першим заступником секретаря очолюваної ним Ради Національної безпеки і оборони.

Віктор Ющенко, Раїса Богатирьова та Олександр Шлапак

Нині головним обвинувачувачем спільного, свого, коаліційного уряду виступає представник Президента у ньому, перший заступник голови секретаріату Президента Олександр Шлапак. Улюблений міністр Кучми, який у часи Майдану теж був не по той бік наметів.

І коли другу особу «ворожої армії» Януковича Раїсу Богатирьову Ющенко призначає своєю другою особою на одну із найвищих посад у державі – секретаря РНБО, прийшов час зробити остаточний висновок – революційна помаранчева гвардія остаточно пішла у розхід.

Кадрова політика опертя на вчорашніх, кучмістсько-медведчуківських  «ворогів», причому із командного складу неприятельської армії, стала визначальною. Мати приналежність до Майдану, а тим паче стояти там на ньому на сцені стало якось навіть непристойно.

А тим, хто просто підтримував тоді революцію і Ющенка, стало якось негоже у цьому признаватися.

Коли я, будучи на посаді заступника глави Адміністрації Президента, дав восени 2004 року, у кульмінаційний момент громадянського протистояння, інтерв`ю найвпливовішій на Заході газеті «Файненшл таймс», про те, що готується кривава розправа над Майданом, мене тодішній Президент разом із главою звільнили.

 І я не тримаю на них зла. По-перше, до цього мені було не звикати, бо за два роки раніше мене уже раз звільняли за Ющенка і Тимошенко – із посади керівника дипустанови у Канаді за виступ на Світовому конгресі українців.

І тепер вони не могли зробити інакше, бо я був – за Майдан, а вони були - проти. До речі, це було єдине звільнення посадової особи такого рівня за перехід у помаранчевий табір.

А до того доблесні чекісти написали на мене донос Кучмі, що я передаю із Банкової інформацію у штаб Ющенка через…Посольство Польщі в Україні. Була перевірка, підтвердити не вдалося. Потім уже військові розвідники почали вербувати на стукачів проти мене працівників мого управління. Люди виявилися порядними і одразу ж розповіли мені про це. Довелося влаштувати скандал, після чого «героїчним» спецслужбам дали відбій.

Учасники акції громадянської непокори сидять на ескалаторі в ”Українському домі”, 25 листопада 2004 р.

Так що у кожного була своя революція. Тоді я був за  неї, і не так за її вождів, як за тих людей, які мерзли на асфальті і грілися ночами  в Українському домі, з комендантом якого Андрієм Парубієм ми постійно таємно зустрічалися і обмінювалися оперативною інформацією. До речі, нікому не стукнуло в голову, що цей повстанський табір розмістився спокійнісінько  у тому самому Українському домі, що був у підпорядкуванні кучмістсько-медведчуківської ДУСі. Причому, цей Дім повстанці аж ніяк не брали штурмом, а ввійшли крізь люб`язно відчинені двері, за делікатною порадою керівництву установи з тої самої Банкової.

Нині я навіть не те, що не бажаю, а й  не пробую претендувати на сатисфакцію. Бо я ж був у 2004-му за Майдан, за що й був покараний, а  сьогодні у фаворі ті, які були – проти, які боролися з ним.

Василь Базів