16 квітня БЮТ розпочав якісно новий етап гри

Тимошенко намагається грати в безпрограшні ігри... Тренери часто кажуть боксерам: якщо вчасно перенесеш удари з корпусу на голову, виграєш. БЮТ переніс удари на голову. Тобто на Главу держави. Та ще й у якому тоні!

Тимошенко намагається грати в безпрограшні ігри... Вийшло, як у боксі. Тренери часто інструктують боксерів: якщо вчасно перенесеш удари з корпусу на голову, виграєш. БЮТ переніс удари з корпусу на голову. Тобто на Главу держави. Та ще й у якому тоні!

Юлія Тимошенко

Не так давно на партійному форумі „Батьківщини” Юлія Тимошенко похвалилася, що її політична сила останніми роками веде „безпрограшну гру”. Які б варіанти розвитку подій не реалізовувалися – „воїни світла” були і будуть зверху. І це прагнення до безпрограшності простежується в логіці всіх дій команди Юлії Володимирівни.

Своє перше прем’єрство вона побудувала так, щоб поліпшити своє політичне становище у будь-якому разі – не важливо, чи залишилася б ЮВТ при владі, чи пішла б у відставку. Кажуть, прийшовши до прем’єрського кабінету, вона передусім доручила піарникам готувати сценарій відставки. І проміжок часу до цієї відставки було використано з оптимальною ефективністю: внаслідок продуманої інформаційної роботи проти Ющенка та його команди президентський рейтинг великою частиною перетік до Тимошенко.

Юлія Володимирівна чудово розуміла, що друге пришестя у крісло голови уряду її політичні конкуренти спробують обернути на власну користь. Зіпсувати імідж Кабміну та прем’єра соціально-економічними гріхами – і припинити тривалий політичний злет Тимошенко і БЮТ. Вона знала, що доведеться йти у відставку знову, щоб трохи згодом здобути всю повноту влади. Не має значення, чи то в президентському кріслі, чи в прем’єрському. Питання полягало, як це нині модно казати, у таймінгу. У розрахунку часу. Як казав у 1917 Ленін, „учора було рано, завтра буде пізно”.

16 квітня пролунав гучний сигнал до початку якісно нового етапу гри. Доти Тимошенко і БЮТ вели напружену роботу з нейтралізації можливих негативних впливів стагфляції у країні на персональний та груповий рейтинг, а також із зміцнення своїх політичних та адміністративних позицій і акумуляції ресурсів на ймовірні дострокові парламентські й президентські вибори. Провина за інфляцію та економічну рецесію перекладалася на попередній уряд Януковича та зовнішні чинники. Натомість дуже сильно зіграла „фішка” з „Юлиною тисячею”, виданою частині пенсіонерів. Ковбасу з’їли, а пам’ять лишилася. На додачу Тимошенко особисто постійно фігурувала на телеекрані з картинками „благоденствія” і „підвищення проценту жирів у маслі”.

Як казав Чарльз Дарвін, найнапруженіша боротьба – внутрішньовидова. Провину за політичну кризу в правлячій коаліції у БЮТ покладали на Банкову і персонально на керівника Секретаріату Балогу. При цьому прямих „наїздів” на Президента БЮТ і Тимошенко поки що уникали. У парламенті блокувалися спроби Ющенка перерозподілити владні повноваження на користь Президента як політичного інституту через ухвалення низки законодавчих актів, у тому числі закону про Кабінет міністрів, та через проведення референдуму щодо змін до Конституції. Зокрема, на противагу Ющенковій Національній конституційній раді була створена парламентська Конституційна комісія, підконтрольна БЮТ і його ситуативному союзникові Партії регіонів.

Була проведена успішна боротьба за домінування у фракції НУ–НС. Під контролем Ющенка залишилося лише до півтора десятка „баложиних” депутатів.

Тривала напружена залаштункова „штовханина” в Конституційному Суді та Центрвиборчкомі. З-під килима вилітали то Сюзанна Станік, то Жанна Усенко-Чорна. На цьому тлі особливо кумедно виглядали наїзди обох сторін внутрішньодемократичного конфлікту одна на одну з обопільними звинуваченнями в махровому „медведчукізмі”. Ну і, звичайно, у розвалі демократичної коаліції, яка дедалі більше нагадувала альянс кота з собакою.

БЮТ не давав опонентам „навантажити” держбюджет додатковими галузевими та соціальними коштами, які б доконечно пустили його „на дно”. Нуртувала „газова війна”: переможцем, як завжди, вийшла Юлія Володимирівна, це вона, мовляв, відстояла інтереси України в переговорах із Кремлем. Велася напружена боротьба за можливість зібрати кошти від приватизації великих підприємств, зокрема Укртелекому та Одеського припортового, отже, за контроль над Фондом держмайна. Протистояння між урядом та Банковою вилилося в справжню війну, яка з „холодної” переростала в „гарячу”. Репліки Балоги та представників команди Тимошенко, особливо Олександра Турчинова, ставали просто хамськими.

Але розв’язка настала саме 16 квітня. Вийшло так, як у боксі. Тренери частенько інструктують боксерів: якщо вчасно перенесеш удари з корпусу на голову, виграєш. БЮТ у цей знаменний день переніс удари з корпусу (з Балоги та Секретаріату Президента) на голову. Тобто на самого Главу держави. Та ще й в якому тоні! „Загроза незалежності України”!

Паралельно, за словами працівників виборчого штабу БЮТ, їм було дано настанову розпочинати підготовку до осінніх парламентських виборів.

Що ж, час для відставки справді приспів. Електоральний ефект „Юлиної тисячі” поволі заглух, економічні прогнози, дуже м’яко кажучи, невтішні. У Тимошенко та її блоку постраждав київський рейтинг, а це дуже неприємний сигнал. Як правило, слідом за ментально розвиненішим Києвом такі тенденції поширюються на Центр України, а там, дивись, і пасіонарний Захід зачепить.

Визріла необхідність нового сильного електорального подразника. Ніяких Америк винаходити потреби немає. У нас люблять ображених прем’єрів. Що яскраво доводить політична історія Кучми та Ющенка. Якщо варіант прем’єрства перестає бути виграшним, переходимо до виграшного варіанту не-прем’єрства.

А отже – пора збиратися знову у відставку. Знову ефір на „Інтері”. Цього разу не просто залп по наступникові Порошенка в ролі „любого друзя” Балозі, а й по самому Віктору Андрійовичу. Спасибі за демократію в Україні, але, мовляв, більше розвивати її він не здатен. Зіпсувався. Оточив себе не тими. Загальмував те, що треба. Спричинив розвал коаліції. Інфляцію. Стагфляцію. Корупцію. Поїдання немовлят.

Щоправда, відставка доволі умовна виходить. До сформування нової коаліції Юлія Володимирівна, за Конституцію, виконуватиме обов’язки. І ці обов’язки трактуватиме, скоріш за все, як інтенсивну критику Президента, Балоги, Януковича та інших „загроз українській незалежності”. Аж до самих осінніх виборів. Адже нової коаліції не буде, оскільки проста арифметика в парламенті не працює, коаліцію формують фракції. А у фракції НУ–НС на „ширку” більшості не набереться. Ну а технологія „виїмки” третини парламенту вже відкатана.

Логічно припустити, що мета БЮТ – монополізація „помаранчевого” сектора електорату, вирішальне послаблення Ющенка, викинення з реальної політики „Нашої України”, поглинення її решток і створення на деякий час „двострунки” з Партією регіонів. Ілюзії ахметовського крила ПР можуть дуже допомогти Юлії Володимирівні. Варіант з підвищенням прохідного бар’єра до ВР і змінами до Конституції зі зміщенням владних повноважень у бік парламенту й уряду буде не просто виграшним. Він буде ідеальним.

Так само безпрограшно вибудовується гра на рівні Києва. Дуже ймовірно, Турчинов мером не стане. Рейтинг не той. Що ж до Київради, то реальні рейтинги у БЮТ мають здатність якимось дивом виростати на виборах на 8–10%. Крім того, Тимошенко, маючи у Київраді орієнтовно 40 депутатів зі 120, явно підімне фракції НУ–НС, Блоку Кличка, комуністів (яким нібито допоможуть пройти в Київраду) і Блоку Омельченка. Литвинівці та катеринчуківці – під питанням, оскільки їх було б справедливіше назвати „хмельницькими”.

А тому є два варіанти – ідеальний і просто виграшний. Ідеальний: БЮТ контролює більшість у дві третини Київради. І простим голосуванням відправляє у выдставку імовірного переможця (а вибори, скоріш за все, пройдуть в один тур) на виборах мера - Черновецького. Просто виграшний: двох третин немає. Тоді зібрані свідчення порушень виборчого законодавства здаються в суд – і вибори „завалюються” в судовому порядку. Кажуть, уже і юристи підібрані на збирання доказів, і суд вибраний не без допомоги Василя Онопенка та Віктора Медведчука. Обидва варіанти (другий з більшими затратами часу і зусиль) призводять до призначення нових виборів у Києві, які збігаються в часі з виборами парламентськими. А в період до виборів у Київраді засідає старий склад, де після рішення київського тервиборчкому більшість контролюватиметься БЮТ. Отже – вона обере нового секретаря Київради. І створить усі умови для оптимального результату БЮТ на наступних виборах.

Фраза „перемогти Тимошенко здатна лише сама Тимошенко” вже стала трюїзмом у статтях українських журналістів. Але дуже схоже, що це правда. Більше того, така імовірність виглядає високою з огляду на самовпевненість і запаморочення від успіхів, яке спостерігається сьогодні в БЮТ. Особливо якщо Юлія Володимирівна забуде застереження великого Макіавеллі: „Перемога ніколи не буває повною в такій мірі, щоб переможець міг ні з чим не рахуватися, особливо ж – потоптати справедливість”.

Микола Писарчук