Віктор Шендерович: Медведєв очолював штаб у Кремлі під час Помаранчевої революції

Медведєв – нелегітимний президент, ніяких виборів у нас у Росії не було... Поширюється байка, що Росія встала з колін і що її поважають на Заході... В Україні і без мене багато російських остарбайтерів...

Днями до Києва завітав відомий російський сатирик Віктор Шендерович зі своїми «Родзинками з булки».

Шендер (так себе називає Шендерович) – сатирик, журналіст, опозиційний політик. За критику Кремля його зняли з ефіру російського телеканалу НТВ, де він вів передачу «Кукли». А після участі  у Марші незгодних (торік) Шендера не пускають на будь-який інший телеканал Росії.

У грудні 2005 року Віктор Шендерович балотувався в Державну думу Росії як незалежний кандидат, проте вибори програв. Про свій похід у політику написав документальну книжку «Недодумєц».

«Родзинки з булки» – це вже третя книжка невигаданих сатиричних історій з життя різних людей, у тому числі, й самого Шендера. На творчому вечорі в Києві сатирик розказав багато родзинок.

Віктор Шендерович також дав у Києві прес-конференцію. (Крім запитань від УНІАН додано кілька запитань він інших журналістів).

МЕДВЕДЄВ – НЕЛЕГІТИМНИЙ ПРЕЗИДЕНТ, НІЯКИХ ВИБОРІВ У НАС У РОСІЇ НЕ БУЛО

Пане Вікторе, у травні в Росії відбудеться передача влади. Яких сюрпризів можна очікувати? Володимира Путіна обрали головою «Єдиної Росії». Що це означає для Росії і для самого Путіна?

Чи варто чекати сюрпризів? Чекати варто, але сподіватися на них не варто. Справа в тому, що різниці, як такої, між Медведєвим і Путіним немає, хіба що в парфумах. Від одного попахує казармою, від другого – хорошим дезодорантом. Один надає перевагу пиву, другий – хорошому коньяку, один любить групу «Любе», другий – Deep Purple. Усе! На цьому принципові відмінності між ними закінчуються.

До речі, Медвєдєв особисто керував придушенням Помаранчевої революції. Він очолював штаб у Кремлі, який посилав до вас різних агітаторів.

Звичайно, він не чекіст. З іншого боку, за Медведєвим стоїть дуже багато з того, що є родовими рисами цього режиму. І майже ніякого значення не мають його особисті вподобання, а має значення шлях його приходу до влади. Він – нелегітимний президент, ніяких виборів у нас у Росії не було. Була просто передача влади.

Тому жодної свободи слова при Медведєві не буде, тому що одразу ж на другий день після його приходу до влади, він почує запитання щодо “РосУкрЕнерго” і таке ін.

У книжці «Путін. Підсумки» російських опозиціонерів Бориса Нємцова і Володимира Мілова розказано жахливі речі, які тягнуть на дуже серйозні розслідування. Тому очікувати, що Медведєв відкриє дорогу вільній пресі, незалежному правосуддю і незалежному парламенту, – себе обманювати.

А щодо боротьби між кланами… Так, вона вже йде і йтиме, але це не матиме жодного стосунку до лібералізації демократичного життя в Росії.

Путін на чолі «Єдиної Росії»… Тут усе зрозуміло. Йому потрібно ж кимсь бути.

Знаєте, є такий анекдот про англійця і єврея… Англієць іде не попрощавшись, а єврей прощається, але не йде. Тож у мене є підозри, що Путін єврей, бо він якось попрощався з нами, але не пішов і не збирається.

Я тепер уважно почав вдивлятися в риси його обличчя, може, все-таки він єврей.

Гадаю, Путін не йде від влади не зі своєї волі. Думаю, він хотів би піти на відпочинок. Він же не маніяк влади, він не Лукашенко, не Туркменбаши, тобто він не людина влади. Але йому небезпечно піти, тому що як тільки він спробує відійти від усіх важелів влади, він стане не національним лідером, суб’єктом права, м’яко кажучи. До нього є дуже багато запитань, починаючи від ЮКОСу (російська нафтова компанія, що була оголошена банкрутом у 2006 році. – Авт.), який був дивовижним чином поділений між його близькими друзями, закінчуючи і Бесланом (ідеться про школу, яку захопили терористи і в ході провальної операції спецслужб загинуло 329 осіб, з них 159 дітей. – Авт.).

Тому він і пішов у прем’єри, закріпився лідером парламентської фракції, аби мати можливість влаштувати імпічмент Медведєву, якщо той погано поводитиметься.

Чи можливий Майдан у Росії?

Теоретично можливий. Для того, аби сталося те, що ви називаєте «Майданом», має бути потреба в свободі. Коли буде ця потреба, то буде й Майдан.

А поки сама цінність не усвідомлена, не осмислена мільйонами людей, ніякого Майдану бути не може.

Свобода для російського народу не стала ще брендом, головним вектором. Вона не осмислена, як найважливіша цінність.

З бесід із киянами я бачу велике розчарування в результатах Помаранчевої революції… Проте хочу вам нагадати чудову фразу Черчілля, який колись сказав, що він розчарувався в демократах, але не в демократії.

Тому потрібно розділяти людей, які, розмахуючи демократичними прапорами, розтягають бюджет, від демократичних процедур. Бо саме демократичні механізми дають можливість еволюції.

У РОСІЇ ПОШИРЮЄТЬСЯ БАЙКА, ЩО РОСІЯ ВСТАЛА З КОЛІН І ЩО ЇЇ ПОВАЖАЮТЬ НА ЗАХОДІ

А звідки у Вас така поінформованість про події в Україні? Якими джерелами інформації Ви користуєтеся? Інші росіяни, які приїжджають в Україну, на відміну від Вас, не так добре знають ситуацію.

Ні-ні, я не шпигую! Будь-який шпигун, який себе поважає, 90 відсотків інформації бере з відкритих джерел…

Не потрібно ніяких спеціальних інформаторів біля Януковича і Тимошенко, аби зрозуміти, що відбувається.

Я не знаю подробиць, але загальну картину знаю. Тим більше фейс-контроль… Ти дивишся в ці обличчя і все розумієш. Як казав Остап: «Узнаю брата Колю».

Лідера рок-гурту ДДТ Юрія Шевчука заборонили на російському телеканалі «Культура». Що це означає?

Розуміється, якби Шевчук співав на Василевському узвозі на честь обрання Медведєва, а не виходив на Марш незгодних, тоді був би на каналі «Культура» і на інших каналах.

Російське телебачення стало зараз надзвичайно убоге.

Наш екс-Президент Леонід Кучма написав книжку «Україна – не Росія». У чому, на Вашу думку Україна – не Росія?

Я бачив на ваших огорожах пишуть: «Даниличу, вернись»… (Сміється. – Авт.).

Гадаю, Кучма й отримав по голові саме тому, що Україна – не Росія.

Хоча значну частину історії ми прожили разом, проте є той факт, що слово «Україна» в радянські часи було лайливим словом. Україну називали дрібнобуржуазною країною, а це не передбачає ідеології.

У Росії дуже сильна імперська ідеологія. У нас живе імперська бацила… Ми не відчуваємо себе людьми, якщо не протистоїмо, скажімо, Америці. Росіян заразили тим, начебто, Росія встала з колін, Росія протистоїть Заходу, її поважають у світі…

І ця байка, цей гіпноз на нас діє.

Україна, слава Богу, цією бацилою не заражена. На вас, судячи з Майдану, це не діє. Ви відчули, що вам довгий час брехали і вважали вас за бидло, і ви вийшли на Майдан.

На мою думку, у цьому і є різниця між Росією та Україною.

В УКРАЇНІ І БЕЗ МЕНЕ БАГАТО РОСІЙСЬКИХ ОСТАРБАЙТЕРІВ

Чи не запрошували Вас працювати на українське телебачення?

Пропозиції були, навіть запрошували з деяким аналогом програми «Кукли». Узагалі були пропозиції переїхати в Київ – вести якусь політичну програму. Проте я відмовився з дуже простої причини: жанр, у якому я працюю, жанр сатири, передбачає громадянство в усіх значеннях цього слова.

Та у вас і так багато успішних московських остарбайтерів...

На сатиру має право громадянин країни, сатиру не має права виголошувати іноземець – це хамство. Те гостре, що ви можете сказати про Україну, у вустах іноземця буде хамством.

Це думка пушкінська… Пушкін казав: «Я сам свою країну можу критикувати, але мене ображає, коли це робить іноземець».

Коли закінчувався мій концерт, мені написали дуже багато записок з пропозиціями залишитися в Києві. Я навіть на хвилинку був подумав: «Треба залишатися». Але ні, все-таки, як кажуть, де родився, там згодився. Те, що я роблю сьогодні, у Росії потрібніше. А у вас знайдеться кому сказати все, що ви думаєте про вашу владу.

У сатирі завжди є потреба. Якщо немає програми «Кукли», якщо немає шаржу на першій шпальті газети, то, значить, є анекдот у Інтернеті, якась карикатура.

Сатира – це найгостріша реакція, це відповідь на дії влади.

Звичайно, у цивілізованій країні шарж на першу особу на цілу шпальту й програма «Кукли» показує таке, що на голову не налазить. Коли ми робили свої «Кукли», то дивилися французькі та англійські аналоги… Що робили англійці з Джоном Мейджором (прем’єр-міністр Великобританії 1990–1997 років) – мені при дівчатах і переповісти важко. І ніяких судів, ні закриттів телекомпаній не було. Це багатовікова традиція громадянського тиску на владу. А що робили з Маргарет Тетчер (тричі прем’єр-міністр Великобританії. – Авт.) – з жінкою уже немолодою!.. Які на неї малювали карикатури…

Але відзначте, як тільки вона перестала бути прем’єр-міністром – жодної карикатури. Вона вже приватна особа.

І це правило демократичної влади: поки ти при владі, ти піддаєшся будь-якій критиці. А не хочеш критики, відходь у приватне життя.

Анекдоти теж сюди відносяться. Анекдоти – це проста реакція народу.

Перший анекдот про президента Медведєва, я почув на наступний ранок після так званих “виборів”.

Розкажіть...

Він трохи різкий… Мама Медведєва дзвонить увечері другого березня до сина. Запитує: «Дімочко, ну як там голоси за тебе? Я хвилююся». Медвєдєв каже: «Мамо, хоч ти не під…буй!»

І це вся оцінка останніх виборів у Росії.

Якщо дивитися на історію, то бути євреєм не завжди було модно, часто – просто небезпечно. А як зараз?

Зараз приємно! Щоправда, в Ізраїлі. (Сміється. – Авт.).

Як на мене, я дуже вдало вихований, бо питання національності не має для мене ніякого значення взагалі. Останнє, що мене цікавить у людині, її національність.

Звичайно, що єврейську тему я, як і будь-який єврей, який жив у Радянському Союзі, відчував на собі.

Як не прикро, але серед інших хвороб, якими хворіє людство, є антисемітизм. Проте ставлюся до цього, як до хвороби і не більше. Причому цією хворобою може занедужати – так, як і псоріазом, – найдостойніша людина. Знаю дуже багато талановитих, глибоких людей, які заражені бацилою антисемітизму. А в усьому іншому вони адекватні.

Хоча мені взимку 1990 року з цього приводу були зламали носа, питання національності для мене не існує.

Я не згадую про те, що я єврей, доки мені хтось не нагадає. Тоді я кажу: «Так, вибачте, я єврей».

Якщо ми вже зачепили тему національності… Як вони оцінюєте галас навколо мовного питання в Україні? Про те, що ведеться боротьба з російською мовою?

А хіба в Україні ведеться боротьба з російською мовою?! Я ось уже кілька днів у Києві й жодного разу не почув української мови. Не кажучи вже про Одесу.

ДВІ «РОДЗИНКИ» З ВИСТУПУ ШЕНДЕРОВИЧА В КИЄВІ…

Про те, що всі люди євреї

Останнім часом мою колекцію сатиричних історій поповнює прокуратура. Я уже став рецидивістом, у мене чотири ходки, я з 1995 року ходжу давати свідчення. У прокуратурі я уже своя людина.

Востаннє я ходив у прокуратуру з ось такого приводу…

У своєму Інтернет-журналі півтора року тому привітав усіх, так і написав – «усіх», – з єврейським Новим роком. Також написав: «Якщо вірити Біблії, то всі люди тією чи іншою мірою євреї». Ну, пожартував і пожартував... Краще за всіх мій жарт оцінив громадянин Йолкін з Хабаровська... Пан Йолкін з Хабаровська написав заяву в прокуратуру з проханням притягнути мене до кримінальної відповідальності за те, що я сказав, що всі люди деякою мірою євреї. І цим порушив 26 статтю Конституції Російської Федерації, у якій записано право людини самій визначати свою національність.

Мене теж обзивали євреєм, але я звик…

Я пішов до слідчого в одну з районних прокуратур Москви… Молодий слідчий каже: «Давайте, пишіть пояснення». Уточнюю: «З якого місця?» – «З самого початку». Я написав: «Авраам родив Ісака, Ісак родив Якова…» Слідчий мене попросив, аж так далеко заходити не треба…

Одне слово, я дав якісь там пояснення, сподіваюся, вони колись будуть опубліковані. На завершення, не стримавшись, я написав так: «Окремо пояснюю, що, публікуючи в Інтернеті запис про те, що всі люди тією чи іншою мірою євреї, я не мав на увазі пана Йолкіна з Хабаровська».

Про "блядську Росію"

Коли в країні Радянська влада ще була, а їжа вже закінчилася, я зі своїм гумором поїхав по радгоспах. Разом зі мною у дорогу по їжу поїхало ще десять артистів. За пару-трійку концертів для трудівників Ярославщини нам обіцяли кілька десятків яєць, по три курки й залийся молока. Це був величезний гонорар восени 1990 року.

Грішми в ту осінь можна було зацікавити хіба лише нумізматів.

Серед фокусників, дресирувальників і подібних майстрів гострого гумору по радгоспах поїхала дуже відома народна артистка з двома підручними німецькими баяністами. Її патріотичний номер завершав нашу цнотливу програму. «Гляжу в озера синие», – виводила співачка, простягуючи до народу біленькі рученьки, долоньками вгору. Потім одну рученьку перевертала вниз, і проводила нею направо, безсоромно милуючись уявним простором полів ромашок Росії…

Відспівавши, вона кланялася, ішла за лаштунки, знімала кокон, вилізала з сарафана й, затоварюючись, ми їхали на нові кури. Їхали в “рафіку”, по класичному російському бездоріжжю, і співачка вся в шкірянці, замші та драгметалі, підкидуючись у такт “рафіку”, повторювала: «Ху, блядська країна!» У наступному радгоспі співачка знову начіпляла кокон, протягувала руки в простори, і все знову починалося спочатку: «Зову тебя Россиею, единственной зову…», а через півгодини «Ху, блядська країна!»

І ось недавно вмикаю телевізор, і там іде з’їзд партії «Єдина Росія», а на сцені вона… і репертуар той самий… та й узагалі країна та ж.

Записала Ксеня Лесів

УНІАН в Google News