Ющенко мирив, Мороз складав вірші, Безсмертний перекривляв Юлю, Янукович захищав НАТО...

На круглий стіл у Президента зібралися політичні ексгібіціоністи, котрі, користуючись прямою трансляцією, тільки тим і займалися, що демонстрували Україні власні срамні місця ...

На круглий стіл у Президента зібралися політичні ексгібіціоністи, котрі, користуючись прямою трансляцією, тільки тим і займалися, що демонстрували Україні власні срамні місця. Переступити через себе не зміг ніхто, хоча все ж таки Президент виглядав на голову вищим від решти учасників круглого застілля.

Вищим, тому що він єдиний, хто був найбільш щирий, найменш заангажований, і відчувалося, що поняття “інтереси держави” для нього не порожній звук.

Як я зрозуміла, головна мета зібрання для Віктора Ющенка - вичавити з фігурантів політичного процесу певні зобов’язання, як-то (якщо коротко) незмінність зовнішньополітичного курсу, удосконалення політичної реформи, продовження ліберальної економічної політики, захист державної мови, єдність, соборність (у тому числі церковна) і таке ін. На це, власне, і спрямований документ під гучною назвою “Універсал”.

І якби Президент не вдавався до дрібних перепалок з комуністом Петром Симоненком щодо майбутнього членства України в НАТО, то можна було б сказати, що він із завданням миротворця справився добре. Але парирування на дурнуваті закиди дещо зіпсували враження, так само, як надуживання словесними зворотами на кшталт “істинно кажу вам”, “істинно намагаюся”, “істинно хочу”. Від цієї істинності трохи повіяло месіанством, яке в контексті нерішучості Президента, яку він демонстрував протягом півтора року, просто дратує громадськість.

Мороз, як і належить перебіжчикові, намагався догодити всім сторонам – і колишнім, і нинішнім союзникам, підтримував усіх і все (крім, звичайно, торгівлі землею), але тон його щирим назвати важко. Він періодично відповідав на закиди головної опонентки Юлії Тимошенко, хоча сам її майже не звинувачував, як це він робив раніше. Періодично Мороз примружував очі, наче дрімав, хоча посвячені знають, що то він складав вірші.

Безсмертний казав правильні слова, але таким тоном, якому чомусь не хотілося вірити. Він закликав усіх порозумітися, а якщо це не вдасться, то у вас, пане Президенте, є прекрасна можливість (Безсмертний явно перекривив Тимошенко) відправити всіх нас порадитися з громадянами, тобто розпустити парламент. Хоча цього й дуже не хотілося б. Навряд чи Безсмертний вірить у таке розв’язання політичної кризи, але казати так треба, щоб опоненти не розслаблялися.

Симоненко розводив демагогію, наче Президент уже видав указ про розпуск парламенту й завтра вибори. Про своїх виборців він оговорився досить щиро: “Таких людей небагато”, - а тоді схаменувся й додав: “Але й не мало”. По суті, він виступав головним опонентом Президента в питаннях НАТО, мови, ринку землі, податкової системи тощо. Склалося враження, що “Регіони” навмисне виставили Симоненка лякати Президента: дивись, мовляв, що чекає Україну, якщо не захочеш нас підтримувати... І щоб на тлі комуніста позиція біло-голубих виглядала державницькою і прозахідною.

Юлія Тимошенко теж виставила напоказ ті самі підходи, які вона демонструвала раніше. Тільки виглядала вона втомленою і занадто насупленою. А ще надуживала словом "нада", тобто потрібно. Її позиція відома: розпуск парламенту будь-якою ціною та об’єднання всіх демократичних сил, звичайно ж, під її началом. Говорила переконливо (як для свої прихильників) і водночас дратувала (тих, хто її не сприймає). А ще клялася у вірності Президентові.

А ось Віктор Янукович, хоч дещо й нервував, але загалом говорив правильні речі. Настільки правильні, що, здавалося, ось-ось він зіб’ється й почне говорити, як думає, - про “помаранчевий путч”, “казлов” і таке інше. Але нічого конфронтаційного він не сказав. І навіть обережно підтримав позицію Президента щодо НАТО, зауваживши, що треба розділити виборчі гасла й конкретні справи. Ще, за його словами, якби всі гасла Майдану було виконано, то ми б жили у дуже гарній країні.

Утім, таку лінію Янукович та речники Партії регіонів у своїх виступах витримують давно - відповідно до рекомендацій американських технологів.

Одне слово, ніхто з фігурантів політичного процесу не сказав нічого несподіваного. Можливо, тому, що круглий стіл проводився в жанрі телевізійного шоу. Не виключено, що розмова велась би інакше, якби проводилася за зачиненими дверима. Можливо, тоді журналістам винесли б уже готовий підписаний документ.

“Регіонали”, до речі, хотіли підписати його негайно, буквально через півгодини, - з урахуванням пропозицій учасників переговорів (яка їм різниця? – НАТО так НАТО, аби Президент уніс кандидатуру Януковича).

Президент вирішив не поспішати й попросив доопрацювати документ до завтра. Прощаючись, Ющенко сказав, що всі з цього заходу йдуть трохи іншими.

Не знаю, як щодо учасників круглого столу, але я вимкнула телевізор справді з “іншим” переконанням. Досі я була переконана, що Президент не подасть у Верховну Раду кандидатуру Януковича. Тепер такої впевненості немає. Хоча не виключено, що завтра все виглядатиме інакше.

Ілона Вишинська, м. Київ 

УНІАН в Google News