Найсвіжіша серія політичної мильної опери з життя України
Тимошенко і Ющенко вже півтора місяці між собою не розмовляють; натомість, з чуток, вони поодинці ведуть переговори з Януковичем. Тим часом інфляція підбирається до 30%-ої позначки...
Політики сваряться між собою, а реформи, спрямовані на лібералізацію, зупиняються
Ющенко, Тимошенко |
Потім Ющенко починає ревнувати до своєї популярнішої в народі партнерки. Замість того щоб стримати обіцянку і дозволити їй керувати урядом, він починає втручатися майже в усі рішення і публічно картати Тимошенко. Кілька місяців вона терпить ці приниження, але врешті терпець уривається.
13 травня партія Тимошенко заблокувала трибуну, щоб завадити Ющенку виступити в Раді (парламенті). Це перший випадок, коли так чинить парламентська більшість. У кадрі з`являється епізодичний персонаж – Віктор Балога, голова секретаріату українського президента. Він інтригує проти коаліції і звинувачує Тимошенко в будівництві "фашистського режиму". У фіналі серії альянс "помаранчевих" на межі розколу, а ухвалення політичних рішень на Україні паралізоване.
Семенюк, Портнов |
В ідеологічному плані у Ющенка і Тимошенко майже немає розбіжностей. Обидва хочуть, щоб Україна вступила до НАТО і ЄС, обидва за вільну ринкову економіку. Коли вони діють спільно, то можуть досягати результатів – наприклад, завдяки їх зусиллям Україну прийняли до СОТ. Але оскільки наприкінці 2009 року будуть президентські вибори, зараз для обох важливіші короткострокові політичні маневри.
Чесно кажучи, суперництво і дріб`язкові сварки переслідують Україну від часів "помаранчевої революції". Але оскільки економіка розвивалася добре, більшість українців звертали мало уваги на політичну обстановку. Але тепер вони втрачають цю розкіш. Одна з причин високої інфляції полягає в тому, що Центральний банк України, який слухається Ющенка (власне, нинішній президент ним колись керував), зберігає прив`язку гривни до долара і тим самим "імпортує інфляцію". Економіст Андерс Аслунд нещодавно зауважив, що Ющенко "очевидно, більше зацікавлений в тому, щоб нашкодити Тимошенко на політичному фронті, ніж у приборканні інфляції".
Популізм Тимошенко не полегшує ситуацію. Вона почала виплачувати громадянам України компенсації за заощадження, втрачені через високу інфляцію на початку 1990-х. Витрати держави в цілому не зросли, але частка соціальних виплат в них збільшилася. Напевно, Тимошенко більше сподобається, щоб її звільнили (знову), ніж щоб її звинувачували в нездатності приборкати інфляцію. Але саме тому Ющенко хоче утримати її на постаді прем`єра максимально довго. "Обидві сторони знають, що коаліція неефективна, але ніхто не хоче з нею покінчити", – зазначає один іноземний дипломат.
Поза сумнівом, Тимошенко належить до породи політиків, які затято прагнуть влади, а Ющенко керується скоріше ідеєю зробити Україну демократичною європейською країною. Але ця окремо взятаобставина ще не робить Ющенка вправнішим політиком. Навіть союзники Ющенка частково звинувачують його в нинішньому хаосі. Він оточив себе загадковими радниками і дозволяє втягувати себе в чвари між конкуруючими таборами. Він не дає Тимошенко свободи на виконання її обов`язків. Григорій Немиря, віце-прем`єр України, каже, що протягом лише 100 днів секретаріат президента дав уряду 800 вказівок.
Існує і глибша причина хронічної політичної кризи. Справа у тому, що в конституції України повноваження президента і прем`єр-міністра розмежовані неадекватно. Внести поправки до конституції прагнуть обидва табори, але кожен хоче підігнати їх під власні інтереси, зазначає Олег Рибачук, колишній голова секретаріату Ющенка. Тимошенко хоче підсилити владу прем`єр-міністра, стверджуючи, що це буде корисно в контексті прагнення України в ЄС, а також для боротьби з роз`єднаністю. "Президентські вибори розкололи країну на захід і схід", – пояснює Немиря.
Цей аргумент був би переконливіший, якби українські партії не були лише німою опорою своїх лідерів і осіб, які цих лідерів фінансують. "Якщо прибрати Тимошенко з її партії, партія просто припинить існувати", – пояснює Рибачук. Іноді партія Тимошенко нагадує секту, але харизма лідера не поширюється на її колег по організації. На нещодавніх виборах мера Києва кандидат, якого підтримувала Тимошенко, зазнав поразки, скільки б прем`єр не наполягала, що "він – це я мінус коса" (натомість колишнього мера переобрали на наступний термін).
У Ющенка, на відміну від Тимошенко, прихильників взагалі мало, навіть у лавах його власної партії. "Після "помаранчевої революції" у "Нашої України" був шанс стати справді демократичною партією і включити людей, які стояли на майдані. Натомість вона стала партією номенклатури", – визнає Рибачук.
Утім, попри весь цей хаос, Україна нині має чіткі риси демократії, вільну пресу і сильну опозицію. Всеохопний страх розвіявся. У цьому сенсі обстановка в Україні набагато здоровіша, ніж у Росії, де прем`єр-міністр і президент діють майже як одна людина. Але нині вже недостатньо бути демократичнішим, ніж Росія. Корупція – одна з найбільших проблем країни в період до "помаранчевої революції" – майже не скоротилася, а інфраструктура досі залишається слабкою.
Леонід Черновецький |
Однією з ознак того, що багатьом виборцям набридло нинішнє становище, є інтерес до історичних діячів минулих століть. Рекордна кількість глядачів взяла участь у популярній телепередачі "Великі українці" (її ідея запозичена у британського аналога). Переміг князь Ярослав Мудрий, який правив у Києві в XI столітті. Колись Ярослав застерігав своїх дітей: "Якщо ж в ненависті житимете, в розбраті та чварах, то загинете самі, і згубите землю батьків своїх і дідів своїх". Поки що його напучення ніхто не слухає.