Новий представник України при ООН: "Мені хотілось би відразу після приїзду подивитись в очі російському колезі пану Чуркіну"

Новий Постійний представник України при ООН Володимир Єльченко в ексклюзивному інтерв’ю УНІАН розповів, про що планує поговорити з російським колегою Віталієм Чуркіним, чи можливо позбавити Росію права вето в Радбезі ООН і якою може бути зміна Мінського формату переговорів.

9 грудня президент України Петро Порошенко призначив нового Постійного представника України при Організації Об'єднаних Націй. Ним став кадровий дипломат з багаторічним стажем Володимир Єльченко. Це призначення особливо важливе, враховуючи те, що вже 1 січня наша держава на два роки стане непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна планує використати трибуну Радбезу для встановлення миру на своїй території.

Володимир Єльченко вже представляв Україну в ООН протягом 1997-2000 років, потім працював заступником міністра закордонних справ України, був послом в Австрії. Останні п’ять років працював послом у Росії, традиційно, найскладнішій для України державі.

У розмові з УНІАН Володимир Єльченко розмірковує з приводу подальших відносин з офіційною Москвою та окреслює робочі плани в Радбезі ООН.

Володимире Юрійовичу, 20 липня 2010 року ви прибули у Москву у якості Надзвичайного та Повноважного посла України в Росії. Тоді ви привезли проект Декларації про стратегічне партнерство між Україною та РФ. Минуло п’ять дуже складних років, що думаєте з приводу відносин України та РФ?

Дійсно, з моменту початку моєї роботи у Москві минуло п’ять років. Мені донині не хочеться вірити у те, що відбулось між Україною та Росією за останній час. Я вважаю, що історія не швидко пробачить, якщо пробачить, нашим колишнім стратегічним партнерам те, що вони зробили. Мені прикро, що, по-перше, це взагалі трапилось, а, по-друге, що це сталось під час моєї роботи послом. Я ніколи не очікував, що таке можливо. На жаль, тепер нам буде потрібний значний термін для того, щоб все загоїлось. Для того, щоб цей процес почався, ми маємо пройти довгий шлях, знайти хоча б мінімальне порозуміння.

Думаєте, це можливо у ситуації анексії Криму та неоголошеної Кремлем війни на Донбасі проти України?

Я саме це і маю на увазі. Для того, щоб процес примирення почався, треба дійти до певного етапу, до якого нам ще далеко. Я навіть не кажу про питання Криму. Треба для початку зупинитись, припинити відкриту агресію, а потім розпочати переговорний процес, який може вивести до миру. На жаль, для цього, крім часу, потрібне бажання. Без бажання встановити мир, у нас нічого не вийде взагалі. Те, що трапилось, розвело Україну і Росію дуже далеко, йдеться про покоління. Не знаю, скільки часу знадобиться для того, щоб люди не сприймали це так болісно, хоча б на елементарному людському рівні, я навіть не кажу про політиків.

Чи збирається президент України призначити найближчим часом нового посла в РФ замість вас?

Відверто кажучи, я про це не знаю. Мені особисто здається, що у ситуації, яка склалась між країнами, треба зробити паузу. У тому стані відносин, в якому ми знаходимося, призначати нового посла буде не дуже зрозумілим кроком. У будь-якому випадку, є президент, і рішення за ним.

Єльченко вважає, що наразі Україні не варто призначати посла у РФ / Фото УНІАН

П’ять років тому ви приїхали до Москви з Відня. Тоді ви в інтерв’ю УНІАН характеризували Відень як дуже спокійне місто, місто для пенсіонерів, а Москву називали містом «драйву та екшену». З якими почуттям розпочинаєте відрядження у Нью-Йорк?

Моя думка з тих пір про Москву не змінилась. Незважаючи на наші двосторонні стосунки, Москва залишається дуже цікавим містом. Думаю, мені ще довго буде хотітись туди повернутись як звичайній людині. Останні два роки, які я провів у Києві (після початку російської агресії Єльченко був відкликаний у Київ, – УНІАН), я згадував Москву із задоволенням. Кажу відверто – мені хотілось би туди повернутись.

Що стосується Нью-Йорка, то для мене коло замкнулось. Це місто, куди я їхав у своє перше закордонне відрядження, це був 1986 рік, я тоді був молодим дипломатом. Зараз я туди повертаюсь вже другий раз у якості постійного представника при ООН (у 1997-2000 роках Єльченко вже очолював представництво України при ООН, - УНІАН).

Звичайно, це цікава робота. Але я добре пам’ятаю минуле членство України у Радбезі ООН (2000-2001 роки). Відверто кажучи, крім засідань, постійного спілкування зі своїми колегами, яких я бачив частіше, ніж свою дружину, чогось особливого не можу виділити. Це був період дуже наполегливої роботи. Зрозуміло, що зараз теж вільного часу не буде. Ситуація у світі складна і сподіватись, що Радбез ООН буде відпочивати, не доводиться.

Єльченко на посаді посла України в Австрії / Фото УНІАН

Як протистояти на міжнародній арені брехні, яку Росія намотує на гусениці своїх танків на Донбасі?

Мені хотілось би відразу після приїзду подивитись в очі російському колезі пану Чуркіну (постійний представник РФ в ООН, – УНІАН) і відверто саме про це поговорити. У будь-якому випадку, робота у Радбезі ООН – це, у першу чергу, спілкування людей. Звичайно, всі будуть виголошувати свої офіційні заяви та позиції своїх країн, але без особистого спілкування, без відвертості, навряд чи ця робота буде успішною.

Не буду загадувати. Поки що у мене немає рецептів. Спочатку треба поговорити з російським колегою. Відштовхуючись від тих настроїв, які почую, будемо планувати подальшу роботу.

Поділіться якимось аргументами, які будете використовувати під час спілкування з вашим російським візаві, який представляє Україну як фашистську державу, де забороняють розмовляти російською мовою, а участь російської армії у боях на Донбасі всіляко відкидається…

Аргументів можна знайти безліч. Зазначу, що останні два роки я провів в Україні та є безпосереднім свідком цих драматичних подій. Не думаю, що у Чуркіна є підстави мені не вірити як людині. Я задам йому питання, як вони збираються замиритись – хоча б на людському рівні – після того, що вони зробили. Не думаю, що у в нього є відповідь. Ми все одно залишаємось сусідніми країнами і нам жити поруч, у нас безліч родинних зав’язків. Цікаво почути, як зі всім цим вони збираються жити.

REUTERS

Чи може бути так, що росіяни не зацікавленні у примиренні, багатьох у РФ влаштовують виключно сусідські відносини та «кримнаш»?

Про стратегічне партнерство, звичайно, мова не йде, але нормалізувати стосунки потрібно, щоб люди могли спокійно дивитись один одному в очі. Сьогодні цього немає.

Думаєте це можливо без звільнення захоплених росіянам українських територій?

Згоден, що це малоймовірно, але треба шукати шляхи, як це зробити. Це займе час, це буде не просто, але рано чи пізно процес нормальних переговорів доведеться розпочати. Зараз немає прямого діалогу без посередників.

Які завдання на посаді постійного представника в ООН вам поставив президент України?

Я чекаю на зустріч з керівником нашої держави з цього приводу.

Коли ви плануєте приступити до виконання обов’язків в ООН?

У будь-якому разі це трапиться до 1 січня, адже з початком року починається наше членство в Радбезі ООН і я, як керівник нашої делегації, маю бути на місці. Думаю, що, максимум, за два тижні вже буду у Нью-Йорку.

На вашу думку, чи не перетворилась ООН на майданчик для дискусій, де неможливо вирішувати питання, тим більше у ситуації, коли країна-агресор має право вето у Радбезі?

З цим важко не погодитись. Я був на останньому засіданні Радбезу ООН минулої п’ятниці (11 грудня, – УНІАН), і у мене залишились схожі відчуття. Здається, що всі питання перетворюються на рутину. Для нас головне, що позиція світової спільноти, країн-членів Радбезу, не змінюється. Всі держави, окрім Росії, підтримують нас, підтримують цілісність України. Інша справа, що це не призводить до кардинальних зрушень, це тільки дискусія. Але, принаймні, існує майданчик, звідки можна стартувати далі. Переконаний, що за два роки членства у Радбезі ООН, ми зможемо знайти аргументи, щоб українське питання не стало буденністю, щоб були конкретні рішення, а не просто дискусія.

Єльченко озвучив завдання України в Радбезі ООН / Фото УНІАН

Зараз багато говорять про необхідність реформувати Радбез ООН. На вашу думку, є сенс збільшувати кількість постійних членів?

Ця дискусія розпочалась ще під час мого першого відрядження до Нью-Йорку у кінці 80-х років. Багато часу сплинуло. Головне питання, що робити з правом вето. Механічне збільшення постійних або не постійних членів Радбезу ООН нічого не дасть. Я вважаю, якщо у цьому органі буде більше ніж 15 країн, то це аж ніяк не покращить ефективність його роботи. Ми всі розуміємо, що коріння проблеми полягає в існуванні права вето.

З іншого боку, очевидно, що ніхто з п’ятірки постійних членів добровільно від цього не відмовиться. Але варіанти є. Наприклад, так зване колективне вето, коли рішення не приймається, якщо більше однієї країни проти. Тобто, рішення може заблокувати не одна, а дві країни. Мені здається, що це найбільш реальний варіант, але з цього приводу теж немає згоди.

Сама Рада безпеки ООН себе ніколи не реформує, це має бути рішення Генеральної асамблеї ООН. Для внесення змін до статуту ООН має відбутись окрема конференція, а потім всі парламенти світу мають ці документи схвалити. Це дуже тривалий процес.

Світова спільнота якимось чином змінює свою позицію з приводу анексії українського Криму? Факт крадіжки півострова може бути визнаний іншими країнами?

Звичайно, ні. Таких висловів я не чув, позиція однозначна. Анексія не визнається світом, окрім країни, яка це зробила. Всіх дивує, особливо, хто пам’ятає добре історію, як через 68 років після Ялтинської конференції, де країни-переможці у другій Світовій війні вирішили створити ООН, одна країна-засновник ООН відверто відтяпала частину території у іншого засновника цієї міжнародної організації. При цьому робить вигляд, що нічого не відбулось. Це дивує світ найбільше.

У Радбезі ООН голосували за підтримку Мінських домовленостей, але питання залишаються. Адже РФ не визнає участі своїх вояків у бойових діях на Донбасі, а без їх виведення неможливий мирний процес. Що роботи, щоб змінити ситуацію та повернути контроль Україні на нині окуповану територію?

У першу чергу, все буде залежати від учасників Мінського процесу, не від ООН. Рада безпеки, зрозуміло, затвердить будь-яке рішення, яке буде схвалено між учасниками конфлікту. Наразі я не бачу особливого прогресу у цьому питанні, треба наполегливо продовжувати переговорний процес.

Інша справа у якому форматі він буде відбуватись. Є думки, що Мінський формат не є ідеальним, треба шукати інші. Можливо, це і так, але головне – продовжувати переговори. Переговори краще, ніж війна.

Єльченко:  Переговори краще, ніж війна / Фото УНІАН

Якщо говорити про формат, хто має приєднатись до переговорів?

Можливі будь-які варіанти. Ми чули про бажання долучитись США або Польщі. Залучення до переговорів підписантів Будапештського меморандуму, на мою думку, було б ідеальним, але такій підхід не всі підтримують. Будемо над цим також працювати.

Останнє питання. Ваше відрядження у Москву остаточно завершилось. Щоб ви хотіли б сказати колишнім російським колегам, з якими ви працювали до війни?

Цікаве питання. У першу чергу, не зважаючи на все те, що трапилось між нашими країнами, я би хотів чисто по-людськи передати свої щирі вітання з зимовими святами. Я дійсно сумую не лише за Москвою, але й за дружнім спілкуванням, яке тоді було. На жаль, все припинилось, не з моєї вини. Я хотів би дожити до того часу, коли б це знову стало можливим...

Роман Цимбалюк

Роман Цимбалюк

УНІАН в Google News