Як приватизували Змієві Вали

В Україні відпрацьовано новітні технології негайного відведення земельних ділянок по сто гектарів за раз... Достатньо мати двоє людей в управлінні земельних ресурсів, суддю і пригодованого нотаріуса...

Змієві Вали

У вас, шановний читачу, часом не проблеми із отриманням державного акта на право володіння своїми шістьма сотками в садово-дачному кооперативі «Ровесник»? Ви, шановний, часом не втомилися вистоювати в черзі з шести ранку в кадастровому центрі, вишукуючи своє прізвище в зіжмаканих списках і покірливо заглядаючи в очі секретарці? Хтозна, можливо, вам до цієї черги ще стільки, скільки Україні до Євро-2012, і доброзичливці пропонують здолати цей тернистий шлях уже до осені, але за дві тисячі доларів? У гривневому еквіваленті за курсом 5.

А можливо, цей омріяний акт у вас уже на руках, і ви вирішили продати свою ділянку. Тоді з управління земельних ресурсів вам необхідна така собі довідка про відсутність обтяжень на цей наділ. Можливо, ваша колишня дружина переконала суд накласти на нього арешт, оскільки ви забарилися з аліментами.

Колись така довідка коштувала п’ять гривень, сплачених у найближчому відділенні Ощадбанку. Тепер – чотириста доларів, але в жовтні, або вісімсот, але за тиждень. А покупця втрачати не хочеться. Якось особливо драйвово складати ці долари до конверта під акомпанемент запевнень з телеекрану про оголошення війни корупції на всіх фронтах.

Не переймайтеся цими проблемами. На сьогодні в Україні вже відпрацьовано і запатентовано новітні технології відведення земельних ділянок екстерном і по сто гектарів за раз – для зручності. Щоправда, для цього бажаючим потрібно мати подорожній набір обов’язкових і не дуже елементів. Передусім – двох талановитих людей в управлінні земельних ресурсів і кадастровому центрі – бажано, начальників, які зареєструють, поставлять необхідний підпис, а головне – забезпечать доступ до святая святих: кадастрових планів.

Суддя – теж бажано, однак не обов’язково. Як свідчить запатентована технологія, в акт можна вписати будь-яке рішення суду, навіть про стягнення відшкодування із сусідів за залиту стелю.

Без кого не обійтися – так це без пригодованого безвідмовного нотаріуса. При цьому його винагорода має компенсувати всі втрати від потенційно відкликаної ліцензії, а то й, як це може трапитися в правовій державі, від досудового слідства.

Якщо всі інгредієнти у вас у наявності – творіть свій кулінарний шедевр. Можливо, вам поталанить з командою перевищити всеукраїнський рекорд: видати актів на право володіння 100 га, скажімо, 4 червня і вже 19 червня реалізувати значну їх частину третім особам, аби потім реалізувати їх і четвертим, і п’ятим, поки черговий покупець не здобуде статусу «добросовісного набувача», який і гадки, мовляв, не має, як саме заварювалося це вариво.

Як реалізується ця технологія на практиці, розповіли з документами в руках керівництво пристоличного Києво-Святошинського району та голови сільських Рад, що межують із Києвом, – Хотова, Ходосіївки та Лісників.

5 червня ці територіальні громади прокинулися, не відаючи, що напередодні спритні хлопці позбавили їх 100 гектарів землі. 4 червня районним управлінням земельних ресурсів було видано кілька актів на право приватної власності на земельні ділянки в межах цих сіл і між ними. Територіальні громади про це б і не здогадалися, якби оперативним шляхом на стіл голови Києво-Святошинської райдержадміністрації Миколі Пашинському 25 червня не лягли копії цих актів. Узагалі-то відповідно до законодавства на цих документах мав би бути підпис голови РДА і без цього підпису вони вважаються нечинними, однак акти почали свій товарно-грошовий обіг і без цього. Прикметно, що після цього в місцевому управлінні земельних ресурсів звільнили з роботи працівників за звинуваченнями в розголошенні службової таємниці.

Що ж це ми за систему державного управління вибудували, за якої голова РДА має довідуватися про держакти на землю, на яких мав би стояти його підпис, оперативним шляхом?

Можливо, ця оборудка могла б і не набути розголосу, якби серед експропрійованих земель не опинилися…. Змієві Вали, які є пам’яткою національної археології і внесені до Реєстру нерухомих пам’яток України Постановою КМ №1761 від 27 грудня 2001року як городище раннього залізного віку. Закон чітко вказує, що як пам’ятка археології вони не підлягають приватизації і закріплені в державній власності, проте, як з’ясувалося, можна приватизувати й національну культурну спадщину. Після апробації цієї схеми можна приступати до Батурина, дендропарку «Олександрія» і заповідника Асканія-Нова.

На якій підставі? На підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2005 року (цивільна справа №2-23035), яка не має жодного стосунку до правового статусу зазначених 100 га земель державної власності. У рішенні трирічної давності йдеться про такого собі громадянина Пилипенка, якому відмовлено в стягненні 150 грн. заборгованості із СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський». Попри те, що в цьому рішенні ані словом не згадуються зазначені 100 га, саме номер цього рішення є тією підставою, за якою видано акти. І видано саме СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський», засновниками якого є дві юридичні фірми і який, серед іншого, залишив по собі розлогий слід в Інтернеті після історії з приватизованою землею поблизу Феофанії.

Однак навіть якщо гіпотетично уявити, що названим рішенням суду посадовців було зобов’язано видати акти, то навіть і за таких умов є регламетована процедура виготовлення проектів землеустрою, погодження із сільськими Радами і райдержадміністрацією. Врешті-решт, із управлінням культури й туризму, яке забезпечує дотримання Закону України «Про охорону культурної спадщини». Жодної з цих умов не було дотримано. Більше того, цільове використання землі, що зазначене в цих актах, не передбачене в Земельному кодексі як для сільськогосподарських виробників, яким вдає себе СТОВ «Хотівський». «Для сіножаті», «для розміщення виробничої інфраструктури» – такі новели б мали б зупинити будь-якого нотаріуса, який дбає про свою ліцензію і репутацію. А над Змієвими Валами автори ідеї чи не позбиткувалися – їх, згідно з актом, відтепер використовуватимуть для «захисних насаджень». Могли б дозволити собі написати – «для оборонних».

Незважаючи на те, що Києво-Святошинська РДА оперативно звернулася до Київського обласного господарського суду з метою оскарження та визнання недійсними вищезазначених держактів, достеменно відомо, що частина з них уже змінила своїх власників. Такий собі приватний нотаріус М. у тому ж селі Лісники ще 19 червня зафіксував факт продажу агорокомбінатом «Хотівський» земельних ділянок чотирьом приватним особам. Земля, у т.ч. й архітектурна пам’ятка, пішла по посередниках, аж поки не зупиниться на «добросовісному набувачеві», до якого не матиме претензій прокуратура.

Чи не поцікавиться Мін’юст таким нотаріусом, який вчиняє реєстраційні дії з державними актами, на яких немає ні печатки голови РДА, ні його підпису і на яких вказане непередбачене законом цільове використання земельної ділянки?

Тим часом джерела в Київській обласній держадміністрації розповідають про термінову зустріч високопосадовців ОДА з цими чотирма щасливчиками, які 19 червня стали власниками золотих наділів у південному передмісті Києва. Зустріч стала можливою після попереджувального пікету обурених мешканців трьох сіл. Ви гадаєте, «набувачів» попередили про очевидні ознаки фіктивності в набутті ними прав на землю? Помиляєтеся – натомість їх спонукали невідкладно зустрітися з керівництвом села, щоб узяти активну участь у розвитку його соціально-економічної інфраструктури. Іншими словами, виписали індульгенцію?

І це незважаючи на лист Президента Ющенка від 17 квітня 2008 року (№1-1852), у якому він привертає увагу урядовців до фактів «порушення пам’яткоохоронного законодавства» і просить дати відповідні доручення «щодо забезпечення оперативного розслідування випадків порушення пам’яткоохоронного законодавтсва».

Власне, саме щира любов нашого Президента до старожитностей і є чи не єдиною надією, що Змієві Вали будуть повернуті в державну власність. Тим паче що лист жителів Лісників йому в руки передала та жінка, у якої він за будь-якої погоди щонеділі купує парне молоко.

Станіслав Голубенко