Черновецький з’ясував, хто зруйнував Михайлівський собор

“Я вас вітаю з культурними цінностями… Ви бачили на Майдані фігуру Архангела Михаїла. Вона не відповідає тій, яка за моєю спиною. І в мене особисто викликає це нехороші враження...” Репортаж

– Чи можна до них доторкнутися? – благально запитує Леонід Черновецький в екскурсовода. Так, учора в музеї Михайлівського золотоверхого собору мер міста презентував повернуті з Росії фрески ХІІ століття зі стін Михайлівського собору. Які були вивезені з України під час Другої світової війни.

– Ви доторкнулися до фресок. Що ви при цьому відчули? – поцікавилася я в пана Черновецького.

Як завжди, довго поринаючи в глибини своєї свідомості, мер відповів.

– Що я відчув?.. Я відчув зв`язок з Богом, відчув силу віри, хоча я й так віруюча людина…

Доля фресок зі стін зруйнованого Михайлівського золотоверхого дуже непроста. Кандидат історичних наук Сергій Кот, який безпосередньо займався поверненням фресок в Україну, розповів УНІАН, що знадобилося цілих десять років на те, аби довести росіянам, що це українське надбання.

– Наші матеріали стверджують, – каже науковець, – що значна частина михайлівських фресок і мозаїк, які перебувають зараз на території Росії, була вивезена з Києва в період німецької окупації в 1943 році. Вони потрапила в Баварію, де в старовинному замку серед інших київських цінностей їх знайшли американські військові. Ці предмети були передані в Мюнхен, де зберігалися на складах. Там американці збирали знайдені на території Німеччини культурні цінності.

У 1947 році ці предмети були передані в Берлін радянській військовій адміністрації, потім надіслані до Радянського Союзу. Нашим науковцям удалося знайти документи на два потяги, які їхали до Радянського Союзу. Один їхав у Київ, і в ньому було 11 мозаїк та фресок з Михайлівського собору – із 29, які були вивезені з Києва (про це є підтвердження в німецьких документах). А ось 18 предметів через кілька днів поїхали в палацові комплекси під Ленінградом, де на території Російської Федерації концентрувалося привезене з Німеччини майно. Потім їх передали в Новгород, де вони зберігалися до 1953 року. Далі фрески, що представлені тепер у музеї Золотоверхого, були передані Новгородським краєзнавчим музеєм до державного Ермітажу Ленінграда.

– Проте це не всі фрески, які під час війни потрапили на територію Росії, – розповідає Сергій Кот. – Це тільки їх більша частина. За нашими даними, залишилося ще шість у Новгородському об’єднаному музейному заповіднику, і одна велика розкішна мозаїка з цієї ж колекції перебуває у фондах державного російського музею в Санкт-Петербурзі. Ми теж хочемо їх повернути. Також є ще блок пам’яток, які в довоєнні часи опинилися на території Росії. За нез’ясованих обставин у 1936 році вісім оригінальних предметів потрапили до фондів Третьяковської галереї на виставку, присвячену 750-літтю «Слова о полку Ігоревім». Ці предмети, які були взяті тимчасово на виставку, уже кілька десятиліть перебувають на території Росії. Уявіть собі, що є акти з підписами дирекції Третьяковської галереї, де сказано, що вони беруть тимчасово (!) ці предмети на виставку.

Для Черновецького провели екскурсію по музею. Бо, як з’ясувалося, музей перебуває під особистою опікою мера. Хоча він досі тут жодного разу не був. І зі щирим здивуванням розглядав кожен екземпляр. Екскурсовод намагалася розповісти мерові якомога більше, тому говорила досить швидко. Це гостя дещо збило з пантелику, він втратив нить, не розумів, що в музеї зберігалося давно, а що привезли з Росії.

– А я не розумію, що ж саме нам повернули? – не витримав він і попросив додаткового роз’яснення.

У справу втрутився заступник пана Черновецького Віталій Журавський… Йому можна було б дати медаль за цілковите розуміння Леоніда Черновецького. Варто мерові тільки рота відкрити, як його заступник уже знає, що той хоче сказати, і закінчує фразу за нього.

– Леоніде Михайловичу, пояснюю... Зі ста відсотків фресок і мозаїк повернули лише 40 відсотків. Ми все в цьому музеї відновлюємо за наші бюджетні кошти.

Вовкун, Черновецький, Журавський

– Це Архістратиг Михаїл в автентичному варіанті, який прикрашав Михайлівський золотоверхий монастир, – каже екскурсовод мерові Києва.

– Не такий жахливий, як стоїть на Майдані, – каже мер.

– Ні, це не той бетмен! – уточнює Журавський.

– Слово надається мерові столиці, голові Київської міської державної адміністрації Леоніду Михайловичу Черновецькому, – виголошує заступник.

Та Леонід Михайлович не одразу бере слово, спочатку тихенько, на вухо, цікавиться в настоятеля Михайлівського золотоверхого та в Журавського:

– Хто віддав рішення про знищення Михайлівського собору?

– Більшовики.

– Ні, хто саме? Прізвище? Хто була ця людина?

– Сталін.

І Черновецький висловлює радість з приводу повернення фресок.

– Мені дуже приємно… Я вас вітаю з культурними цінностями… Вас так багато… Гадаю, що завдяки вам тут ще більше буде відвідувачів, які долучатимуться до культурних цінностей України. Я хотів би сьогодні дати одне доручення… Ми ось щойно спільно з духовенством встановили прізвище тієї людини, яка керувала знищенням храму цього і яка приймала про це рішення. Знаєте, це сумно, бо уявіть собі, що ми б зараз могли знаходитися в дуже просторому приміщенні, з великою кількістю віруючих. Ця людина повинна увійти в історію як шкідник… Колись Сталін визначав шкідників… От він і повинен серед українського населення відслідковуватися як людина, яка завдала непоправної шкоди українській культурі. Сьогодні я хочу сказати про те, що ми заклали початок повернення культурних цінностей з Росії на Україну. Приблизно 40 відсотків фресок уже повернуто. І ще 60 не повернуто. З цього приводу ми підготуємо відповідну інформацію, і нехай уряд попрацює, бо все це належить Україні. Мені самому все дуже цікаво, і, гадаю, і сам процес не може не тішити, бо налагоджуються відносини, головним чином між містами. Я спілкуюся з мерами і Москви, і Санкт-Петербурга. Гадаю, ми зможемо якось повпливати на процес повернення. Що стосується ще однієї деталі… Ви бачили на Майдані фігуру Архангела Михаїла. Вона зовсім не відповідає тій, яка знаходиться за моєю спиною. І в мене особисто викликає це нехороші враження. Ми прийняли рішення на Київраді, аби її демонтувати й установити те, що було насправді триста років тому. Це теж буде актом справедливості. Усе, більше я нічого не скажу!

Ось так відбулася церемонія відкриття нових експонатів музею. Що тут скажеш більше?

Ксеня Лесів