Що про війну в Грузії думає російська опозиція?

Носієм кривавої зовнішньої політики Росії є Путін... Обстріли велися постійно з обох сторін... Війна в Грузії вигідна генералам та московським корупціонерам...

Соціологічний центр РФ регулярно дає зрізи громадської думки на теми російсько-грузинських відносин. Останнє їхнє дослідження торкалося воєнних дій у Грузії. Цікава цифра: тільки 4 відсотки опитаних вважали, що Південна Осетія має залишитися частиною Грузії (антигрузинська істерія має свої результати). Але тим цікавіше нам було дізнатися про погляди на цю війну російських опозиціонерів. Чи дозволять вони собі думку, яка, так би мовити, контрастувала з громадською?

Що думає політична інтелігенція і чи дозволить вона собі критикувати владу не загалом, а ось із цілком конкретного питання?

До речі, з тих, до кого ми звернулись по коментар, відмовився говорити тільки лідер “Яблука” Григорій Явлінський (не знайшов часу). Опозиціонерка Марина Литвинович, яка тісно співпрацює з Об’єднаним громадянським фронтом Гаррі Каспарова, свою особисту думку висловлювати не стала, заявивши що позиція Каспарова оприлюднена на його офіційному сайті. Пан Каспаров звинувачує в ситуації путінський режим, пояснює, кому з персоналій російської влади вигідна напруга в Південній Осетії, та пропонує свій план миротворця.

Тим, хто дав інтерв’ю УНІАН, ми поставили такі запитання.

Хто перший розпочав війну? Як ви оцінюєте дії керівництва Росії? Чи змінить ця війна місце Росії у світі? Як це вплине на її стратегічні перспективи? Чи посилить Росія вплив на цей регіон? Як сприйматиме її світова спільнота? Днями міністри закордонних справ Великої “вісімки” обговорили ситуацію в Грузії, але без Лаврова. Тож наскільки реальною є для Росії загроза вилетіти з “вісімки”? Чи потрібно Росії переглянути своє ставлення до невизнаних республік?

Борис Нємцов, Союз правих сил, екс-віце-прем’єр РФ:

НОСІЄМ КРИВАВОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЇ Є ПУТІН

Повномасштабні бойові дії в регіоні закінчилися. Але казати, що хтось виграв у цій війні, не можна. Програли осетини, бо є загиблі, програли грузини, бо їм не вдалося у такий спосіб розв’язали проблему Південної Осетії, і програла Росія, бо вона понесли великі репутаційні жертви.

Росія програла, бо в неї нема чіткої, зрозумілої стратегії на Кавказі.

Саакашвілі зробив кошмарну помилку, неймовірну дурість. Усі ж погоджуються, що це, так би мовити, неадекватні шляхи об’єднання... Він не вирішив жодної проблеми.

Як поводиться Росія? З одного боку, вона підтримала суверенітет Грузії. Але вона постачає Осетії російські паспорти та не зовсім за призначенням використовує миротворців, тож ми не можемо стверджувати, що Росія визнає Південну Осетію як частину Грузії. А коли так, то нема прозорої і чіткої політики.

Носієм кривавої зовнішньої політики є Путін. Доки Путін при владі Росія не матиме фахової зовнішньої політики, і зміни неможливі.

Скажіть, чому у цій безпрограшній для Росії ситуації, коли Саакашвілі розпочав воєнні дії (а розпочав він, це задокументовано, це знає стара Європа, тому вона так стримано реагує), Путін тотально програв? Бо світова спільнота, знаючи якою ворожою та озлобленою була і є зовнішня політика Путіна, ставиться до нього досить насторожено, оцінюючі дії Росії не як захисника Осетії, а як країни, яка воює з Грузією.

Звичайно, Америка тепер намагатиметься ізолювати Росію. Чи виключать нас із G8, залежатиме від того, хто стане президентом США. Якщо Маккейн, то швидше за все – так. Якщо Обама, то діям Росії будуть дані відповідні оцінки, але ніхто її не виключатиме.

Взагалі соромно за владу. Таке позорище... То Косачов каже, що Росія ніколи не брала участі у конфлікті. Ясно, що бреше... То Іванов з лицем убивці каже щось про гуманітарну катастрофу...

Що там казати, Росія програватиме, поки біля керма її зовнішньої політики стоятимуть некомпетентні люди.

Віктор Шендерович, сатирик, журналіст

РОЗМОВИ, ХТО ПОЧАВ ПЕРШИЙ, – ДУРНІ: ОБСТРІЛИ ВЕЛИСЯ ПОСТІЙНО З ОБОХ СТОРІН

У результаті цієї війни ми втратили дуже багато.

Варто розрізняти в цій війні інтереси Росії та інтереси окремих російських корпорацій, бо силова корпорація посилилась, дуже виграв негідник Кокойти – лідер сепаратистського уряду (Південної Осетії).

Але інтереси Росії серйозно підірвані цією війною. З Великої “вісімки” одразу Росію не викинуть, а те, що холодна війна на порозі і від нас відвернулись навіть наші нейтральні сусіди, – це зрозуміло. Те, що Росія знову опиниться в ізоляції і за цим буде все, що завжди йде після ізоляції, – деградація, – очевидно. Як довго і наскільки це буде драматично, дізнаємося далі.

Розмова про те, хто перший почав, – дурна. Обстріли йшли постійно з Цхінвалі грузинських сіл, і по Цхінвалі – з боку Грузії. Всі тут одне одного варті. Але безпосередньо операцію з четверга на п’ятницю почав Саакашвілі, і його дії, безумовно, потрапляють під формулювання “воєнний злочин”. Кількість жертв сильно перебільшена офіційною російською статистикою. Можу з посиленням на авторитетні джерела в Меморіалу й у самому Цхінвалі сказати, що йдеться про кілька десятків загиблих, зараз зафіксовано сто сорок чотири загиблих у цхінвальській лікарні. Може ще кілька людей померло в госпіталях. Мова йде про десятки, а не про тисячі.

Але це ніяк не впливає на оцінку дій Саакашвілі, він воєнний злочинець із кількох пунктів, включаючи віроломство, яке теж є злочин, за який судять у Гаазі.

Проте це все не заважає нам давати оцінку діям Росії, яка використала при цьому свій традиційний набір: провокацію та брехню.

Микита Бєлих, лідер Союзу правих сил:

ЦІ ПОДІЇ ЗНАЧНО ПРИШВИДШАТЬ ПРОЦЕС ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В НАТО

Я категорично проти того, щоб оцінювати події тільки від 8 серпня 2008 року (коли почалася війна). Очевидно, що ці – наслідок неграмотної ворожої зовнішньої політики як Грузії, так і Російської Федерації. І в цьому ключі не можна оцінювати, хто перший почав і хто як відреагував.

Обидві сторони зробили багато, щоб конфлікт відбувся у такий спосіб, у який він відбувся. А геополітичні наслідки для Росії можуть бути негативні.

Думаю, що ці події значно пришвидшать процес інтеграції України в НАТО, а розширення НАТО на Схід точно не відповідає інтересам Росії. Це також серйозно відіб’ється на процесі вступу Росії в СОТ. Матиме наслідки для підготовки й проведення Олімпіади в Сочі, бо ця територія перебуває в безпосередній близькості від зони конфлікту.

Але я точно не хочу виправдовувати дії Михайла Саакашвілі: чим би вони не були продиктовані, вони були неприпустимі.

Едуард Лимонов, лідер російських націонал-більшовиків:

НЕХАЙ СААКАШВІЛІ НЕ ЖАЛІЄТЬСЯ

Мне звати не Джордж Буш, тому я не можу сказати про Велику “вісімку” і про перспективи Росії залишитися її членом. Я думаю, що Росію терпітимуть у “вісімці”, бо вона важлива у всіх відношеннях – і для миру в Європі, і для багатьох інших цілей.

У нас цю віну називають “п’ятиденною” і вважають, що агресором тут є Саакашвілі. Я не відчуваю якихось теплих почуттів ані до пана Путіна, ані до пана Медвєдєва, і ви знаєте, що я є лідером радикальної російської опозиції, тож не зацікавлений хвалити їх. Але в Росії не було інакшого виходу, ніж відповісти на цю агресію. Саакашвілі вчинив цинічно, як запалений авантюрист, тож він має “лицем до лиця” зустрітися з наслідками такої своєї поведінки, недостойної глави держави. Мені незрозуміло, як це бити з важкої артилерії по мирному місту. Навіть якщо ти проти волі осетин хочеш об’єднати велику Грузію, то це все одно незрозуміло. Саакашвілі сам зараз виступає в ролі агресора, він перший це зробив і він несе всю відповідальність. І нехай тепер не жаліється. Бо будь-який глава держави на місці Медвєдєва вчинив би так само.

Америці тут треба помовчати, бо всі ми пам’ятаємо, на яких підставах готувалося вторгнення до Іраку. То чому Штатам можна – як у Кувейті 1990 році відповісти ударом на удар, – а нам не можна? Логіка міжнародних відносин має бути для всіх одна.

Саакашвілі чомусь ніяк не зрозуміє, що дванадцять років Абхазія і Осетія живуть окремо, вони проголосили себе незалежними і відстояли свою незалежність у двох війнах. Насильно милим не будеш, Саакашвілі ніколи їх насильно не змусить жити з собою, якщо не винищить. І тут здоровий глузд має діяти, а не міжнародні угоди чи відносини чи міркування територіальної цілісності.

Чи допоможе Грузії НАТО? Мені здається, що НАТО не горить бажанням насильно заганяти людей у якісь союзи, аби догодити Саакашвілі.

Олег Козловський, “Інша Росія”:

Війна в Грузії вигідна генералам та московським корупціонерам

Ця війна Росії не потрібна, бо можливі вигоди, які Росія могла отримати (у вигляді анексії невеликого шматка Кавказу з кількома десятками тисяч жителів), мізерні порівняно із втраченими життями своїх громадян, а також громадян Грузії, Осетії та геополітичними наслідками. Я не виключаю, що Росії ця війна коштуватиме місця у “вісімці” або принаймні авторитету і статусу в міжнародній спільноті.

Не розумію, для чого жертвувати іміджем задля приєднання клаптика, який менший від будь-якого російського регіону? Наслідки для Російської Федерації можуть бути різні – від політичної ізоляції до економічних санкцій.

Очевидно, що обидві сторони в цьому конфлікті вийшли за межі своїх повноважень. На мій погляд, і грузинська сторона намагалась порушити статус-кво й застосувати зброю щодо Південної Осетії, і Росія замість того, аби домовлятися виключно мирно, виступила на боці однієї зі сторін.

Я вважаю, що неможливо з’ясувати, хто розпочав перші збройні дії, тому що провокації, які тривали в регіоні, фактично тотожні бойовим діям. А провокації відбувалися з обох сторін. Обидві сторони прагнули розпочати конфлікт і хотіли відповідальність за нього перекласти на іншого. І важко розібратися, на кому лежить більша відповідальність. Може, пройде час, і ми зможемо заглянути в архіви й відновити картину. Але на мій погляд, відповідальність лежить на обох сторонах.

Я не знаю, чи збільшаться шанси Грузії на приєднання до ПДЧ. Тут можуть будь цілком полярні рішення і зворотний ефект, адже НАТО також не зацікавлене у воєнному конфлікті з Росією. Можливою, однією з передумов конфлікту було прагнення російської влади показати, що Грузія може принести НАТО більше проблем, ніж користі. Усе залежить від того, як реагуватимуть країни Заходу.

У Росії поки що немає чіткої єдиної політики щодо невизнаних республік. Бо, з одного боку Росія однозначно виступає на боці сепаратистів у Грузії та Придністров’ї, а з другого – вона офіційно не визнала жодну з цих республік. Якщо Росія визнає право на самовизначення аж до відокремлення, тоді постане питання про Чечню...

Вироблення політики щодо сепаратистів напряму пов’язане з корупційними інтересам чиновників – як військових, так і цивільних. Війни вигідні військовим, зрозуміло чому. Але є й інші інтереси. Наприклад, відбудова Південної Осетії відбуватиметься частково за рахунок московського бюджету. Яке відношення Москва матиме до цієї маленької кавказької республіки, незрозуміло, але бюджети “освоюватимуться”, і чиновники зароблятимуть так, як вони заробляють на кожній війні. Тож поки корупція є серйозним чинником у Росії, вона не матиме чіткої позиції щодо невизнаних республік.

Опитувала Лана Самохвалова

УНІАН в Google News