Анатолій Гриценко: я погодився б працювати в уряді лише у випадку, не дай Боже, війни

Анатолій Гриценко: я погодився б працювати в уряді лише у випадку, не дай Боже, війни

"У Міноборони були б щоденні тортури, на розрив – між забаганками Президента і прожектами прем’єра, які до того ж ворогують між собою..." Інтерв`ю, частина друга

Анатолій Гриценко, голова парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони ВР, відповів на запитання УНІАН

Продовження. Частину першу читайте тут

“ДІЯЛЬНІСТЬ НАШИХ СПЕЦСЛУЖБ НАДТО ПОЛІТИЗОВАНА, ДЕПРОФЕСІОНАЛІЗОВАНА”...

Нещодавно Президент Ющенко заявив, що Росія прагне дестабілізувати ситуацію у Криму шляхом підтримки кримських сепаратистів. Наскільки обґрунтовані такі заяви?

Крим потребує належної уваги з боку керівництва держави, це абсолютний факт. На жаль, дотепер не було докладено системних зусиль щодо розвитку Криму. Це також факт. Традиційно під чергову річницю виселення кримських татар, яка відзначається у травні, центральною владою приймалися певні рішення, але після цього за них забували.  Зрозуміло, що у Криму перетнулися інтереси України з іншими державами, і з Росією, і з Туреччиною. У Криму активно і досить відкрито діють сили, зацікавлені у дестабілізації ситуації, і очевидно, що їх дії підтримуються ззовні. У цій ситуації мала б посилитися роль українських спецслужб, які повинні рішуче протидіяти будь-яким спробам дестабілізувати ситуацію. Але, на превеликий жаль, діяльність наших спецслужб надто політизована, депрофесіоналізована, звідти виметений кращий професійний склад, і зараз спецслужби більше переймаються переслідуванням опонентів Президента. 

Зараз не заяви потрібно робити. В Криму слід проводити щоденну системну роботу по підйому економіки і соціальної сфери, по реалізації програм розвитку автономії. Щоб люди, які живуть у Криму, відчували, що вони – громадяни української держави і гордилися тим.

Яку позицію було би правильно Україні заявити під час грузино-російсько-осетинської війни?

 На другий день війни я перервав відпустку, провів зустрічі з керівниками посольств Грузії, Росії, США, офісу НАТО і вже на четвертий день війни оприлюднив свою позицію. Дав оцінку неприйнятним діям грузинської сторони, як президента, так і військових, які застосували реактивні системи залпового вогню. Так само відзначив неприпустимість акту агресії з боку Російської Федерації. Назвав причини і дав прогноз наслідків цієї війни. Заявив про неприпустимість для України визнання двох самопроголошених республік. Приємно відзначити, що нинішні оцінки міжнародної спільноти, в тому числі країн західного світу, після першої, переважно односторонньої реакції, все більше співпадають з тим, про що я говорив 12 серпня. 

Щоб мати чітку і виважену позицію України як держави, щоб заявляти лише те, що можеш виконати, не поглиблюючи конфлікт, Президент мав би невідкладно скликати засідання РНБО, вийти самому і відкликати з відпустки міністрів і членів РНБО. Треба було налагодити роботу Антикризового центру у цілодобовому режимі, з чіткою координацією на міжвідомчому рівні. Президент цього не зробив, а ніхто інший не міг за нього зробити, бо не має відповідних повноважень. До речі, засідання РНБО з цього питання так і не відбулося: його постійно переносили – на тиждень, на два, потім на 29 серпня, на 5 вересня. Врешті-решт тему «заговорили».

Ви повторюєте непопулярну у наших політиків національного спрямування річ про відкликання заявки на ПДЧ. Але не вийде так, що оця вся попередня праця, оці всі євроатлантичні зусилля будуть викинутими у кошик?

Моя позиція щодо ЄС і НАТО відома і вона не змінилася. А згадану Вами заяву я  зробив свідомо, щоб спонукати нашу владу до дій. Перейти від пустих розмов, від намагань перекласти відповідальність за свою неспроможність на інші держави до реального підняття стандартів життя в Україні. План дій щодо набуття членства в НАТО – це документ, який потрібний не НАТО, а Україні. Нам потрібна сильна армія, яка є в американців, нам потрібна сильна демократія, яка є у британців, нам потрібна сильна економіка, яка є у французів і німців. Нам треба створювати нормальні умови для ведення малого і середнього бізнесу. Нам треба вирішувати питання, які важливі з точки зору якості життя і безпеки простої людини. Це все і є змістом ПДЧ. І хто нам заважає це робити? Ніхто. Окрім власної неспроможності, безсистемності і відповідальності. Якщо ПДЧ розколов Верховну Раду, владу по всій вертикалі, аж до місцевої влади у Криму, якщо це питання ускладнило відносини з Росією, поставило НАТО перед необхідністю прийняття рішення, до якого країни НАТО не готові, то для чого наполягати на формальному старті ПДЧ? Працюйте. І коли до рішення дозріють усі – наше суспільство, наша влада, країни-члени Альянсу, тоді рішення щодо НАТО буде реалізоване. А якщо не дозріють, то воно не буде реалізоване, навіть якби нам дали ПДЧ у Бухаресті.

“ПРЕЗИДЕНТ РОЗГУБИВ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЩИРО ХОТІЛИ РАЗОМ З НИМ РУХАТИ КРАЇНУ ВПЕРЕД...”

Президент з вами свого часу обійшовся, м`яко кажучи, не по-джентельменськи. Не ви – перший. Але, чи є обставини, за яких ви б повернулися у команду Президента?

У Президента немає команди. І вже не буде. Він розгубив людей, які щиро хотіли разом з ним рухати країну вперед. Не будемо згадувати 2005-й, 2006-й, 2007-й… Подивіться на нинішній уряд: це ж уряд не Тимошенко, це уряд Ющенка. Президент з олівцем пройшовся по всій коаліційній угоді. Президент пропонував сам, погоджував або відхиляв запропоновані Тимошенко кандидатури на всі урядові посади. Президент наполягав на «своїй» квоті в уряді, навіть всупереч Конституції. Отже це його уряд більше, ніж Тимошенко, яка вимушено погодилася з тим, які посади відійдуть до квоти Президента. І після цього з перших днів роботи Президент нещадно критикує свій уряд. Він зупиняє рішення уряду, блокує кадрові призначення. Дійшло до того, що Президент звинуватив свій уряд у державній зраді. Хіба можна говорити про команду Президента, якщо в ній стільки «державних зрадників», а багатьох інших, кого колись вважали командою Президента, тягають на допити, свідчення, перевірки, ревізії? Тож говорити про команду Президента немає підстав. Щодо мене, то доки Ющенко - Президент, я не хочу працювати в уряді. Міг би погодитися лише у випадку (не дай Боже) війни або серйозної загрози безпеці держави, якби мої знання і досвід були затребувані. Але це не було б поверненням у команду Президента. Це була б відповідальна робота на відповідальній посаді за екстремальних для держави умов. 

Вам тоді з Президентом забракло улесливості та слухняності у проведенні для його оточення сумнівних угод і землевідведенні?

Мені нецікаві причини, які рухали Президентом. Чи він хотів вирішувати питання надлишкового військового майна, чи шукав слухняного міністра для виконання армією певних завдань на випадок загострення політичної ситуації? – Не має значення. Знаю одне: визначальними факторами не були ні професійність, ні порядність, ні патріотизм, ні врешті-решт результати роботи. Сьогодні я радий, що працюю у парламенті, а не в міністерстві оборони. Попри всі проблеми у Раді, тут я можу принести більше користі. А в Міноборони були б щоденні тортури, на розрив – між забаганками Президента і прожектами прем’єра, які до того ж ворогують між собою. Юрію Єханурову не позаздриш.

Чи вірите ви у можливість переходу на контракту армію з 1 січня, тепер уже 2009-го року, як каже Тимошенко?

Не можна перейти на професійну армію, як у тому анекдоті: «Товаришу прапорщик, зупиніть потяг!». «Потяг стій, раз-два!». Так не буває. Нам потрібна не просто контрактна, а професійна контрактна армія.  Контрактників треба не лише призвати, а створити умови для повноцінної бойової підготовки, для життя, для їх тривалої служби у Збройних Силах. Це процес, який потребує певних технологічних етапів, відповідних ресурсів і часу. Президент сьогодні заявляє, що контрактною наша армія стане через 27 років. Прем’єр обіцяє з 1 січня. У проекті бюджету, який ми отримали за підписом прем’єра, написано, що армія стане контрактною до кінця 2009 року.  Щоб зупинити цю какофонію і не морочити голову ні військовим, ні суспільству, я вніс пропозицію – щоб Президент невідкладно скликав засідання РНБО, після якого буде названий єдиний  термін переходу армії на контракт. Який не ставитиме під сумнів ніхто, ні Президент, ні урядовці. І під який уряд спільно з Президентом внесуть до парламенту єдиний проект військового бюджету. 

“ПІД ЧАС ПОВЕНІ, ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ СІДАТИ ЗА КЕРМО БЕТОНОВОЗА, МІНІСТР ОБОРОНИ МАВ БИ ПРИЗВАТИ РЕЗЕРВІСТІВ І ДОПОМАГАТИ ЛЮДЯМ” ...

Чи вдалося нинішньому міністру оборони Юрію Єханурову зберегти курс на реформи, які ви розпочали?

На тих напрямах, де ми встигли з моєю командою довести реформи до точки незворотності і де запрацювали механізми, які підтримують самі себе, – там усе в порядку. На тих напрямах, де ми не встигли цього зробити, сьогодні йде відкат назад.

У Юрія Івановича непогана менеджерська біографія. Він дещо зробив для становлення українського бізнесу, зокрема у сфері малої приватизації. Невже людина із таким стажем управління не зможе справитися із міністерством оборони, якщо у нього є нормальні військові радники?

Ви самі частково відповіли на запитання. Єхануров - дійсно досвідчений фахівець у сфері економіки. І йому як людині, яка обіймала відповідальні посади в різних урядах, є за що подякувати. Але абсолютно очевидно, він не знає і не розуміє армію. Армія - це інститут, який за своїм укладом, за природою свого життя, звик до чіткої постановки завдань, до контролю за їх виконанням. Якщо міністр не може сформулювати завдання, тоді все перекладається на військових і тоді виникають проблеми...

Під час повені у західних областях ми побачили міністра оборони за кермом бетоновоза. Я думаю, що в цьому пориві душі Юрій Іванович був щирим, бо він просто не знав, що йому треба було робити. І ніхто йому не сказав. Замість того, щоб сідати за кермо бетоновоза, міністру оборони треба було негайно видати наказ і призвати резервістів, які б доукомплектували інженерні підрозділи і швидко допомагали людям. У міністра оборони є таке право, але рішення прийняте не було. Треба було завчасно, бо повінь прогнозувалася, а якщо вже пропустили момент, то відразу з початком повені, розгорнути визначені у бойових формулярах підрозділи Збройних Сил для надання допомоги постраждалим. Цього теж не було зроблено. Міністр, мабуть, формулярів не читав, а тому не знає, які завдання може і повинна (!) виконувати армія в таких випадках. А як би допомогли в зоні лиха 16 армійських вертольотів типу Мі-8МТ, яким за рішенням Єханурова і за вказівкою Президента дозволили літати за межами України в інтересах приватної фірми, на збиткових для держави умовах. Скільком людям можна було вчасно допомогти…

Коли Збройні Сили завершать ключові етапи реформування і перейдуть у режим сталого розвитку, тоді міністром оборони зможе бути людина, яка має загальні менеджерські якості. А в ситуації, коли треба проводити кардинальні зміни і коли, з урахуванням кадрових проблем у Збройних Силах, треба «продавлювати» зміни аж до рівня командира бригади чи полку, то це можна робити лише тоді, коли міністр чітко розуміє і стратегію реформ, і механізми функціонування Збройних Сил, щоб каналізувати свій управлінський вплив саме на той рівень, який спрацює. А просто менеджеру з загальним широким кругозором, який, безумовно, у Єханурова присутній, цього на даному етапі недостатньо. І команду заступників теж треба формувати не з фахівців, які мають досвід роботи у Фонді держмайна, а які щось знають про армію.  

“ЧИ ПРИЙМАТИМУ РІШЕННЯ НА ЧИЮСЬ КОРИСТЬ: СПИТАЙТЕ ЛЮДЕЙ З МОЄЇ ЛЕЙТЕНАНТСЬКОЇ ЮНОСТІ...”

Нещодавно ви казали про створення своєї партії. Яким ви бачите її ідеологію, хто її ймовірні прихильники...

Я не казав про створення партії, я говорив про те, що думаю над створенням політичної сили, яка не буде вузькопартійною за жодних умов. Зараз треба об’єднувати людей, які небайдужі до того, що робиться в Україні, які є професіоналами у різних сферах, які довели, що вони спроможні вирішувати серйозні завдання, які є порядними людьми і патріотами своєї країни. Цей колективний розум і відповідальність людей «однієї групи крові» треба об’єднувати, незалежно до якої партії вони належать чи є безпартійними. Безумовно, якщо люди, об’єднані для виконання дійсно стратегічних завдань, досягнуть певного позитивного результату, тоді це може завершитися створенням нової, справжньої партії. І тоді це буде природний рух – знизу догори, а не навпаки. 

Ніхто не сумнівається, що під ваш проект принесли би гроші. Але політичним інвесторам у випадку вашого успіху потрібна була б віддача, а це компроміси із совістю. Ви думаєте, що ви б змогли найти межу цього компромісу?

Якщо політична сила створюється інвесторами, то вона не має перспективи. Ми говоримо про людей, які хочуть іншої країни, іншої влади, іншої якості життя, іншого стану безпеки, для своєї сімї і свого бізнесу. І для цього вони готові виділити певний ресурс: свій час, свій розум, свої гроші, свою FM-станцію, свій веб-сайт чи своє приміщення для роботи – тоді це не інвестиція, це їхня посильна участь у тому, щоб було по-іншому. А говорити про людей, які принесуть мільйон чи два (а такі, безумовно, би зайшлися) лише з бажанням «відбити» потім ці гроші, то зі мною це безперспективно. Що стосується моїх переконань, чи зміню я позицію і чи буду приймати рішення в інтересах когось, то відповідь на це питання можуть дати люди, які працювали поряд зі мною з часів лейтенантської молодості до сьогоднішнього дня, на різних відповідальних  посадах. Я чітко заявив, що нова політична сила виключає фінансову підтримку з-за кордону і від олігархів. Можна говорити про орієнтацію на малий і середній бізнес. На людей, які зацікавлені у рівних умовах для всіх, а не в преференціях для себе. Таких багато. Саме ці люди першими вийшли на Майдан. Саме цих людей “кинули” найбільше. Бо вони нічого доброго від цієї влади не отримали. Я переконаний, що якби економіст і банкір за фахом Віктор Ющенко не вирішив жодного із завдань, не виконав жодної із своїх передвиборчих обіцянок, але створив би сприятливі умови для ведення малого і середнього бізнесу, то у нього не було б роздумів щодо другого терміну. Ющенка на руках би понесли на ці вибори, і він би гарантовано переміг. Але нічого значимого для малого і середнього бізнесу Президент не зробив. І вже не зробить.

Розмовляла Лана Самохвалова

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter