Доля демократичної коаліції – в руках Литвина?

Традиційно демократи об’єднуються перед розстрілом – або ж перед розпуском парламенту. Так сталося і 2 жовтня в українському парламенті...

Володимир Литвин

Традиційно демократи об’єднуються перед розстрілом – або ж перед розпуском. Розпуском парламенту. Так сталося і в четвер, 2 жовтня, в українському парламенті. Сили, які називають себе демократичними, за день до можливого розпуску Президентом Верховної Ради України виявили давно не бувалу одностайність і скасували майже всі антипрезидентські закони, прийняті зусиллями БЮТ, ПР та КПУ рівно місяць тому.

Тим самим було зроблено важливий крок на шляху до відновлення почилої в Бозі 2 вересня демкоаліції, до якої має можливість долучитися тепер і фракція Блоку Литвина. Закриваючи пленарне засідання ВР, спікер Арсеній Яценюк оголосив про початок політичних консультацій між трьома силами – БЮТ, НУ–НС та Блоком Литвина, але при цьому не виключив повернення до попереднього двочленного формату коаліції з урахуванням процесу голосування. Справді, Блок Литвина не віддав жодного голосу за закони, що реабілітують повноваження глави держави. Мовляв, ми не голосували 2 вересня, коли ухвалювалися “антиющенківські” закони, – то чому маємо тепер скасовувати те, що наголосував БЮТ? Нехай сам скасовує.

Хоча певна логіка в цій публічній заяві Литвина присутня, проте завсідники парламентських кулуарів стверджують, що причини такої індиферентної поведінки фракції БЛ у залі засідань ВР є прозаїчнішими. Просто Володимир Михайлович дуже хотів подібно до Олександра Мороза та Івана Плюща здобути гордий титул „двічі спікера”. Але потенційні союзники по коаліції навідріз відмовили екс-главі Адміністрації Президента Кучми. Ще б пак, спікер за новою Конституцією в разі чого перебере на себе повноваження Президента. А тут ще з літаками глави держави всілякі капості трапляються.

За конфіденційною інформацією, Литвину було запропоновано обмежити свої амбіції аграрним блоком уряду та кількома „смачними” парламентськими комітетами. А коли знавець творчості американського політолога Каротерса продовжив наполягати на своєму, йому наочно продемонстрували, що здатні упоратися із серйозними проблемами і без третіх сил.

Щоправда, за скасування нового закону про всенародні референдуми чомусь уперто набиралося лише 225 голосів. Один бютівський голос кудись пропадав. Як правило, у таких ділах випадковості є невипадковими. Чи не приберігає Юлія Володимирівна на майбутнє можливість саме на референдумі „порішати” питання з НАТО та другою державною мовою, які є такими милими двоєдиному серцю Путіна–Медведєва? А воно останнім часом частенько б’ється в унісон з фірмовим сердечком БЮТ.

А щодо здатності БЮТ та НУ–НС уладнати вдвох полюбовно всі питання з коаліцією, – то вона аж ніяк не є очевидною. Адже Президент від сьогоднішніх голосувань м’яко кажучи не в захопленні. Ющенко на прес-конференції у Львові висловив побоювання, що скасовані сьогодні парламентом закони можуть бути ухвалені знову. Здавалося, він мав би отримати задоволення від того, що наслідки „заколоту” 2 вересня майже ліквідовано. Але довіри до заяв Президент тепер, за його ж словами, не відчуває. Немає ніякої гарантії, що, наприклад, через 10 днів ці скасовані закони не будуть знову ухвалені. Ющенко назвав це “політичним шарлатанством” і зазначив, що йому така політика набридла. Потім пригрозив: якщо політичні консультації не завершаться у встановлений термін, він скористається своїм конституційним правом розпуску парламенту.

Отже, Президент не лише не відмовився від думки про розпуск ВР, але й публічно оголосив про свій намір вчинити саме так. Хоча, нагадаємо, Основний Закон дає йому право розгону парламенту, але не зобов’язує це право реалізувати. Політичні мотиви Ющенка зрозуміти неважко: у разі успіху переговорів Юлія Володимирівна отримає підконтрольну їй коаліцію, прийме бюджет-2009, здійснить масштабні соціальні виплати, завоює велику кількість електоральних очок, потопчеться по Президенту в інформаційному полі, постане героїнею, яка дала Україні дешевший (хоч і не дешевий!) газ – і навесні рвоне на президентські вибори так, що її не наздожене вже ніхто. Тому єдино прийнятний для Ющенка варіант – організувати вибори й зробити все, щоб на них не було передбаченої законом для позачергових виборів 50%-ої явки. Це чи не єдиний шанс утриматися при владі.

Тому зовсім не виключено, що Ющенко „вийме” з коаліції повністю підконтрольних собі депутатів під будь-якими приводами. Наприклад, депутати ці Юлі більше не вірять, не дочекалися заяви щодо Грузії, протестують проти референдуму про НАТО тощо. У такій ситуації доля коаліції має всі шанси опинитися в руках Володимира Литвина і його фракції, яка має „перекрити” кількісно непідписантів з НУ–НС. І тоді він отримає казкові можливості для торгів як мінімум на два боки. Хоча інстинкт самозбереження мав би спрацювати: подейкують, що Василь Хмельницький зняв Литвина з фінансування, і у нього нині просто немає коштів на вибори. Тому ліпше виторгувати ще міністра й пару комітетів – та й отримувати дивіденди зі своєї „золотої акції”.

Тим паче, що для Тимошенко варіант з підконтрольної демкоаліцією виглядає куди краще: немає ризиків неявки розчарованих виборців на дострокові перегони; виборці пересвідчуються, що Юлія Володимирівна ні з якою ПР не злигалася; є час прийняти бюджет і здійснити соціальні платежі; матеріальні та адміністративні важелі зберігаються в руках до самого „часу Ч”.

Але все це – суто раціональні аргументи. А вони, як відомо, в українській політиці часто-густо не працюють. Он Литвин фактично обізвав учора керівництво фракції НУ–НС „політичною шпаною”. А сьогодні статечний чоловук із ПР гучно кричав не менш статечному дядечку з НУ-НС, що в того „енурез із дитинства”. Ну, як діти, їй-бо...

Микола Писарчук