Чорновіл з'їв з Януковичем яєчню, але рішення не змінив

Чорновіл з'їв з Януковичем яєчню, але рішення не змінив

У день, коли я оголосив про вихід з партії, приймальня Януковича 25 разів мені дзвонила…В Італії замість бритви купував вино... З прес-конференції, схожої на сповідь

Тарас Чорновіл на честь свого виходу з Партії регіонів дав прес-конференцію. Нардеп намагався виглядати спокійним, проте хвилювання все-таки пробивалося.

– Хвилюєтеся? – запитую перед початком його довгого монологу перед пресою.

– Та так, трохи. Через той бедлам і ті всі події я трохи відійшов від спілкування з пресою. Бо не ясно було, що говорити.

Тарас Чорновіл Тарас В’ячеславович останнім часом носить бороду. Багато хто думав, що регіонал, уже колишній, обростає новим іміджем. Насправді все виявилося набагато простішим… Я поцікавилася у пана Чорновола, що означає його борода.

– Я на літні канікули поїхав з родиною, як завжди, в Італію. Забув дома бритву, а в Італії замість бритви купував італійське вино. Воно справді дуже дешеве і дуже добре. Коли вже був тижневий заріс, я подивився і подумав, а чого б і так не походити. Але це, мабуть, так щось підсвідомо відбувалося… Мені хтось почав говорити про новий імідж, а я навіть над цим і не задумувався. У 2005-му Гринів мене примусив збрити бороду, бо казав, що українці голосують за вусатих – це національне, але не за бородатих. Тоді він мене переконав, я збрив бороду. А тепер відпустив, тож робіть висновки… Може, мені таки треба піти з політики.

Останні дні, а може місяці нардеп від Партії регіонів просить виключити кондиціонер, бо щойно «виліз» з температури і йому дує. Тоді приступає до довгого монологу, я б сказала, радше сповіді…

– Як на мене, то особливо немає що й пояснювати. Чесно кажучи, я й не дуже горів бажанням багато про це розказувати. Я три дні старався зберегти мовчання, після тих перших коментарів, які з мене, буквально, вирвали в кулуарах ВР, аби все для самого себе оцінити, заспокоїтися.

Мій вихід з партії, гадаю, – велика прелюдія до фіналу політичної кар’єри. Є якісь речі, у яких я не зміг стати політиком. Бо в нас політика має бути достатньо цинічною, а я цього не вмію робити. Грати в ігри, які я не вмію, я не хочу.

Те, що мені доводилося робити останнім часом, для мене самого дійшло до крайньої межі. Тобто я вже давно перейшов ту межу, за якою починає бути соромно. Так, мені соромно було ходити у ВР, мені соромно було ходити на прес-конференції чи на ефіри, і пояснювати й виправдовувати те, у що я не вірю.

Це відбулося не вчора і не сьогодні, а 1-го вересня. Усе ще точилися провокації навколо Південної Осетії, проте я на засіданні політради ПР вийшов на трибуну і говорив зовсім про інше… Про те, що та флюгерна позиція, коли ми водночас умудряємося лягати під Президента, прислужувати йому і Балозі... І з другого боку робити якісь абсолютно нелогічні дії щодо другої державної мови чи ультражорстоке антиНАТО чи ще щось. Це є непослідовно, нерозумно, неправильно і врешті-решт нечесно. Оскільки змін ніяких не передбачалося, то я повідомив, що виходитиму з ПР.

Коли мені зараз однопартійці розказують, що це для них стало якоюсь прикрою несподіванкою, то це неправда. Бо всі вони були присутні на політраді 1-го вересня, коли я про це оголосив.

Після того в мене відбулося дві розмови з лідером партії. Одна одразу ж після завершення політради, він мене переконував залишитися. Він мені казав, що мої аргументи для них є переконливими. Я тоді справді вирішив ще не виходити. Другого числа я побачив те, що мені хотілося побачити – що є якісь дії, які спрямовані на перспективу, не на якесь підігравання велетенських потужних політсил якомусь карликові, який має підтримку населення менше шести відсотків.

З другого числа почалися якісь спільні голосування… Ну ні для кого не секрет, що ми йшли до створення такої потужної мегакоаліції, яка б могла гарантувати стабільність держави. Якби ми відмовилися від амбіцій, а до цього діло йшло – Янукович відмовився від амбіцій стати прем’єр-міністром, Тимошенко відмовлялася від амбіцій стати президентом... І за таких умов ми б могли цією коаліцією дарувати країні принаймні десять років стабільності.

Я не так давно був у Кореї, де нам кілька разів повторили таку фразу: «Секрет успіху Кореї є в політичній стабільності і в патріотизмі чиновників». З другим у нас ще довго будуть проблеми, але на перше хотілося сподіватися.

І справді, я дійсно забув, що можу вийти з партії. Але десь числа 12-13 я побачив, що відбуваються дивні зміни… Люди, які ніколи не скажуть своєї думки, яка суперечить політичні волі – невідомо ким виробленій – раптом почали розказувати, що не може й бути мови, аби поступатися посадою прем’єра, що все будуватиметься тільки на наших принципах. Потім відбувся досить такий неприємний для мене нюанс – числа 13 мене сповістили, що від мого імені подали в одне з інформагентств нібито мою заяву, де я критикую Клюєва за те, що він начебто активно виступив на підтримку коаліції ПР і БЮТ.

Я до останнього моменту вірив, що існує якась цікава гра – обманувши Президента з його якимось силовими варіантами, ми приймемо рішення, які потрібні цій країні.

На превеликий жаль, наприкінці минуло тижня стало зрозуміло, що насправді ніяких ігор немає. Партія регіонів знову грає в ключі у Банкової, що ми своє знову знайшли там.

Гадаю, що в цьому не вина Віктора Януковича… Коли ми спілкувалися у нього вдома, мені здалося, що він був щиро переконаний, що можна йти на такі поступки, можна мати якісь гарантії і нормально працювати для держави.

Удома ми з’їли якусь яєчню цісарки, походили по подвір’ю, я подивився, де він живе. До речі, ті всі вигадки про мультимаєтки – повна брехня, це не його, його тільки невелика територія. Нормальне житло достатньо заможного українця і не більше.

Але, на превеликий жаль, сьогодні навіть він у цьому плані зламаний. Узяли верх якісь бізнес-інтереси. Не думаю, що це інтереси того ж самого Ахметова, тому що йому теж потрібен стабільний розвиток країни. Гадаю, що тут більше зіграли роль бізнес-структури на зразок РосУкрЕнерго.

Виявилося, що детонатором став не системний бізнес, тобто не в СКМ проблема, детонація пішла від РосУкрЕнерго.

Я недооцінював вплив РосУкрЕнерго на ПР, весь час думав, що є тільки вплив СКМ.

Коли врешті зламали БЮТ і почали говорити, що це ми такі білі і пухнасті, то для мене настала межа, яка визначається питаннями моралі.

Я запасних аеродромів не зробив, мені немає куди зараз йти в політиці, запасів якихось на чорний день теж не назбирав. Просто вважаю, що потрібно відходити й стати в стороні. Тобто я більше грати в ігри, які мені здаються нерристойними, просто не хочу.

Те, що я роблю сьогодні, я мав зробити давно.

Я задоволений, що я свого часу пішов підтримувати Януковича на президентських виборах.

Те, що я пророкував і накаркував щодо Ющенка воно, на превеликий жаль, відбулося на сьогоднішній день.

Тарас Чорновіл Гадаю, я тоді зробив одну помилку – вступивши в 2004 році у фракцію, ставши керівником виборчого штабу Януковича, я не повинен був весною 2005-го вступати в партію. Там занадто багато ідеологічних відмінностей, там є певні внутрішні взаємовідносини, яких я тоді не розумів і зараз не розумію, бо вони мені чужі. Це була помилка, яку сьогодні, гадаю, я виправив.

Водночас я виправляю й другу помилку – я задовго засидівся в політиці. Я пережив період, коли, як на мене, відбувся крах української політики.

Для мене вже було важко сідати в автомобіль і їхати у ВР. Це місце не настільки дороге, аби сплюндрувати свою душу.

Ще у 2000-2001 роках, коли ми всі були активними в акціях проти Кучми, була політика, тоді могло щось мінятися, тоді голос кожного грав якусь роль.

Зараз в одній шанованій мною газеті я прочитав, де якийсь анонім з ПР розповідає, що до мене начебто якусь стежку проклала Юлія Тимошенко… Не проклала!

Я її критикував і далі критикуватиму. Зараз не можу критикувати, бо не хочу бути одним з шакалів, які на неї кинулися, у тому числі моя «дорога» колишня партія.

Дуже багато запускають чуток, що я щось спільне створюватиму з Арсенієм Яценюком… Я дуже шаную Арсенія Петровича, він мені імпонує як людина з дуже критичним швидким розумом. Але коли його призначали на посаду голови ВР, на засіданні фракції йому задали одне-єдине питання: «А ви готові вийти з-під впливу свого покровителя?» (тоді він ще був заступником голови адміністрації Секретаріату Президента), він уник відповіді на питання. Мені здається, що зараз він теж неготовий вийти з-під цього впливу.

Гадаю, коли зникне той фактор покровителя, то ми знайдемо спільну мову, якщо я матиму настрій і бажання до цієї політики вертатися.

Ще поки ВР працює, то працюватиму. А потім займатимуся тим, що можу робити – я непоганий спеціаліст міжнародного публічного права, писатиму дисертацію. Нарешті вивчу англійську мову, бо міжнароднику дійсно соромно не знати англійської.

І нарешті зробити те, як казала Ліна Костенко, – принаймні, вік прожити як належить, від нас уже нічого не залежить.

Знаєте, це сумно, але я відчуваю, що змінити я нічого не можу, а просто шибушитися, смикатися на голому місці мені не хочеться.

Одна моя однопартійниця казала: «Тарас десятки разів казав, що виходить…» Знаєте, це трохи некоректно, бо я жодного разу не заявляв про остаточний вихід.

Кажуть, що я був хорошим для ПР… Так, я був хороший диспутант, я вмію говорити, та я не думаю, що я був для них великим щастям в останній період, бо не можу я без кінця брехати. Я можу лише прикрашати чиюсь брехню, але відверто брехати – ні.

Я депутатський мандат не здавав і в цьому особливого сенсу не бачу. Знаєте, я не накрав великих мільйонів і тих кілька місяців попрацювати в своїй професійній частині для мене важливо. Водночас шукатиму іншу роботу.

Я не демонструватиму красивих кроків, кидати мандат тощо. Цього не робитиму. Це потрібно тим, хто хоче зайняти гарну позу в політиці.

Проте, якщо у фракції наполягатимуть, то тоді здам мандат.

Тарас Чорновіл Нехай ніхто не хвилюється, я не писатиму мемуарів, не люблю виносити сміття. Я був у тому середовищі, переді мною багато хто розкривався, мені багато що говорили – хто кому заплатив і хто кого підкупив, і хто куди заніс і так далі. Я цього не розказуватиму. Але якби був шантаж, то ж мені б довелося відстоювати себе.

Шантажу не було, була спроба… У день, коли я оголосив пресі про вихід, приймальня Януковича 25 разів мені дзвонила…

Я б, можливо, відчував себе десь винним, якби я це робив спонтанно. Але першого вересня уже все було сказано.

Зараз я будь-яких зустрічей уникаю, на мене ще пробували вийти до вчорашнього дня. Та це вже немає сенсу.

Записала Ксеня Лесів

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter