Яценюк презентував себе в Європі як незалежний політик
Яценюк презентував себе в Європі як незалежний політик

Яценюк презентував себе в Європі як незалежний політик

16:31, 08.10.2008
7 хв.

Над Евіаном нависала тінь небезпечної для демократії Росії... Яценюк хотів виглядати європейським політиком... На нього багато хто дивиться як на віддушину...

Над Евіаном нависала тінь небезпечної для демократії Росії... Яценюк хотів виглядати європейським політиком... На нього багато хто дивиться як на віддушину...

Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк відвідав Конференцію світової політики, що проходила 6–8 жовтня у французькому містечку Евіані. Це була напівприватна поїздка спікера парламенту, яку профінансував фонд “Open Ukraine”. Яценюк літав у Францію рейсовим літаком – без будь-якого супроводу. Двоє чиновників з його команди та кілька журналістів, у тому числі від УНІАН, добиралися окремо: через політичні події в Україні Голова ВР пізніше, ніж планувалося, відбув на конференцію і раніше залишив її, пробувши там лише один (перший) день.

Відео дня

Політики та експерти збираються в Евіані, аби обговорити проблеми світової політики.

Формат пленарних сесій дуже демократичний – вони проходять у вигляді політичних шоу, які ведуть провідні журналісти, засідань груп “за інтересами”, розмов під час ланчів та обідів, у кулуарах. У перший день роботи форуму в пленарному засіданні взяли участь генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, Президент Європарламенту Ганс-Герт Петтерінг, Президент Естонії Тоомас Гендрік Ілвес, прем’єр-міністр Кенії Раїла Амоло Одінга та інші поважні особи. В інші дні на теми сучасної політики дебатували президенти Сенегалу, Хорватії, Монголії, Швейцарії, Сербії, прем’єр-міністр Люксембургу. В рамках конференції 8 вересня мали відбутися закриті переговори президентів Франції Ніколя Саркозі та Росії Дмитра Медведєва.

Найбільше говорили на конференції про глобальну економічну кризу, про погіршення відносин між Росією та Заходом, про енергетичні проблеми, про ситуацію на Кавказі, на Балканах, навколо Ірану.

Президент Французького інституту міжнародних відносин Тьєррі де Монбріаль, який виступив організатором конференції, говорив про “колапс глобальної економіки”. Змальовуючи світову кризу, він провів паралель з 20–30-ми роками минулого століття, які відзначилися Великою депресією та зародженням нацизму. Можна було прочитати натяк на Росію, яка, порушивши європейський порядок влітку 2008 року, що склався після Гельсінкі, постфактум намагається нав’язати нові правила Європі.

Тінь небезпечної для західної демократії Росії нависала над Евіаном весь час. Щоправда, чітко артикулювати своє ставлення до російсько-грузинського конфлікту спромігся лише Президент Естонії – лідер країни, яка на відміну від Старої Європи, добре знає, що таке Росія. “У відносинах між Заходом і РФ уже два з половиною місяці існує діра, – сказав він, – а тепер (на Заході) пропонують продовжувати бізнес із Росією, наче нічого не сталося. А я кажу, як ви можете продовжувати бізнес, наче нічого не було?..” “Чи можемо ми, – риторично запитав він, – будувати (з Росією) нову європейську архітектуру, яка не базується на демократії?”

Навіть генеральний секретар НАТО заплутався у власному ставленні до ситуації навколо Росії, і на цьому його підловив ведучий дебатів, колумніст газети “Вашингтон Пост” Джим Гоугланд. Росія має свої інтереси, і ми повинні це враховувати, сказав головний натовець, наче виправдовуючи її дії. Проте через кілька хвилин заявив, що Росія не повинна була нападати на Грузію... Агресію проти Грузії та визнання незалежності Південної Осетії і Абхазії він скромно назвав “великою помилкою” Росії.

Головне, що зараз відчувається у ставленні до Росії, – це неприйняття її Європою як своєї, рівної. Росія тепер надовго залишатиметься чужою для європейців, і в цьому головна поразка Москви у війні з Грузією.

Україна теж не стала стовідсотково “своєю”, але й чужою її назвати сьогодні не можна. До нас ставляться скоріше як до тяжкої дитини, яку ще треба довго виховувати, прищеплювати їй гарні манери, прилучати до культури, але не відвертатися від неї...

Український спікер мав можливість поспілкуватися з європейськими політиками в кулуарах, він також виступив на закритих ланч-дебатах та на засіданні робочої групиз теми «Чи буде Європейський Союз самодостатній з 27-ма чи більшою кількістю країн-членів».

Яценюк, безперечно, хотів виглядати європейським політиком, відверто й навіть дещо різкувато висловлював свою позицію. Розмовляв цілком прийнятною англійською, що вже є неабияким досяганням як для представника українського політикуму. Виступаючи на засіданні робочої групи, він намагався пояснити, що нестабільність української політики, яка начебто лякає Європу, не є чимось унікальним – через таку нестабільність пройшло чимало європейських держав. Ведучий, редактор з питань міжнародної політики газети “Файненшл Таймз” Квентін Піл, відразу перебив українського спікера: “Поставлю вам грубувате запитання: а ви самі на чиєму боці?” (тобто на боці Ющенка чи Тимошенко).

Пан Яценюк сказав, що він десь посередині, а точніше – незалежний політик.

Саме таке враження він, очевидно, і хотів залишити в колі європейських політиків.

Чи вдалося йому це зробити? Можливо. Але в Європі, напевне, добре знають ціну “незалежності” політики в Україні. Яка може бути незалежність у дуже неміцній державі, затиснутій між Європою та Азією?

Точніше було б запитати Яценюка: на кого у світовій політиці ви ставите – на Америку чи Росію? Що б він тоді відповів – якби, звісно, був щирим? Навряд чи на Росію... Ставка на слабкого – завжди програшна, і пані Тимошенко в цьому дуже скоро переконається. А якщо на Захід? То це означало б, що в нинішньому конфлікті він підтримує сторону Ющенка. “Незалежна” ніша – “ні те ні се” – вже зайнята Литвином, і місця там дуже небагато.

...На Яценюка сьогодні багато хто з розчарованих Юлею і Віктором дивиться як на віддушину, сподіваючись, що це саме той політик, за якого не гріх віддати свій голос на майбутніх парламентських чи навіть – у далекій перспективі – президентських виборах. Кажуть, його приймальня тільки те й робить, що відповідає на дзвінки бажаючих записатися в його майбутню партію. Сам Яценюк поки що на лідера серйозної партії мало схожий. Але це не має особливого значення: українці завжди голосують за символи, які вони приписують партійним вождям, а не за реальних людей, якими ці вожді є. Символом чого має стати пан Яценюк, поки що незрозуміло. Він, мабуть, і сам ще цього не знає.

Володимир Ільченко, Евіан

Фото автора

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся