А вождям у костюмах від Бріоні й Луї Віттона варто приміряти одежину простішу...

У нашої влади є одна перевага перед західними колегами – український народ, який пережив тільки в минулому сторіччі дві світові війни, Голодомор, репресії...

Хоча економічна криза в Україні ще тільки набирає обертів, про його вплив на вітчизняну політику можна говорити вже сьогодні. У цілому він невтішний: ті, хто вчора здавався політиками, сьогодні постають у вигляді політиканів, держава не готова до випробувань, а консолідацією еліти і не пахне.

Перший і, можливо, головний висновок – стратегічного планування і прогнозування в Україні не спостерігається.  Стратегів і «наполеонів від політики» в нашій країні немає. Інакше як пояснити, що війну проти Юлії Тимошенко і розпуск парламенту був задуманий президентською командою якраз в той період, коли фінансова криза набирала силу. Чи то наші вожді серйозно вважають Україну богообраною і здатною просто так, без зайвої суєти, пережити одне з найбільших фінансових потрясінь в новітній історії світу, чи то вони не уміють прораховувати ситуацію хоч б на  кілька кроків вперед. У країні практично відсутній прошарок недержавних аналітичних центрів, здатних брати участь у формуванні ефективної політики.

У результаті вітчизняні слуги народу, що давно відточили уміння створювати кризи, вимушені рахуватися  зі світовою кон`юнктурою. З боку це нагадує парадоксальну ситуацію: зловживають алкоголем одні, а важке похмілля настає для зовсім інших. Втім, що стосується похмілля (від дешевих кредитів і ілюзії здійснення перетворень, від марного сподівання на наближення до європейського рівня життя, від розкоші, що б`є в очі), то останнє слово ще не прозвучало.

З недавніх пір в Україні в дефіциті гроші, які є не тільки кров`ю економіки, але і двигуном виборчої кампанії. Сьогодні ніхто не візьметься прогнозувати втрати найбагатших людей країни, а нові персонажі в цьому закритому клубі навряд чи з`являться. Більшість з українських олігархів давно самореалізувалися на терені політичного впливу. Про прийдешнє скорочення витрат більшістю фаворитів виборчої кампанії вже сказано, але є і проблема інша: рядовим учасникам кампанії (агітаторам, штабістам, політтехнологам) теж доведеться платити. Амбітним новачкам і честолюбним дублерам належить мати величезний запас наявних аргументів в боротьбі за свої голоси. Ми станемо глядачами протистояння двох тенденцій: одні намагатимуться сформувати свої команди за принципом «копійка за пучок», інші – намагатися закласти в оплату праці необхідність існування до наступної виборчої кампанії. До уваги: обіцянок, які можна виконати, в нашій країні практично не залишилося. Загальнонаціональний масштаб кампанії припускає, що партії і блоки братимуть на себе зобов`язання змінити що-небудь в масштабах країни. Їх ідеологам доведеться напружитися, щоб не сісти в калюжу в самий розпал гонки. Ну  а вождів ми, ймовірно, побачимо в телепередачах про мистецтво економії  в умовах кризи. Головне, щоб їх іміджмейкери не забули переодягнути своїх клієнтів з костюмів від Бріоні і Луї Віттона в одежину простішу.

Прогнозоване масштабне безробіття зробить гасла соціального захисту найбільш затребуваними, а будь-які зовнішньополітичні пасажі – зайвими в програмах партій і блоків. Нас, очевидно, чекає новий виток консервації політичного класу. Декілька сотень депутатів і чиновників в кращому разі поміняються місцями, плавно перетікаючи через вулицю Грушевського, на якій стоять будівлі парламенту і уряду. Втілення в життя прогнозів про появу плеяди нових вождів з «помаранчевого» середовища доведеться відкласти до кращих часів: колись революційний табір стрімко втрачає свій колір, перетворюючись на сіру масу і змішуючись з вчорашніми непримиренними опонентами. Боюся, що в боротьбі за можливість збереження влади політичні супротивники будуть куди ближчі один одному, ніж сподіванням виборців.

У слов`янській  традиції є безсмертна надія на диво. Таким дивом в нашій країні може стати ситуативна консолідація політиків і проведення ряду назрілих реформ. Серед них – перезріла у очікуванні зміна виборчої системи шляхом переходу на відкриті списки. Інакше важко розраховувати на притік свіжої крові навіть в найбільш пафосні партійні проекти. Реформування системи державного управління через чітке розмежування владних повноважень. Чітке визначення основ зовнішньої політики, позбавлених шапкозакидальських настроїв. Реформа житлово-комунального господарства, від якого безпосередньо залежить якість життя мільйонів громадян. Якщо реформування проходитиме, тоді навіть кризова ситуація нагадуватиме підліткову вітрянку, з якої можна вийти з мінімальними втратами. Але якщо властьімущі і опозиція вступлять в змову ради збереження статус кво, наслідки будуть куди трагічніші.

У вітчизняної влади є одна перевага перед західними колегами – український народ, який пережив тільки в минулому сторіччі дві світові війни, Голодомор, репресії і безліч драматичних подій. Ми дуже добре пам`ятаємо ситуацію першої половини 90-х, щоб країну можна було налякати навіть масштабною кризою. Але саме з тих пір знаємо, що бездіяльність посилює кризу, і навіть велика європейська країна беззахисна, коли в ній відсутній реальний план антикризових дій. Тому-то пора сказати українцям, що їх чекає найближчим часом, заявити відверто і чесно.

Євген Магда

УНІАН в Google News