Чи обійдеться Україна без кредиту МВФ

Галас навколо кредиту МВФ нагадує середину 90-х, коли «ліві» рвали на собі дорогі сорочки, лякаючи громадян міжнародним капіталом... Розмови про дефолт держави є безграмотними...

Останніми днями навколо можливого отримання Україною кредиту stand-by від Міжнародного валютного фонду виникло досить багато спекуляцій, міфів, залякувань, припущень, відверто некомпетентних заяв навіть від високо посадовців, які нагадали мені середину 90-х років минулого століття. Тоді наша «ліві» рвали на собі дуже навіть не дешеві сорочки, лякаючи громадян України МВФ, Світовим банком, які використовує США з метою закабалення українців. Відтоді минуло вже років дванадцять – п`ятнадцять. Нацбанк і уряд уже неодноразово брали кредити в цих поважних міжнародних фінансових установах і повертали їх, а наші «ліві» все продовжують лякати пересічних громадян. При цьому, слід зазначити, ці кредити на добробуті самих «лівих» погано не позначились. Скоріш навпаки – костюми та сорочки стали ще дорожчі, годинники – у десятки тисяч доларів, автомобілі – у десятки й навіть сотні тисяч доларів, відпустки – на найрозкішніших курортах світу – таким стало життя багатьох «захисників» прав трудящих, тому вони добре знають переваги таких кредитів. А от пояснити звичайним громадянам, що ж це за кредит МВФ і для чого він може знадобитись Україні, гадаю, потрібно.

Почнемо з міфу про те, що Україні конче необхідний кредит МВФ, причому – негайно.

Насамперед треба усвідомлювати, що МВФ надає кредит Нацбанку й аж ніяк не уряду, хоча підпис міністра фінансів країни при укладанні такої угоді є обов`язковим. Кредит цей надається на умовах stand-by, це означає –«на вимогу». У разі підписання угоди з МВФ Нацбанк не отримуватиме 16,5 млрд. дол. негайно і, звичайно, не платитиме проценти по ньому. Ця угода дасть змогу скористатися кредитом тоді, коли це буде справді необхідно. Потреба ж у цьому кредиті виникне в Нацбанку для підтримки платіжного балансу не так наступного, як 2010 року. Для забезпечення стабільного курсу гривні в поточному та наступному році в центробанку золотовалютних резервів більш ніж достатньо – зрозуміло, якщо не повторювати ідіотизму урядів Януковича й Тимошенко (разом із Нацбанком), який вони проявили у 2007 та 2008 роках.

Підкреслюю, що ці гроші надаються для підтримки платіжного балансу та забезпечення стабільності курсу національної валюти, і жодним чином не можуть бути використані на купівлю банків чи їхніх проблемних кредитів та на інші цілі. Водночас час уряд може сподіватися на кредити Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку, з представниками яких зараз також ведуть переговори посадовці Мінфіну, Мінекономіки й Нацбанку. Так ось напрямки використання урядом коштів цих інституцій є предметом переговорів.

Ще одне популярне нині питання – а чи не може Україна обійтися без кредиту МВФ і просто знецінити національну валюту, наприклад, до рівня 7, 8 чи навіть 10 грн. за долар. У цьому разі й експортерів підтримаємо, й імпорт скоротиться.

Але сьогоднішню ситуацію не можна порівнювати з 1998 роком, тому шляхом знецінення гривні нічого гарного ми не досягнемо. На відміну від 1998-го Україна нині має досить велику заборгованість перед нерезидентами.

При цьому сукупна заборгованість уряду та Нацбанку становить не дуже значну суму – трохи менш як 15 млрд. дол. США. У 2009 році уряд і Нацбанк сукупно мають погасити свої зовнішні зобов’язання на загальну суму близько 2,3 – 2,8 млрд. дол., що не спричинить суттєвих проблем. Тож розмови про дефолт України як держави у 2009 році є безграмотними та абсолютно не відповідають дійсності.

А от суб’єкти господарювання – комерційні банки та корпорації – заборгували нерезидентам різних країн у різних валютах, у грошовій та товарній формі понад 85 млрд. дол. США. І саме цей борг є вкрай небезпечним для економіки країни. До того ж українські банки, станом на кінець вересня поточного року, видали юридичним і фізичним особам кредитів у іноземних валютах десь на 30 млрд. дол. У разі істотного здешевлення гривні щодо іноземних валют значна кількість позичальників не зможе виконувати свої зобов’язання за кредитами в іноземній валюті, що для суб’єктів господарювання означатиме не лише втрату заставленого майна, а й зупинку поточної діяльності – з відповідним припиненням відрахувань податків у бюджети усіх рівнів, ліквідацією десятків і навіть сотень тисяч робочих місць.

Про соціальні наслідки масової втрати власних помешкань фізичними особами – позичальниками іпотечних кредитів – я навіть не кажу.

Суттєве зростання обсягів прострочених та неповернутих кредитів неминуче призводитиме до банкрутства вже банків, які ці кредити в іноземній валюті залучали в іноземних фінансових інститутів та видавали резидентам. Тобто в нинішніх умовах значне знецінення національної валюти може призвести лише до повного колапсу української економіки, і аж ніяк не до поліпшення ситуації з дефіцитом платіжного балансу країни.

Таким чином, проблему зменшення попиту на іноземну валюту та відповідного тиску на обмінний курс гривні потрібно розв’язувати шляхом відповідальної та професійної політики уряду й Національного банку, про що автор цих рядків докладно писав у статті «Економічна криза – що нам робити?»

Водночас ситуація з кредитом Міжнародного валютного фонду не така вже й однозначна. Річ у тім, що отримуючи кредит від МВФ, уряд і Національний банк мають взяти на себе, як і будь-який позичальник, зобов’язання, що гарантують спроможність повернути цей кредит. Ці зобов’язання викладені в Меморандумі, підписаному урядом і МВФ. 

До небезспірних, на мій погляд, зобов’язань, які беруть на себе уряд і Нацбанк, можна віднести ведення гнучкого, тобто плаваючого, обмінного курсу гривні та забезпечення збалансованого бюджету. І перше, і друге зобов’язання є розумними з точки зору МВФ. Їхня головна мета в цьому разі полягає в скорочення імпорту та відповідно – попиту на іноземну валюту. Проте, як я вже відзначав вище, в умовах економічної кризи стабільність курсу гривні щодо іноземних валют, особливо до долара США, є важливим чинником недопущення дестабілізації всієї економіки країни. Тому забезпечення стабільності обмінного курсу гривні має бути важливим складником грошово-кредитної та всієї економічної політики уряду й Нацбанку. Інша справа, що досягати цієї стабільності курсу потрібно як прозорою, зрозумілою учасникам міжбанківського валютного ринку політикою НБУ в питаннях рефінансування банків та валютних аукціонів, так і політикою уряду, спрямованою на істотне скороченнями попиту на імпортні товари.

В питанні «збалансованості консолідованого бюджету» теж є своєрідна невизначеність. Якщо йдеться про формування більш інвестиційно спрямованого і менш популістично-соціального державного бюджету, ніж це було в період з 2005-го по 2008 рік, – то я тільки “за”. А от якщо під «збалансованим» мається на увазі бездефіцитний чи малодефіцитний бюджет (коли дефіцит до 1% від ВВП), то тут у мене є заперечення.

Річ у тім, що крім проблеми великого від’ємного сальдо торговельного та загалом платіжного балансу країни й відповідного тиску на обмінний курс гривні, є ще проблема ризику падіння обсягів виробництва в промисловості та будівництві. І долати цю проблему можна лише шляхом значного підвищення інвестиційного попиту з боку держави, а для цього не обійтися без зростання дефіцитності бюджету. Головне, щоб якомога більша частина цього інвестиційного попиту покривалася за рахунок внутрішніх товарних і людських ресурсів країни, а не імпорту. Для фінансування цього бюджетного дефіциту уряд має бути готовий залучати досить дорогі (тобто під 10–13 відсотків річних) іноземні кредити. Головне, щоб вони були максимально довгостроковими та бажано – з дво- – трирічним пільговим періодом, вільним від сплати основної суми боргу. Але це вже окрема тема, яка безпосередньо не стосується відносно дешевого кредиту МВФ, виділення якого стоїть сьогодні на порядку денному.

Борис Кушнірук, економіст 

УНІАН в Google News