Єжи Гофман: Хочу, щоб українець після мого фільму відчув гордість за свою країну
Єжи Гофман: Хочу, щоб українець після мого фільму відчув гордість за свою країну

Єжи Гофман: Хочу, щоб українець після мого фільму відчув гордість за свою країну

10:06, 06 листопада 2008
12 хв. 6031

Коли дізналися, що Ступка гратиме в мене Богдана Хмельницького, його звинуватили, що він проститутка... Уся історія України показує, що Україна – не Росія... Інтерв`ю

Коли дізналися, що Ступка гратиме в мене Богдана Хмельницького, його звинуватили, що він проститутка, продався за польські гроші... В Україні суд позбавив мене авторських прав на мої фільми... Уся історія України показує, що Україна – не Росія...

Єжи Гофман – усесвітньовідомий польський режисер, автор фільмів «Знахар», «Прекрасна незнайомка», «Стара казка – коли сонце було богом», а також екранізатор романів Генрика Сенкевича «Пан Володиєвський», «Потоп», «Вогнем і мечем», – перебуваючи в Києві з презентацією нової стрічки «Україна. Становлення нації», відповів на запитання УНІАН.

Пане Гофмане, Ви вже зняли кілька фільмів про Україну. Зараз приїхали в Україну з презентацією чергової стрічки під назвою «Україна. Становлення нації». У мене запитання як громадянки України: чому польський режисер так узявся за українську тематику?

 Єжі Гофман Знаєте, у цьому нічого незвичайного немає – ось, наприклад, англійці пишуть про історію Польщі…

Те, що я з іншої країни, дало мені можливість зняти фільм не будучи ні синім, ні помаранчевим, ні лівим, ні правим. Подивитися на історію країни якось зі сторони і з висоти. Крім того, наші історії – Польщі та України – перепліталися багато століть. Багато століть були спільними, часто драматичними, трагічними. Була й кривава історія, проте спільна.

Готуючись до зйомок фільму «Вогнем і мечем», я мусив був вивчити всю історію України. Це викликало в мене таку величезну цікавість до історії України, що я заглибився також в історію Київської Русі та історію України після Богдана Хмельницького.

А коли побачив заголовок до книжки вашого тодішнього Президента Леоніда Кучми «Україна – не Росія», то подумав, що є проблема над якою варто помізкувати.

Фільму «Вогнем і мечем» багато хто боявся… Коли дізналися, що Богдан Ступка гратиме в мене Богдана Хмельницького, почали звинувачувати в тому, що він зрадник, проститутка, продався за польські гроші. А він створив гідну, велику роль гетьмана України!

А що саме в книжці Леоніда Кучми спонукало Вас узятися до такої теми?

Кажу ж – передусім заголовок!..

Безумовно, що я прочитав усю книжку. Потім заглянув до істориків. Причому до різних: до тих, які пишуть не про Україну, а про Малоросію, тобто російських істориків ще царського періоду – це ж вони створили таку термінологію: великороси і малороси. Мовляв, і ті, й другі – «роси», тобто росіяни, і немає ні українців, ні України.

Ось такі речі спонукали мене створити цей фільм.

У фільмі Ви досить велику увагу приділили Українській повстанській армії. Як гадаєте, чи зміниться в Україні ставлення до УПА після демонстрації стрічки?

Справа не втому, щоб помінялася думка... Історія УПА дуже драматична, складна і неоднозначна. В історії УПА є героїчні, драматичні й урешті-решт трагічні моменти. Водночас деякі численні діячі цієї організації славилися жорстокістю щодо мирного польського населення. Це в результаті дало відповідь з боку наших партизан – вони почали палити українські села, вбивати українських жінок та дітей, як доти це робили українці повстанці. Тобто історія УПА неоднозначна.

З другого боку, вони воювали за свобідну Україну, боролися з фашистами, енкаведистами, хоча, як виявляється, мета не завжди виправдовує засоби.

Після фільму «Вогнем і мечем» Вас багато хто з українців критикував – мовляв, Ви показали козаків якимось дикунами. Чи не боїтеся зараз критиків?

Не кажи мені, що від українців була критика! Не вживай такого слова! Тому що є різні українці…

У мене було дуже багато позитивних відгуків. У козачих колах до мене зверталися: «Пане отамане!», і до мене приходять листи подяки від українців з Канади, з Америки.

Я був у Хортиці, їздив по всій Україні… І всюди люди мені висловлювали подяку.

Фільм мав успіх. Люди ходили на нього, тому що хотіли дивитися...

А як Ви взагалі сприймаєте критику?

Залежно, яку критику… Серед критиків є дуже талановиті люди й розумні. Є, звісно, серед критиків, як і в кожній професії, і закомплексовані невдахи, що не стали режисерами чи акторами, хоча мріяли про це. Вони не люблять кіномистецтво, а вважають його засобом заробляння на життя. Критика – це, так би мовити, спосіб реагування на свої особисті невдачі.

На Вашу думку, чим Україна – не Росія?

Уся історія України показує чим Україна – не Росія.

Київська Русь після того, як була захоплена татаро-монголами, була розділена, доля кожної частини була різною. З Київської Русі виникло три нації: українці, росіяни та білоруси. У них різні мови, у них склалася різна культура, у них склалося різне мистецтво й література, хоча десь це все переплітається.

Усі, звичайно, слов’яни, православні… Хоча й не всі. Кожен з цих народів має свою відмінність.

Ну, гіпотеза про Київську Русь як “колиску трьох братніх народів” вже аргументовано спростована науковцями...

Я не хочу читати на цю тему якихось лекцій...

Є мій фільм. Він призначений для того, аби в Україні його подивилося якомога більше людей. Сподіваюся і переконаний, що так воно й буде.

Є незалежна, вільна держава Україна, громадяни якої – незалежно від того, якою мовою розмовляють, – визнають своєю Батьківщиною...

Як сказав Гарібальді, після того, як ми створили державу, потрібно створювати націю. А нація створюється поколіннями… Не за сімнадцять років і не за двадцять сім і не за сорок. Процес становлення нації триває постійно.

Де в України Ви почуваєтеся комфортніше – на Заході, на Сході чи десь іще?

Я себе всюди почуваю комфортно.

Звичайно, у кожного регіону свої власні різні. Одні походять з початку польського парламентаризму, а потім від австро-угорської монархії, яка була більш ліберальна, ніж російська. Інші традиції ідуть з Петербурга, Москви…

Але в українців є речі, що їх об’єднують. Наприклад, чудова мова, упорядкована Тарасом Шевченком. Україну об’єднують великі письменники, народні пісні, унікальний український костюм...

Пройде ще трохи часу, і різниця між регіонами матиме лише етнографічне значення.... Адже й у нас є Західна Польща, Східна Польща, Великопольща, Малопольща...

Звичайно, якісь відмінності завжди будуть, тому що Україна багатонаціональна країна. Проте ця багатонаціональність тільки збагачує її культуру. Крім того, ці відмінності між людьми й народностями роблять український народ неймовірно талановитим. Бо від змішаної крові люди виходять більш здібними й талановитими.

Ви казали, що фільм «Україна. Становлення нації» адресований насамперед українському молодому поколінню…

 Єжі Гофман Я точно не хотів би, щоб мій фільм став “коротким курсом” – пам’ятаєте, свого часу був “Короткий курс історії ВКПБ”, написаний Сталіним?

Я хотів, аби мій фільм став імпульсом, спонукав до вивчення свого минулого, історії батьків, дідів, прадідів. До вивчення історії місця, у якому народився й живеш, твоєї області, країни. Адже без знання минулого немає майбутнього.

Я хотів, аби молода людина, переглянувши стрічку, могла розпрямити плечі й відчути, що їй є чим пишатися, що за нею стоїть така сама велика історія, культура, якою можуть похвалитися сусідні країни.

Я також хотів, аби молоді люди стали більш толерантними до інших людей, бо лиш людина, яка поважає себе, може бути толерантною до інших. І тоді не буде ксенофобії та різноманітних “ізмів”, які призводять до нещасть: комунізмів, нацизмів, націоналізмів та інших шовінізмів.

Я хотів, аби молодий українець, хоча історія його народу непроста й нелегка, проглянувши стрічку, вийшов сповнений оптимізму, а не з відчуттям, що він якась там жертва історії. Таким жертвами робили і вас, і нас… Поляків називали «хрестом народів», бо, мовляв, ми страждали за інших... Українців теж якось називали…

Ні! Наша історія нормальна, ми люди нормальні, і перед країною з такими багатствами, з таким потенціалом, з такими талантами має бути майбутнє. По-іншому бути не може!

Це і є ідея мого фільму!

Ви особисто знайомі з Леонідом Кучмою?

Так. З Леонідом Кравчуком теж знайомий. І з теперішнім вашим Президентом знайомий.

І який Президент Вам найбільше подобається?

Я можу оцінювати своїх президентів, яких сам обирав. А оцінювати президентів України повинні українці.

Великого резонансу набуло рішення українського Верховного суду, який не визнав Вас автором Ваших фільмів «Вогнем і мечем» і «Знахар». Як Ви це пережили?

Мушу сказати, що така ситуація відбулася зі мною вперше в житті – коли легально суд незалежної і вільної країни позбавив мене авторських прав на мої фільми.

Це доволі курйозна справа… Тоді можна сказати, що Ейзенштейн не є автором “Броненосця “Потьомкіна”, Пудовкін не є автором «Матері» (за Горьким) чи Довженко – «Землі».

Ось так.

Спілка кінематографістів України, якій я дав під захист свої права, мала доводити, що я не брехун і не злодій і що вони не брехуни і не злодії. Що мій підпис справжній. А коли вже було ясно, що йти далі нікуди, що в нас усе добре, то суд вирішив позбавити мене авторства моїх фільмів…

Я можу цьому суду висловити тільки велику подяку, бо завдяки їм я став трохи менше автором.

Я нікого не хочу ні в чому звинувачувати, але скажу, що пахне це все недобре.

Однак ця ситуація не міняє мого ставлення до країни, але я б не хотів тут бути в чомусь звинувачений і стати перед судом. Клянуся вам! Я б дуже боявся вашого суду…

Вважається, що в Україні зараз немає кіна…

Вважаю, що український кінематограф перебуває в дуже тяжкій ситуації, причому з різних причин. Ми теж проходили цей період, його проходила Росія. Росія з цього занепаду вийшла, і зараз у них сплеск у кіновиробництві.

Як на мене, то в Україні ще не зрозуміли, що фільм може бути бізнесом, тобто може приносити гроші. Українські кінематографісти й усі, хто має відношення до культури, ще не зрозуміли, що аби фільм визнали насамперед у своїй країні, потрібно знімати його своєю мовою і щоб грали там свої актори.

У вас державні чиновники багато говорять про самосвідомість… Водночас держава дуже недооцінює тих можливостей в прищепленні культури й самосвідомості, які може дати кіно. Кіно тут ефективніше, ніж низка указів, наказів і декретів.

Ви товаришуєте з Богданом Ступкою. Як часто з ним бачитеся?

Нещодавно нам обом вручали приз примирення на польсько-українському кордоні. Там зібралося понад 30 тисяч молодих поляків і українців. Вона разом проводили час, веселилися… Для них цей процес примирення вже наступив, нинішнє покоління не має образ одне на одного… Людина створена так, що пам’ятає тільки власну кривду, власне горе, але не пам’ятає горе, яке вона завдала іншому. Покоління скривджених і кривдників відходить, просто відходить... Тобто моє покоління.

Молоде покоління житиме без комплексів.

Я «Знахаря» з самого дитинства переглядаю – буває, й по тричі на рік. Щоразу плачу, щоразу мені цікаво його дивитися… Про що це свідчить? Хочу, аби Ви похвалили себе...

 Єжі Гофман Тому що цей фільм про людську доброту. А кожна людина, навіть дуже погана, десь усередині хоче, коли виходить з кінотеатру, відчувати себе кращою.

А також тому, що роль знахаря грає прекрасна людина... Єжи Бінчицький був не тільки чудовий професіонал... Це була чудова людина, з величезним серцем. Тому цей фільм такий вийшов...

Ви людина, скажемо так, не дуже молода, проте Ви надзвичайно багато працюєте. Звідки берете сили, що Вас надихає в цьому житті?

Любов до жінок...

Яке кіно Ви ще хотіли б зняти?

Я ще багато фільмів хотів би зняти. Зараз ми працюємо над спогадами про моє дитинство.

Мені щастить... Найбільша моя мрія в житті – зняти всю трилогію Генріка Сенкевича. Правда, я чомусь знімав його з кінця до початку, а не навпаки. Та мені вдалося його зняти, хоча не кожному щастить зняти те, що він уявляв.

Розмовляла Оксана Климончук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

Погоджуюся
Ми використовуємо cookies