Гарматне м’ясо для правлячої коаліції

Верховна Рада відкриває лазівки для перебіжчиків... Як такі зміни використовуватимуться фракціями БЮТ і “Нашої України” на завершальному етапі широкого коаліціонування?..

Верховна Рада почала процес ліквідації конституційного інституту імперативного мандата дещо в дивний спосіб.

12 вересня за ініціативою першого віце-спікера Адама Мартинюка за основу взято проект змін до регламенту ВР, якими скасовується один рудимент змішаної або мажоритарної виборчої системи – нижня межа кількісного складу фракцій парламенту. Але знову вводиться інший рудимент тієї ж виборчої системи – депутатські групи позафракційних парламентаріїв. Позафракційними депутати можуть стати внаслідок виключення їх із фракції без погодження з їхнім бажанням.

Мартинюк не зловживав юридичними витребеньками

Аргументи для цих змін у автора проекту Мартинюка не відзначаються юридичними витребеньками. Просто, за його словами, життя змінюється, і регламент ВР має змінюватися разом з ним. Цю тезу, до речі, слід запам’ятати, бо вона й надалі, судячи з усього, буде віднині ключовою чи не для більшості законотворчих рішень ВР.

Але в даному конкретному випадку, за версією пана Мартинюка, “життя” примусило його перш за все потурбуватися про долю фракції БЮТ, яка після виключення з неї кількох “перебіжчиків” до правлячої коаліції, чисельно зменшилася порівняно з початковою кількістю. На думку першого віце-спікера, це явище вимагає на підставі чинних норм регламенту розпустити фракцію, оскільки фракція стала кількісно меншою, ніж її “мінімальний склад”. Тому, рятуючи БЮТ, він і запропонував скасувати “драконівські” норми регламенту.

Щоправда, члени БЮТ попросили Мартинюка не дуже перейматися долею їхньої фракції, тим більше що він неграмотно читає згадану норму регламенту. У кожної з фракцій ВР, сформованих за результатами виборів у єдиній і неповторній кількості депутатів, котрі пройшли за списками, не може бути “мінімальної” чи максимальної” межі чисельності. Натомість загалом у парламенті може бути мінімальна чисельність фракції, і вона нині стосується саме КПУ...

У цьому пункті “бютівців” підтримав і спікер Мороз, який згадав, що мінімальна кількість членів фракції визначається рівнем прохідного бар’єра до ВР і становить 14 депутатів.

Але загалом – і профільний комітет з регламенту це підтримав – погодились на тім, що в умовах пропорційної системи питання про кількісний склад фракції взагалі не має сенсу в регламенті, оскільки цю кількість визначають виборці шляхом голосування за виборчі списки.

Проте здорова логіка не допомогла при голосуванні.

Не допомогла ця логіка й у питанні про запровадження для виключених із фракцій депутатів спеціальних груп позафракційних. Власне, саме для цих депутатів, яких не можна обмежити кількісно, і знадобилося скасовувати нижню межу фракційної чисельності. Додаткова норма регламенту також вказує, що позафракційні можуть самостійно визначатись, належать вони до опозиції чи до коаліції...

Зміни до регламенту 12 вересня ухвалили “за основу” 244 голосами, а остаточне рішення – і то лише завдяки процедурним вимогам – відкладено...

Статус перебіжчикам!

Загалом сама ідея цих змін не викликає сумнівів і досить широко обговорювалася ще до набуття чинності нової Конституції: вони робляться для того, аби якось забезпечити статусом перебіжчиків з БЮТ та “Нашої України”, які вже приєдналися чи збираються приєднатися до правлячої коаліції. Пояснення просте – вони не можуть вступити до будь-якої фракції коаліції, бо це, за Конституцією, означатиме втрату мандата.

Власне, здобути “волю” від політичної сили, яка привела таких політичних діячів до парламенту, не надто тяжко: досить спровокувати своє виключення шляхом порушення фракційної дисципліни та кількох “неправильних” голосувань. Або ж просто домовитися з керівництвом фракції, яке в такий спосіб просто “делегуватиме” певних “перебіжчиків” до правлячої коаліції під галасливі гнівні інвективи.

Тому одразу можна зауважити, що коли такі позафракційні групи будуть досить чисельні, то подальші зміни до регламенту мають надати їм всі інші преференції, які надаються повноцінним фракціям. Зокрема –представництво в погоджувальній раді ВР, а то й квоти в парламентських комітетах.

Так що навіть у цьому сенсі в парламенту попереду велика організаційна робота під уже заявленим гаслом “життя змінюється”...

Але на нинішній момент уся ця регламентна “механіка” є другорядною. Хоча вона повністю перекреслює чинну пропорційну систему виборів і, відповідно, побудовану на ній парламентсько-президентську конституційну модель.

Зараз актуально, як саме такі зміни будуть, і чи будуть взагалі, використані членами фракцій БЮТ і передусім “Нашої України” на завершальному етапі широкого коаліціонування.

Чому меншість проти?

До честі членів цих двох фракцій, слід зазначити, що 244 голоси, подані за проект змін у першому читанні, указують на неучасть у голосуванні саме тих сил, задля яких усе й відбувається. 244 – це якраз та, уже з перебіжчиками, кількість теперішньої антикризової коаліції, яка прагне розширення.

Чому так відбулось? Адже підтримка проекту від Мартинюка з боку потенційних “позафракційних” одночасно прислужилася б їм і як привід набути цей статус через виключення зі своїх фракцій? І для них це був би вигідний “пакет”?

Чи в БЮТ досі діє певна дисципліна, хоча й тут її майбутній віце-спікер Томенко вже виокремив аж три групи депутатів з різними інтересами? Чи фракція тримається за згодою з керівництвом, що веде торги за статус опозиції для себе і, можливо, за кращі умови “делегування” своїх людей у коаліцію?

Чи в “Нашій Україні” справді дотримуються настанови, що або в коаліцію піде вся фракція, або ніхто? Чи точиться суперечка, хто саме – учасники коаліції чи учасники опозиційного об’єднання – залишать за собою спільну назву фракції “Наша Україна”?

Ці таємниці залишаються нерозкритими.

Хоча певні відповіді випливають і з самого факту ініціативи від антикризовиків, які лише на словах демонструють певний спокій і безтурботність щодо розширення, але насправді таки піклуються про посилення своєї стабільності. Усе ж таки бадьорі кроки пана Януковича до ЄС та НАТО починають непокоїти пана Симоненка. І він не забуває підставити прем’єрові напередодні візиту до Брюсселя підніжку у вигляді вимоги вступу до ЄЕП раніше, ніж до СОТ.

Отже, для стабільності чинної антикризової коаліції є загрози, і тому саме комуністи ініціюють її розширення без фракційних брендів НУ та БЮТ.

Справді, вступ до Коаліції національної єдності всієї фракції “Нашої України” вже починає виглядати надто обтяжливо, особливо для комуністів, котрі так і не визнають Універсалу, що тягне за собою НУ.

Та й Партію регіонів “Наша Україна” зв’язує по руках у питаннях програми, бюджету, не кажучи вже про посади. Одне слово, апетити “нашоукраїнців” з часом зростають (для народу їх виправдовують національними інтересами), а ділитися ніхто не хоче.

Гарматне м’ясо коаліції

А ось якщо до антикризової коаліції, і без претензій на зміну назви, і без жодних універсалів прийдуть бездомні позафракційні депутати, – то це вже зовсім інша справа.

Це буде гарматне м’ясо коаліції, від якого можна вимагати не просто долати вето Президента, але й вносити зміни до Конституції.

Для початку можна запровадити сумісництво депутатів і міністрів, про яких так дбає теперішній уряд у проекті закону про Кабмін, той же пожиттєвий статус міністрів тощо. І вже заодно – зовсім скасувати імперативний мандат, а також повернути змішану або й суто мажоритарну систему виборів, переписавши формулу творення коаліції та уряду.

Адже нині пішла мода лаяти пропорційну систему як таку, що себе не виправдала. Хоча не виправдали себе лише політичні сили, які нею скористалися.

Але позафракційні депутати, яких коаліція має намір вжити зі згаданою метою, – будуть після чергових новацій суто одноразовим витратним матеріалом. Так само, як більшість тих, хто в попередньому скликанні змінював Конституцію.

Водночас партійні чи блокові бренди залишаться, можливо, якщо не за меншістю, то за непереважною більшістю колишніх “помаранчевих”. І одна справа, коли вони перебуватимуть в опозиції до уряду та правлячої коаліції, й інша, коли в переважній меншості залишиться підтримуваний ними Президент. До чого, власне, також прагнуть антикризовики.

Можливо, лише це розуміння нині зупинило руки претендентів на “почесний” статус “гарматного м’яса” коаліції з БЮТ та НУ? А може, вони просто ще не склали ціну за невідворотну подальшу утилізацію?

Обговорюючи проект від пана Мартинюка, один з лідерів БЮТ Олександр Турчинов згадав (у контексті переходів з фракції у фракцію) парламентську корупцію.

Але чомусь під час обговорення іншого питання – про звіт (на наступному тижні) слідчої комісії у справі підкупу депутатів під час спікеріади, – не порушив вимогу, аби ця комісія діяла на постійній основі. Адже сам по собі новий-старий принцип формування парламентських структур просто вимагає постійного контролю...

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News