Експерт: Що заважає визнати Голодомор геноцидом

Експерт: Що заважає визнати Голодомор геноцидом

Нам треба позбутися комплексу меншовартості... Істерична реакція Росії пояснюється тим, що викриття цього злочину підриває позиції антиукраїнських сил... Інтерв’ю з фахівцем

Нам треба позбутися комплексу меншовартості... Істерична реакція Росії пояснюється тим, що викриття цього злочину підриває позиції антиукраїнських сил...

Професор, доктор юридичних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол України, автор пам’ятного закону від 28 листопада 2006 року «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який прийняла Верховна Рада, Володимир Василенко відповів на запитання УНІАН.

Володимире Андрійовичу, ось уже 75-ті роковини Голодомору. Але міжнародна спільнота ще й досі одностайно не визнала його геноцидом українського народу. Наскільки успішними є зусилля України, спрямовані на забезпечення міжнародного визнання Голодомору?

Володимир Василенко Насамперед хочу зазначити, що до відновлення незалежності України ні широкий загал в Україні, ні тим більше міжнародна спільнота не були поінформовані про знищення мільйонів українців шляхом голоду, організованого тоталітарним сталінським режимом.

Протягом десятиліть цей злочин замовчувався і приховувався. Радянська пропагандистська машина доклала максимальних зусиль для введення світової громадськості в оману.

Першу спробу досягти міжнародного визнання Голодомору було зроблено у 2003 році під час 58-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Тоді делегації 63 держав-членів ООН, включно з делегаціями 25 країн-членів ЄС, а також – Російської Федерації, США і Канади, підтримали Спільну Заяву про 70-ті роковини Великого Голоду 1932–1933 років в Україні (Голодомору).

Наприкінці 2007 року на відзначення 75-их роковин цього страхітливого злочину Генеральна Конференція ЮНЕСКО за підтримки 193 членів цієї організації ухвалила консенсусну резолюцію під назвою «Пам`ять жертв Великого Голоду (Голодомору) в Україні». При чому співавторами цієї резолюції виступили 45 делегацій, які представляли країни всіх континентів світу.

Приблизно в той самий час у рамках 15-го засідання Ради Міністрів ОБСЄ було оприлюднено підтриману 32 делегаціями Заяву про 75-ту річницю Голодомору 1932–1933 років в Україні.

Згодом, 3 липня 2008 року, Парламентська Асамблея ОБСЄ ухвалила резолюцію про Голодомор 1932–1933 років у Україні, а 23 жовтня 2008 року резолюція щодо роковин Голодомору – штучного голоду в Україні 1932–1933 років, була ухвалена Європейським Парламентом.

На вшанування пам’яті жертв Голодомору Україна має намір запропонувати 63-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН ухвалити комеморативну резолюцію. За ініціативою України в рамках парламентської Асамблеї Ради Європи готується доповідь про Голодомор, яка має стати підґрунтям для ухвалення відповідної резолюції.

Як відомо, у текстах документів, які Ви щойно перерахували, відсутня оцінка Голодомору як геноциду. Чим це пояснюється?

На мою думку, це пояснюється кількома причинами. По-перше, жодна з перелічених організацій не наділена компетенцією давати формально-юридичну оцінку міжнародних злочинів, а тим більше скоєних у минулому.

По-друге, позиція України щодо кваліфікації Голодомору як геноциду наштовхує на істеричне і необґрунтоване несприйняття Російською Федерацією. Як наслідок, керівництво міжнародних організацій та держави-члени піддаються шантажеві й тиску. По-третє, в Україні бракує формальної юридичної кваліфікації Голодомору належним судовим органом, а є лише його політико-правова оцінка відповідно до Закону від 28 листопада 2006 року «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні».

По-четверте, громадськість і політична еліта багатьох держав світу все ще залишаються недостатньо поінформованими про український Голодомор та його особливості.

Отже, процес широкого міжнародного визнання Голодомору та його кваліфікації злочином лише розпочався. На початку цього процесу ми маємо й певні здобутки.

Насамперед завдяки зусиллям українських дипломатів українське слово «голодомор» утверджується як офіційно визнаний міжнародний термін, яким позначають злочинні дії тоталітарного сталінського режиму в 1932–1933 роках саме в Україні.

У документах авторитетних міжнародних організацій факт винищення мільйонів українців голодом визнається «національною трагедією українського народу», спричиненою «жорсткими навмисними діями й політикою тоталітарного сталінського режиму», «жахливим злочином проти народу України та проти людяності».

24 листопада 2007 року на сесії Балтійської Асамблеї було ухвалено Заяву «Про пам`ять жертв геноциду й політичних репресій в Україні в 1932–1933 роках».

Крім того, національні парламенти 14 держав (Австралії, Грузії, Еквадору, Естонії, Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Мексики, Парагваю, Перу, Польщі, США та Угорщини) у різний час ухвалили акти, у яких український Голодомор визнавався злочином геноциду. Аналогічні акти ухвалили регіональні парламенти чи муніципальні органи таких країн, як Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Португалія. В офіційному документі Ватикану «Компендіум соціальної доктрини Церкви», оприлюдненому ще у 2004 році, ідеться про геноцид українців у ХХ столітті (частина 2, глава 11, параграф 506).

Не маю сумніву, що процес міжнародного визнання Голодомору злочином геноциду триватиме.

Коли, на Вашу думку, цей процес може завершитися і що необхідно зробити для його успішного завершення?

Я не прогнозуватиму точні часові рамки широкого міжнародного визнання Голодомору злочином геноциду. Лише зазначу, що резолюція ООН, яка визнає Голокост геноцидом, була ухвалена лише в 2005 році. Отже, для міжнародного засудження злочину, про який стало широко відомо відразу після завершення Другої світової війни, знадобилося більше 60 років. І це при наявності вироку міжнародного Нюрнберзького трибуналу й цілеспрямованих зусиль Ізраїлю.

Необхідною передумовою широкого міжнародного визнання Голодомору злочином геноциду є його офіційна правова оцінка компетентними органами України. Генеральна Прокуратура України має порушити кримінальну справу за фактом злочину Голодомору-геноциду на підставі Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», статті 442 Кримінального кодексу України, у якій визначено юридичні ознаки геноциду, та статей 94, 97 та 112 (ч. 3) Кримінально-процесуального кодексу, відповідно до яких розслідування справи має бути доручено Службі безпеки України. Після завершення розслідування Верховний Суд України має офіційно кваліфікувати події1932–1933 років як злочин геноциду.

Конвенція ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду й покарання за нього в статті 6 передбачає: осіб звинувачених у цьому злочині, має судити компетентний суд держави, на території якої він був скоєний, або такий міжнародний кримінальний трибунал, юрисдикцію якого визнають сторони Конвенції. Відповідно до загальновизнаних положень міжнародного права, підтверджених у Римському статуті Міжнародного кримінального суду 1998 року, справи про міжнародні злочини передаються на розгляд міжнародних судових інстанцій лише в тому випадку, якщо держава на території якої такі злочини були скоєні, не спроможна або не бажає здійснити розслідування, встановити винних та притягти їх до відповідальності.

Повномасштабне розслідування всіх обставин Голодомору та його офіційна кваліфікація вищою судовою інстанцією України створить потужне й переконливе правове та фактологічне підґрунтя для міжнародного визнання геноцидного характеру цього жахливого злочину проти української нації.

Широкому міжнародному визнанню Голодомору злочином геноциду сприяло б і створення на підставі статті 89 (ч. 4) Конституції України тимчасової слідчої комісії для проведення парламентського розслідування для з’ясування причин і наслідків Голодомору й визначення шляхів їх подолання.

Навіть за наявності офіційної кваліфікації Голодомору злочином геноциду й висновків парламентської слідчої комісії необхідно налаштуватися на тривалу, наполегливу й системну працю для донесення правди про Голодомор до всіх учасників міжнародної спільноти, впливових неурядових організацій, широкої міжнародної громадськості. Одне слово, нам необхідно подолати комплекс меншовартості і відмовитися від спорадичних спроб досягти бажаного результату лише на міжнародній арені й лише до якоїсь ювілейної дати.

Водночас необхідно вести змістовний діалог з російською стороною на всіх рівнях.

У чому полягає причина несприйняття Російською Федерацією позиції України щодо кваліфікації Голодомору як геноциду?

Значна частина російського політичного істеблішменту продовжує розглядати Україну як частину Росії, що має з нею спільну долю й спільну історію.

Звідси спроби керівництва Росії нав’язати Україні та світовій спільноті своє бачення нашої історії. Заперечення права України на свою власну історію є прихованою формою заперечення її права на незалежне існування.

Активна протидія визнанню Голодомору злочином геноциду офіційними чинниками Російської Федерації цілком зрозуміла. Адже головного організатора злочину – Сталіна – правляча російська верхівка вважає «сильним політиком» і «успішним менеджером».

Але дивним і незрозумілим є те, що визнання Голодомору геноцидом речники Росії розглядають як образу пам’яті жертв голоду в інших регіонах колишнього СРСР. Кваліфікація Голодомору як злочину геноциду не є і не може бути запереченням злочинного характеру дій сталінського режиму проти селян Росії, Білорусі, Казахстану, Башкирії тощо. Україна не виступає ні проти вшанування пам’яті жертв сталінського режиму в колишньому СРСР (у тому числі й виморених голодом людей), ні проти засудження злочинів сталінізму. Насправді наругою над пам’яттю жертв злочинів комуністичного режиму є не позиція України, а уславлення керманича цього режиму в Росії.

Відмова президента Росії Дмитра Медведєва взяти участь у Київському міжнародному форумі, присвяченому 75-тим роковинам Голодомору, також навряд чи є ознакою шанобливого ставлення до його жертв.

Істерична реакція російського політичного істеблішменту на історичну правду про український Голодомор пояснюється тим, що виявлення справжньої природи цього злочину, його причин і наслідків підриває позиції антиукраїнських сил як в Україні, так і поза її межами і спонукає до дій, спрямованих на зміцнення національної державності, розбудову демократичних інститутів України, продовження її руху шляхом інтеграції до європейських і євроатлантичних структур.

Розмовляла Оксана Климончук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter