Віхи тижня: парламентське безголів’я, старі пісні Газпрому і дивний збіг

Збіг річниці революції на Майдані і 75-ліття Голодомору скоріше порадував політиків, ніж збентежив їхні душі...

Верховна Рада на якийсь час прикинулася безпорадною. Віктор Янукович в черговий раз подружився з «єдиноросами». «Газпром» виконав обов`язкову програму у відносинах з Україною. Збіг річниці революції на Майдані і 75-ліття Голодомору скоріше порадував політиків, ніж збентежив їхні душі.

Події останніх місяців доводять, що українські політики не готові до тривалого протистояння. Їм би місяць-два трибуну Верховної Ради поблокувати - і на курорт, проходити курс реабілітації за рахунок платників податків. Сьогодні ж ситуація не дозволяє жодному вагомому політичному гравцеві надовго відлучатися з країни. Олігархи намагаються мінімізувати наслідки фінансової кризи, партійні бонзи - довести власну значущість і інвестиційну привабливість. Напевно, тому парламентарії, які шарахають між різними векторами впливу, нагадують ведмедів-шатунів, які не зуміли своєчасно залягти на зимівлю.

Арсеній Яценюк та Іван Плющ

Вибрати нового голову Верховної Ради законодавцям виявилося не під силу. Версій причин системного збою в парламентській роботі  багато, їх можна звести до коротких формулювань: Яценюк стверджує, ніби спікерство переріс, і шукатиме себе в незвіданій поки ролі партійного лідера, Плющ надто зручний для Банкової і не набирає необхідних голосів, а Литвин старанно вдає, ніби не знає про існуючі розклади. Його показна байдужість нагадує поведінку щасливого володаря виграшного лотерейного квитка, який побоюється, аби про його несподіване щастя не дізналися сусіди по комуналці. Володимир Михайлович, якщо і далі працюватиме за схемою «ви тут з президентством розбирайтеся, а зі спікерством потім», ризикує залишитися нікому не потрібним «лимонадним Джо» з анекдота, якого ніхто не доганяє.

Свою порцію вершків спробували зняти бютівці: лідер фракції Іван Кириленко з надривом у голосі закликав повернутися до нормальної роботи, а штаб БЮТ раз у раз вкидає у пресу переліки урядових вакансій, які Тимошенко готова здати в обмін на формування дієздатної коаліції. Сама Юлія Володимирівна, кажуть, готова і прем`єрським портфелем пожертвувати, але тільки в тому випадку, якщо її не встигнуть умовити не кидати країну напризволяще. Леді Ю останнім часом значно знизила публічну активність, наче усвідомивши, що служіння Батьківщині не терпить суєти і пишномовних коментарів.

Олексій Міллер і Юлія Тимошенко

Правда, на президентське побажання за 5 днів знайти 2,4 мільярда доларів для оплати за пред`явленим «Газпромом» рахунком Юлія Тимошенко відповіла оперативно і з металом у голосі. Прем`єр запевнила, що у держави такого боргу немає, запропонувавши пошукати необхідні кошти в компанії RosUkrEnergo. Не виключено, що Юлія Володимирівна має рацію, хоча РНБО вустами першого заступника секретаря Степана Гавриша стверджує зворотнє. Степан Богданович порадив перейти на прагматичні відносини в газовій сфері. Йому підіграв прес-секретар «Газпрому» Сергій Купріянов, який запевнив, що без підписання контракту в 2009 році блакитне паливо до України поставлятися не буде, і закреслив тим самим боязкі сподівання Тимошенко і на досягнення домовленостей про постачання газу до кінця листопада, і на довгострокову співпрацю з енергетичною монополією, афільованої з Кремлем.  Розвиток подій дозволяє припустити, що  ближче до Нового року на сцені драми «Газові переговори» знову може з`явитися «бог з машини» - неназваний поки посередник, який «оптимізує» надходження газу на загальне задоволення і збагачення окремих осіб.

Хоча в Росії можливість впливу на країну економічної кризи старанно заперечують, перші тривожні дзвінки вже є. І справа не в сумі газового боргу, який пропонують оперативно погасити Україні, а в тому, наскільки нахраписто він пред`явлений. «Газпром» фактично торпедує позиції Тимошенко, яка довгий час розповідала про свою здатність білим лебедем полетіти в Златоглаву і зачарувати господарів Кремля. Не пошкодували росіяни і Віктора Януковича: ледве-ледве лідер Партії регіонів присягнувся у вічній дружбі братському народу і «Єдиній Росії», як вийшов конфуз з газовим боргом. Такими неакуратними рухами можна навіть у Віктора Федоровича відбити бажання повертатися в прем`єрське крісло. Свої наміри втретє очолити уряд головний «регіонал» демонстрував і в Москві. Його візаві ввічливо кивали, знаходячи в устремліннях Януковича чергові ознаки ослаблення Ющенка.

Президент же практично повністю присвятив тиждень вшануванню пам`яті жертв Голодомору. Поклавши руку на серце, незвично бачити, що глава держави приділяє стільки уваги навіть такій масштабній трагедії. Позитивний ефект змивається тим, що саме вшанування організоване якось дуже по-совєтськи, масштабно і з помилковим пафосом, навряд чи доречним, коли йдеться про мільйони людських життів. Падіння президентської популярності викликало і неадекватну реакцію багатьох на траурні заходи, які грішать гігантоманією.

З Днем пам`яті жертв Голодомору збіглася і четверта річниця початку помаранчевої революції. Бучних святкувань не було. Схоже, не тільки через норми пристойності, але і з банальнішої причини: ані вождям Майдану і його польовим командирам, ані їх візаві сьогодні нічим похвалитися. Політична еліта в питанні рівновіддаленості від свого народу успішно повернулася на позиції 4-5-річної давнини, і залишати їх добровільно не збирається. 

Євген Магда