Керівник РІА “Новости” в Україні: Колись і я писав критичні матеріали про Путіна

Я почуваюся громадянином Радянського Союзу... Я – ніякий не агент впливу, моє завдання в Україні – давати об’єктивну інформацію для Росії... Інтерв’ю з Виноградовим

Керівник українського представництва державного Російського інформаційного агентства “Новости” Захар Виноградов відповів на запитання УНІАН.

Пане Захаре, розкажіть, чому Ви вирішили стати представником РІА “Новости” в Україні? Яке ставили перед вами завдання?

Ну, я народився в Україні – в Одесі... Ніколи не думав, що потраплю працювати до Києва. Я працював у різних місцях. Останнє моє місце роботи в Москві – Агентство національних новин. Я там працював шеф-редактором. Проте відчував, що мені хочеться знайти цікавішу роботу.

Погодився я з багатьох причин... По-перше, мені завжди подобалася Україна, по-друге, вважаю, що це найбільш цікава держава – звичайно, після Росії – на пострадянському просторі. Також у мене тут багато друзів, з якими ми працювали в Магадані, Москві.

Завдання ставилося дуже просте – об’єктивно висвітлювати події, які відбуваються в Україні. А також спробувати зробити так, аби РІА “Новости” стали більш привабливим брендом в Україні.

Ви народилися в Одесі, але фактично все своє життя прожили в Росії. Ким Ви почуваєтеся – росіянином чи українцем?

Я почуваюся громадянином Радянського Союзу. На жаль, мені дуже важко переформатуватися.

Дуже болісно сприймаю події між Росією та Україною чи між Росією та Грузією. Тому що ніяк не можу прийняти того, що ось була одна єдина велика держава, один великий народ – і це все розвалилося. Звичайно, я розумію, що це об’єктивний процес, історію назад не повернеш.

А чого Ви особисто хочете в цьому плані – аби Україна і Росія зближувалися чи віддалялися одне від одного? Я не раз бувала на круглих столах, які Ви організуєте, виступаєте в ролі ведучого. Ви завжди намагаєтеся задати конфліктний тон розмові, особливо, коли є гості з Росії.

Моя мета – зблизити Росію та Україну. Це випливає з того, що я сказав раніше.

На мою думку, політика віддалення Росії від України передусім згубна для українського народу, української культури. Тому що без спільної російсько-української культури, без спільної російсько-української історії держава Україна не зможе розвиватися. Це можливо тільки на якийсь короткий період.

Але настане такий момент, коли це все існуватиме, можливо, у якихось нових формах. Тобто буде спільний культурний простір, спільне історичне минуле, яке ми не можемо розділити, як би ми цього не хотіли.

Читала одну з Вашу останніх публікацій про Україну. У цій статті ви дуже негативно висловлюєтеся про нашого Президента. Чи комфортно Вам працювати в країні, владу якої Ви не сприймаєте?

Я не можу не сприймати владу взагалі. Я не сприймаю її тільки в окремих її проявах. Передусім що стосується відносин між Росією та Україною.

Але це наше журналістський обов’язок бути антивладним як у Росії, так і в Україні.

Цікаво було б подивитися на таку “антивладність" у Росії... Чи уявляєте собі, якби Ви написали таку негативну статтю про “обох президентів” РФ, – чи довго б протрималися на своїй посаді?

А ви знаєте, писали...

Мабуть, ще при Єльцині?

До того, як я переїхав сюди, ми писали доволі критичні матеріали про владу Росії і про президента.

У мене в Підмосков’ї є дача… Колись я працював у «Независимой газете», вона була на 24 сторінки, я не встигав її всю прочитати. Тому, крім того, що я переглядав її на роботі, я ще передплачував її на дачу. Цього літа я випадково знайшов цілу пачку газет за 2000–2002 роки. Я з великою цікавістю перечитав, що ми тоді писали про Путіна, про владу. Писали дуже багато критичного. Значно критичніше писали, ніж зараз про Ющенка.

Багато з моїх колег зараз працюють у пулі Путіна, Медведєва. І все в них нормально.

Ви ось все кажете: «Писали, писали»... У минулому часі... А що, влада в Росії вже стала ідеальною, що й писати нема про що?

Щодо ідеальної влади я такого ніколи не стверджував.

Для журналістів узагалі не буває ідеальної влади. Будь-яку владу потрібно критикувати. І це відбувається в Росії. Правда, ось ви кажете, писати... Тобто ми говоримо про друковані ЗМІ? А я не читав в Україні жодної російської газети, вони тут практично не виходять, за винятком вставних сторінок у "Известиях в Украине" і в "Коммерсанте-Украина". І ще "Эксперт в Украине". Мені ці видання подобаються, я їх читаю, там є і критика, і конструктив, і різні думки з приводу того, що відбувається в Росії та в Україні.

Чи є критика, аналітика на російських телеканалах? Є, ну, можливо, її недостатньо. Сказати про це нічого конкретніше не можу, тому що вже більш як місяць не бачу російських телеканалів, трансляцію яких, як ви знаєте, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення України заборонила. Ось поїду днями до Москви й привезу вам особисто добірку видань з критичними статтями про дії російської влади. Напишете тоді об`єктивну статтю про російські ЗМІ?

Напишу. Ну, російський журналіст – це щось більше ніж просто журналіст. Чи правда, що ідеологія в цій професії в Росії важливіша, ніж об’єктивна правда?

Та ні, я так не думаю.

Чи вважаєте Ви, що як іноземець має право так легко критикувати українську владу?

Звичайно... Бо я її критикую за те, що стосується російсько-українських відносин.

Ми всі – Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович – училися практично в одній і тій самій школі – радянській. І, на щастя чи на жаль, деякі з нас також були в одній і тій самій Комуністичній партії.

І не потрібно займатися обпльовуванням усього того, що колись у нас було спільне.

У вас тут у агентстві постійно присутні, як у нас їх називають, проросійські журналісти. Ви з ними якісь семінари проводите з підвищення кваліфікації чи у вас просто клуб спільних інтересів?

Та вони не заходять сюди так часто. Я з ними нічого тут не провожу. Ми просто спілкуємося.

Ми просто намагаємося донести до журналістів об’єктивну точку зору.

До яких журналістів?

У тому числі й до українських.

До російських, у принципі, теж. Мені б не хотілося, аби вони бачили події однобоко. Мені б, навпаки, хотілося, аби російські журналісти розуміли всю багатобарвність української політики. Аби розуміли, що є різні люди: націоналісти, патріоти своєї держави, але не вважають за необхідне розривати відносини з Росією, є такі, що нейтральні щодо цього.

А кого Ви називаєте націоналістами?

Націоналістами я називаю тих, які бачать необхідність у обмеженні доступу до отримання інформації російською мовою.

Дуже дивне трактування націоналізму...

В Україні відключають російські телеканали, тож звідки українські громадяни отримуватимуть об’єктивну інформацію про те, що відбувається в Росії?

РІА “Новости” й УНІАН є партнерами, у нас діє угода про обмін інформацією. Як Ви бачите нашу співпрацю?

Вважаю ваше агентство одним з найбільш достойних ЗМІ в Україні.

Щоправда, воно має певну ідеологічну спрямованість – пропрезидентську. Це – агентство, яке підтримує, перш за все, Президента.

Дивно, мені про це нічого не відомо, хоч я в ньому й працюю...

В агентстві, у якому я працюю, теж є чітко виражена позиція – ми державне агентство. Єдине російське державне агентство, яке працює на території України. І ми підтримуємо ту державну лінію, яку проводить Росія.

Об’єктивність інформації не залежить від того, який у кого президент. Тобто ми можемо співпрацювати з вами в об’єктивному висвітленні інформації.

Ми державне агентство, у нас немає якогось певного власника, відповідно, у нас немає й ідеологічного складника. Нам ніхто не телефонує з Москви й не каже: «От ви там прижміть Ющенка чи підтримайте Тимошенко». Від нас вимагають тільки об’єктивної інформації.

Ну, ми знаємо, що таке об’єктивна інформація в російських ЗМІ... Чому, за Вашими словами, у Росії державна лінія і президентська лінія – це одне й те саме, а в Україні – ні?

Тому що в Україні на сьогодні склалося так, що між Президентом, прем’єр-міністром і Верховною Радою є великі розбіжності. У Росії таких розбіжностей немає.

Та в Росії і виборів немає як таких...

Хто вам таке сказав?

Мені принаймні про це не відомо, бо я ходжу на вибори.

Була в Москві перед останніми виборами російського президента. Це був кінець лютого. Крім Медведєва, жодного іншого кандидата в президенти на біг-бордах я не побачила.

Я вам те саме можу сказати про ваші останні парламентські вибори. Значна частина біг-бордів була присвячена “Нашій Україні” з обличчям Президента, який є керівником держави, але брав участь у виборчій кампанії одного блоку.

У мене зовсім інше враження...

А коли приїжджав Варфоломій до Києва, то весь Київ був завішаний фотографіями Ющенка з Варфоломієм, а з Алексієм не було.

Допускаю, що ви правду кажете, що в Росії переважно висіли біг-борди за Медведєва. А я вам на це можу сказати таке – чому ваш Президент на час виборів у парламент виступає на стороні однієї з політсил, якщо він знаходиться в демократичному суспільстві?

Я не працюю в державному агентстві, і це не наша справа проводити лінію Президента. Але, наскільки знаю в демократичних країнах президент дуже часто представляє якусь політичну силу... Як тісно Ви співпрацюєте з російським посольством в Україні, чи контактуєте з російськими спецслужбами?

З російським посольством ми, безумовно, співпрацюємо. Ми так само співпрацюємо з Верховною Радою України, також ми намагаємося співпрацювати з Секретаріатом Президента. Чому намагаємося? Тому що в Секретаріаті не завжди охоче йдуть на роботу з нами.

У нас немає необхідності працювати з якимось російськими спецслужбами.

А як Ви вважаєте, чи багато в Україні російських агентів впливу?

Чорт його знає! Я не знаю тут ніяких агентів впливу, бачу тільки багато людей, які по-справжньому занепокоєні ситуацією в Україні. Це й політики, і політологи. Вони абсолютно аргументовано, у цифрах кажуть про те, що розрив між Росією та Україною не на користь Україні.

Я з цим погоджуюся.

Чи є вони агентами впливу? Не впевнений.

У моєму уявленні агенти впливу – це люди, які у формі офіційних грантів, що отримують з-за кордону, діють у інтересах іншої держави.

Чи є такі люди? Так, є. Є ціла низка організацій, які фінансуються грантами зі США.

Але ж ви мені зараз скажете: «Та то не агенти впливу, це наші агенти».

Я – ніякий не агент впливу. Ви ніяк не хочете мене зрозуміти, що моє завдання в Україні – давати об’єктивну інформацію російським журналістам про події в Україні й робили висновки.

Ви ось молода дівчина, яка, мабуть, уже не вчилася за радянськими підручниками, але вам забили в голову якісь дивні речі: агенти впливу, люди, які співпрацюють зі спецслужбами, які збирають тут людей і інструктують… Це дурниці, скажу я вам. Як на мене, за наявності Інтернету сьогодні й інструктувати нікого не треба.

Аналітики відзначають, що відносини Росії та України останнім часом дуже погіршилися. Хто, на Вашу думку, винен – Росія чи Україна?

Гадаю, що в багато чому винна українська сторона. Дії, які вона застосовує, мають активний характер, і вони першочергові.

Наприклад?

Наприклад, Голодомор. Ну, зрозуміло, що це не геноцид...

Вам це так зрозуміло?..

...Потім активна участь України в російсько-грузинському конфлікті, причому однозначно на стороні Грузії.

Ще Леонід Кучма сказав, що Україна – не Росія. Чи відчуваєте Ви це?

Знаєте, і так, і ні.

Так, це гарний вислів, але за ментальністю, за своїми поглядами, людським відношенням Росія з Україною дуже близькі. Правда, поки не можу визначити за політичним смислом.

З’явилася така інформація, що в Росії готується кампанія з відвернення громадської думки від внутрішніх проблем, заплановано всіма силами переключати їхню увагу на зовнішні проблеми, зокрема на Україну, Грузію. Що вам відомо про це?

Як на мене, це все єрунда, бо якщо людям важко житиметься, то тут ніяка Україна і Грузія не допоможуть.

Наш міністр закордонних справ весь час наголошує, що Україна готова співпрацювати з Росією. Але не готова бути її зоною впливу…

А зоною впливу Сполучених Штатів вона може бути?! Тоді це нормально.

Багато експертів, зокрема й російських, вважає, що розпад Росії як останньої імперії неминучий... Питання лише в часі... Російський публіцист Анатолій Стріляний гадає, що розпад Росії розпочнеться після її намагань розколоти Україну. Що в принципі й спостерігається нині...

Та ніхто не розколює Україну, крім самих українських політиків.

Знаєте, ніяк не можу зрозуміти, чим саме Росія розколює Україну. Що, вона виділила якісь гроші для пропаганди?

Знаю, що на пропаганду НАТО кошти виділені.

Відомо, що Путін зненавидів Саакашвілі після того, як той десь по телебаченню назвав його «ліліПутіним». Чи правильно, коли особисті образи переходять на рівень міждержавних відносин?

Я дуже сумніваюся, що Саакашвілі осмілився б це сказати. Ну подивіться, який із Саакашвілі борець?! Та він же недавно навіть навчального літака злякався, під свого охоронця стрибнув. Для нього не дуже властиві чоловічі вчинки.

Так, ці кадри активно розкручувалися на російських ресурсах... Я тоді подумала, а що було б з вашим президентом і як би діяла його охорона, якби над ним у небі з’явився літак воюючої з Росією країни... Але повернемося до наших відносин... Після того, як Путін сказав Джорджу Бушу, що Україна – це навіть не країна, усі зрозуміли, наскільки він недолюблює Україну. Чи не здається Вам, що ненависть ірраціональна, що вона засліплює очі державному мужу?

Гадаю, що фраза Путіна була вирвана з контексту. І я не бачу якоїсь ірраціональної ненависті.

Мушу сказати, що всі ваші запитання – наче з часів холодної війни.

Гадаю, Путін просто говорив про цілком конкретну ситуацію, яка склалася в Україні. Тому що важко домовлятися з державою, де прем’єр і Президент не можуть домовитися між собою про поставки газу чи щодо національної валюти.

А ви уявіть собі, що вам з цією державою потрібно укладати воєнні договори чи ще якісь. Тут же не знаєш, із ким домовлятися.

У Росії завжди був досить поширений антисемітизм, але нинішній російський президент, за інформацією ваших же ЗМІ, – єврей. Що це означає? Гроші і влада все ж таки переважають ксенофобію?

От хто вас так учив питання ставити? «У Росії антисемітизм»… У Росії ідуть дощі… Росія велика, може, десь ідуть дощі, а десь – сніг. А на Чукотці зараз – мінус 25.

Дуже складне запитання…

Раніше в Росії був антисемітизм. А чи зараз він є? Чесно сказати, я не бачив.

Ну, напевне, є, але не можна сказати, що він є загальнонаціональною течією чи державною політикою.

Ви кажете, що Медведєв – єврей. А я ось і не знав, що він єврей. Я читав якісь роздуми щодо цього, але нічого про це не можу сказати.

Гадаю, що призначаючи Медведєва своїм наступником, Путін не керувався тим, єврей він чи ні.

У закордонних ЗМІ зустрічається такий вислів «російський президент Медведєв при прем’єр-міністрі Путіні». Хто з них важливіший, на Вашу думку?

У Путіна в Росії справді великий авторитет серед населення і серед політичних еліт. Для того, щоб Медведєв став президентом, який би користувався хоча б таким авторитетом, як у Путіна, потрібен деякий час, серйозні кроки.

Гадаю, не дуже правильно казати «російський президент при прем’єр-міністрі», бо за останні кілька місяців я побачив якісь інші погляди в Медведєва, який проявляє жорсткість у певних речах.

Я помічаю, що закордонні ЗМІ весь час намагаються їх зіткнути, проте не розумію їхньої мети.

Наприклад, Медведєв нещодавно побував з візитом у Латинській Америці. Вважаю, він себе там досить непогано показав.

Чого він доб’ється? Давайте дамо йому якийсь час.

Розмовляла Оксана Климончук

УНІАН в Google News