Віхи тижня: прем'єр в опозиції, коаліція великих ілюзій і спаплюжений Майдан

Мабуть, ні Тимошенко, ні Ющенку сьогодні не до сантиментів: напередодні Нового року в країні фактично стартувала президентська кампанія...

Україна вступає в новорічні свята в стані системної кризи. Президент і прем`єр обмінюються словесними ляпасами, парламентська коаліція намагається демонструвати працездатність, не маючи в своєму розпорядженні 226 голосів у своєму складі,  а лідер опозиції публічно надуває щоки. Політики з наполегливістю, гідною кращого застосування, демонструють нездатність піднятися над боротьбою за владу заради вирішення проблем країни.

Юлія Тимошенко

Юлія Тимошенко ефектно перервала режим мовчання, в який увійшла після визнання розповсюдження фінансової кризи на Україну. Привід вибрано гідний: прем`єр звинуватила голову правління Національного банку і Президента країни в умисному обвалі курсу гривні. Мета Стельмаха і Ющенка в інтерпретації глави уряду - не тільки набити кишені в умовах кризи і під шумок ввести пряме президентське правління. Час для заяви був вибраний вдало: долар, який переступив 10-гривневу позначку своїм курсом спантеличив мільйони співгромадян. Скориставшись нагодою, Тимошенко три дні поспіль з різних інформаційних майданчиків то вимагала від зловмисників піти у відставку, то обіцяла залишитися з народом, оголосивши про перехід в опозицію до Президента.

На жаль, прем`єр так і не зуміла сформулювати чітку позицію щодо свого політичного майбутнього. Буквально протягом однієї телепередачі Юлія Володимирівна встигла висловити готовність грюкнути дверима прем`єрського кабінету і пообіцяти у жодному випадку не кидати народ. Лідер БЮТ уміло використовує свій високий рейтинг і намагається викорчовувати паростки президентського впливу на політичну ситуацію. Щоправда, і Ющенко не збирається капітулювати: у недільному ефірі телеканалу «Інтер» глава держави прямим текстом звинуватив прем`єр-міністра в некомпетентності і втраті контролю над ситуацією в економіці країни. При цьому Віктор Андрійович дав зрозуміти, що поки не буде поспішати з розпуском парламенту, в якому створена коаліція, здатна ухвалювати рішення виключно за допомогою фракції комуністів. У кулуарах Верховної Ради ніхто особливо і не приховує, що цей формат роботи законодавців на руку виключно леді Ю.

Словесно порвавши Президента і главу Нацбанку, Тимошенко розраховує ще до Нового року вирішити комплекс проблем. Перша з них - прийняття Державного бюджету на 2009 рік, який ще не внесений на розгляд законодавців. Важливіше інше - спікер парламенту Володимир Литвин обома руками за ухвалення кошторису державних витрат і доходів будь-якої якості, а профільний парламентський комітет очолює литвинівець Микола Деркач. Паралельно прем`єр постарається провернути і трюк із заміною Володимира Стельмаха на лояльнішого до себе банкіра. Петра Порошенка, наприклад. Друга проблема - забезпечення імунітету Кабміну від відставки, що його повинне подарувати ухвалення Програми дій уряду. І цей документ поки бачили в кращому разі обрані парламентарії. Третя - кадрові ротації в Кабінеті Міністрів. Декілька висуванців Блоку Литвина вже одержали хлібні місця в структурі виконавчої влади з прем`єрського плеча, але це лише проміжний фініш кадрової гри. Юлія Володимирівна повна рішучості під соусом боротьби з кризою поповнити лави членів свого кабінету Віталієм Гайдуком і Сергієм Тігіпком, які засиділися у радниках прем`єра. Правда, далеко не очевидно, що нашвидку зверстаний бюджет-2009 отримає президентську візу - Ющенко чітко дав зрозуміти, що для Тимошенко настав час платити за провали в економіці.

Нагадаю, що Юлія Володимирівна відсвяткувала невелику перемогу: фракція НУ-НС перестала бути пропрезидентською, розколовшись на дві практично рівні частини. Що вирішили жити і працювати під керівництвом Тимошенко представники «помаранчевої» фракції ревно демонізуватимуть Банкову, а сам Президент погрожує однопартійцям, що увійшли до «коаліції трьох», позбавленням партійних квитків і депутатських мандатів. Показово, що серед нових соратників прем`єра числяться і декілька «любих друзів», які давно втратили президентську симпатію.

Віктор Ющенко

Ностальгічний відступ: Юлія Володимирівна публічно висловила жаль з приводу підтримки кандидатури Ющенка в 2004 році, а той відповів на прояв чорної невдячності не менш забійною констатацією: «Тимошенко стояла на Майдані за себе, і топитиме всіх своїх опонентів». Всього чотири роки знадобилося лідерові «помаранчевої революції» і «принцесі Майдану», щоб оформити остаточне політичне розлучення. Дует вчорашніх союзників плюнув у душі тисячам рядових учасників революції. Мабуть, ні Тимошенко, ні Ющенку сьогодні не до сантиментів: напередодні Нового року в країні фактично стартувала президентська кампанія. Як не парадоксально, високий рейтинг Юлії Володимирівни може зіграти з нею злий жарт: країна стрімко починає розшаровуватися на «юліанців» і її супротивників. В українській політиці уміють ефективно дружити проти сильного суперника, щоб дістати можливість колективно побенкетувати на його тризні.

Правда, всерйоз не варто оцінювати наповнені показною рішучістю заяви Віктора Януковича, якому не терпиться змінити Юлію Володимирівну на посту прем`єра і власними руками задушити гадину фінансової кризи. Лідер «регіоналів» не зміг довести свою здатність бути ефективним опозиціонером, тому і його слова про наявність антикризової програми сприймаються як чергова спроба повернутися до втраченої владної годівниці. Не пощастило і однопартійцеві Януковича Валерію Коновалюку - доповідь про постачання української зброї до Грузії, яку Валерій Ілліч називав мало не ключем до імпічменту президента, загубився на тлі розборок між Ющенком і Тимошенко.

Схоже, ні представники влади, ні опозиціонери, які упиваються можливістю змінювати один одного, не відчувають всієї гостроти ситуації в країні. Невдоволення тим, що відбувається наростає,  і навіть сумнозвісна «третя сила» може не впоратися з роллю клапана для викиду пари з киплячого від політичної напруженості казана. До речі, проект Анатолія Гриценка «Громадська позиція» і партія Арсенія Яценюка «Фронт змін» презентовані без особливого пафосу,  зайвого в нинішній економічній ситуації. «Великі» ж політичні партії настільки упиваються власною значущістю, що здатні відреагувати на кризу не раніше, ніж партійні офіси почнуть штурмувати розлючені співгромадяни. Але тоді вже буде пізно.

 Євген Магда