Український Володимир і російський Кирило: Москва шокована вибором
Український Володимир і російський Кирило: Москва шокована вибором

Український Володимир і російський Кирило: Москва шокована вибором

16:11, 25.12.2008
13 хв.

Є державне російське православ`я, а є вороже українське... Українським єпископам довіряти не можна... Кремль бачить в церкві інструмент зміцнення влади спецслужб...

Є державне російське православ`я, а є вороже українське... Українським єпископам довіряти не можна... Кремль бачить в церкві інструмент зміцнення влади спецслужб...

Церковна інтрига, ціна якої крісло Патріарха і гіпотетичне перенесення патріаршого престолу з Москви до Києва, може вже в січні 2009 року затьмарити всі газові українсько-російські війни, фінансову кризу, самоїдство українського політичного класу і так звану «путінську стабільність» в Росії.

Чому Володимира висунули на патріарха

Відео дня

Сабодан
Українські політики не звернули уваги на доленосні для українсько-російських відносин, для всього православного світу підсумки позачергового засідання Священного синоду Української православної церкви МП, яке відбулося в минулу суботу.

Український епископат вирішив висунути голову УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана) на патріарший престол. «Ми вважаємо Вас гідним кандидатом на первосвятительський престол і запевняємо, що підтримаємо вашу кандидатуру під час голосування на Помісному соборі Російської православної церкви», – заявили у зверненні 64 українських єпископи. «Саме Ви здатні стати тим зразком, який шукають сьогодні віруючі нашої Церкви», – вважають «батьки православної церкви» України.

Доречно зауважити, що у київського Володимира (обдуримо себе і погодимося з тим, що процедура обрання буде демократичною і чесною) при невтручанні влади більше шансів стати Патріархом РПЦ МП, ніж у будь-якого іншого митрополита.

Слід пригадати, що 18 років тому митрополит Володимир вже був одним з кандидатів на патріарший престол, проте в результаті голосування поступився місцем митрополитові Ленінградському і Новгородському – майбутньому патріархові Алексію II, якому програв лише 20 голосів.

Через два роки після того Помісного собору патріарх Алексій благословив його на служіння як первоєрарха Української церкви.

Володимир народився 23 листопада 1935 року в Україні, він випускник Ленінградської духовної академії, в різні роки виконував обов`язки ректора Одеської семінарії і Московської духовної академії, очолював церковні кафедри в Росії і в Україні, був патріаршим екзархом в Західній Європі. Тобто навряд чи серед єпископів РПЦ МП є йому рівний за досвідом роботи, знанням і авторитетом.

Навіть у Москві кажуть, що на відміну від московських ієрархів, Володимир «український кандидат – носій досвіду і менталітету голови православної церкви в демократичному суспільстві».

Сьогодні українська православна церква налічує близько 11300 парафій, а також близько 200 монастирів. Церковне служіння в Україні несуть 64 архієреї, більш ніж 9 тисяч священнослужителів, понад 5 тисяч ченців і черниць. Це майже половина епископату РПЦ, який має право голосу на соборі. Але треба додати до них голоси ще мінімум 300 вибірників з України – духівництва, ченців і мирян, які можуть забезпечити обрання митрополита Володимира Патріархом всієї Русі.

Було б наївно вважати, що в УПЦ МП немає незадоволення своїми московськими церковними начальниками. Українські ієрархи такі ж люди, як і всі миряни. Їм властива не просто низька заздрість. Багато з них не бажають будувати свою церкву за московським зразком.

Якщо сформулювати ідеї української церковної фронди – то це небажання служити владі, як роблять їх московські «колеги». Священики, у розмовах з автором цих рядків говорять, що їх не влаштовують феодальні відносини церкви-держави, які нав`язуються і диктуються з Москви, а поготів участь в політичних PR-акціях, як це було під час минулих президентських виборів в Україні. Доречно зауважити, в Україні, на відміну від тієї ж Росії чи Білорусі, релігійні організації стали активнішими і критичнішими до правлячих еліт, до їх вимог реального відділення церкви від держави прислухаються можновладці.

Офіційна і церковна Москва в шоці

Одностайність українських єпископів глибоко шокувала світську і церковну Москву внаслідок того, що «українські вибірники» – духівництво і миряни, які візьмуть участь у виборах нового патріарха, і є та золота акція, яка визначить, хто буде майбутнім місценаглядачем православ`я і займе місце померлого Алексія II.

Затулін
«Впереди планеты всей», звісно, депутат Державної думи, один з великих теоретиків і практиків російсько-української руїни Костянтин Затулін. Саме він сформулював майбутні виклики і погрози для Росії.

Директор «піар-контори» Інституту країн СНД безапеляційно (як відомо, колишній голова комітету ВЛКСМ МГУ є, зокрема, і експертом ряду церковних дисциплін – таких, як патрологія, літургіка, церковне мистецтво і догматика), заявив, що «йдеться фактично про продовження курсу на відрив українського православ`я від православ`я російського, від Московського патріархату. Балотування митрополита Володимира може бути етапом на цьому шляху».

За словами «великого друга українського народу» і тричі персони non-grata суверенної України, «хоча наразі результати голосування передбачити важко, але якщо київський митрополит не набере потрібної кількості голосів, з боку частини українського епископату може бути негативна реакція «на обрання нового патріарха – не Володимира. Ця реакція може бути використана як фон для організації розколу в Українській православній церкві».

Хто тягнув за язик Затуліна? Ну, критикував би російський політик целібат чи причащання прісним хлібом замість заквашеного. Так ні. Виявляється, офіційна Москва переконана, що є державне «російське православ`я», а є вороже «українське православ`я». Є українські єпископи, яким довіряти справу відродження «великої Росії» ну ніяк не можна. Істинно каже Затулін: розбіжності між РПЦ московським і київським не церковні, а політичні.

Особисто мені слова Затуліна нагадали інформаційні повідомлення часів СРСР: «Радянські мусульмани виїхали на хадж, до гори Арафат». Іншими словами, російський депутат повідомив планеті всій і щиро вважає, що РПЦ МП – державна структура і є департаментом адміністрації президента РФ. А майбутній патріарх приречений стати одним з численних, слухняних путінських міністрів у справах віри і совісті.

Кирило розгорнув діяльність

Митрополит Кирил
Але ще більший церковний переполох, у зв`язку з висуненням голови УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана) на патріарший престол, стався в штаб-квартирі РПЦ в Москві.

Нинішній «тимчасовий» митрополит Кирило вже у вівторок в Свято-Даніловському монастирі (по суті, в своїй особистій резиденції – Департаменті зовнішніх відносин РПЦ МП, діяльність якого обслуговують відомі, в тому числі у світі, священики, російські патріоти-державники) зібрав «передсоборну комісію», яка обговорила процедуру обрання нового патріарха.

«Ми зібралися тут для того, щоб разом продумати всі необхідні кроки, які допомогли б підготувати нашу Церкву до Помісного собору і на Помісному соборі виконати ті завдання, які перед нами стоять», – заявив перед початком роботи комісії місценаглядач патріаршого престолу митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило.

Іншими словами, головне завдання роботи «передсоборної комісії» – це «кроки», тобто процедура обрання патріарха на Помісному соборі РПЦ МП.

І хоча Кирил стверджує, що «правила обрання» будуть затверджені Священним синодом, але ж ми воцерковлені і безбожники знаємо російську демократичну традицію. Казуїстика «процедури» звела нанівець багато добрих ідей у Росії. Ось, наприклад, за «Єдину Росію» голосують 98 відсотків російського населення, а всі закони, завдяки відсутності парламентської опозиції в Державній Думі, приймаються конституційною більшістю. Тим більше що готували документи «за процедурою, по кроках» фахівці тієї частини, яку пан Затулін назвав державним «російським православ`ям», а по суті, підлеглі і найближче оточення митрополита Кирила.

Свого шефа підтримав заступник голови відділу зовнішніх церковних зв`язків Московського патріархату єпископ Єгоріївський Марк. Він назвав «некоректними спроби достроково висувати кандидатури на пост патріарха і нагадав, що вибори в церкві кардинально відрізняються від виборів світських. «Існує багато гідних кандидатів на патріарший престол серед епископату, проте саме по собі дострокове висунення тих чи інших кандидатів є не цілком коректним, оскільки це вносить дух розділення і суперництва», – сказав він.

Креатура Кремля

Квапливість, з якою зреагував митрополит Кирило на рішення позачергового засідання Священного синоду Української православної церкви МП цілком зрозуміла. Його, схоже, переконали грунтовно, що він головний претендент на патріарше крісло.

Його бажання цілком збігається з інтересами Кремля і тієї частини російського істеблішменту, який в церкві побачив надійний інструмент зміцнення влади російських спецслужб, інституцію, здатну замінити ідеологію, яка успішно забезпечувала стійкість держави в радянські часи. Тому в Москві не соромляться стверджувати, що питання майбутніх виборів остаточно сформульоване: буде патріархом Кирило (Гундяєв) або не-Гундяєв?

Митрополит Кирило близький до російської політичної верхівки, його програмні, патріотичні заяви виходять далеко за рамки діяльності церкви. Він не тільки повторює за політиками, а й формулює головні змісти та ідеї російського політичного шовінізму. Наприклад, завжди підтримував зовнішню політику Росії щодо Києва, в 2001 році був головним натхненником боротьби за заборону візиту Папи Римського Івана Павла до України, критикував «помаранчеві безлади».

На думку ряду російських експертів, обрання митрополита Кирила патріархом перетворить російську православну церкву на «відверто політичну організацію, що має чітку політичну доктрину і чітко виражені політичні цілі». У ряді своїх програмних виступів і заяв Кирило виступає відкритим прихильником політичної диктатури в Росії, придушення незгодних у політиці і релігійних меншин.

Його найближче оточення відверто і публічно реакційне в придушенні інакомислення, у ставленні до інших релігій і конфесій Росії. Аналітики вважають, що в разі його обрання патріархом Росію накриє державний клерикалізм. Церква швидко перетвориться на політичну організацію, причому екстремістську, ворожу до нинішньої російської Конституції.

Кремль - мабуть, з недомислу - це цілком влаштовує. Російська влада допомагає перетворювати церкву на свій ефективний інструмент. А церква в Росії, натомість, проникає в державні структури, включаючи і силові, стає державною.

До речі, за численними опитуваннями, Росія – одна з найбільш безрелігійних країн, а її громадяни не вирізняються особливою прихильністю до традиційних християнських цінностей. А це аборти, розлучення, офіційна проституція і терпимість до цих пороків. А мільйони безпритульних дітей? Це найнаочніший і безперечно ганебніший показник ступеня прихильності Росії до традиційної християнської моралі.

Тобто Росія, називаючи себе «традиційною», «православною» країною, такою, по суті, не є. Здавалося б, московське православне духівництво мало б критикувати безбожне російське суспільство. Але вони зайняті іншим – пошуками ворогів серед інакомислення, інаковіруючих і за кордоном.

Якщо патріархом стане Володимир...

Після суботньої київської церковної «схизми» – рішення українського єпископату висунути Володимира як претендента на патріарший престол необхідно зрозуміти, що настає доленосний момент: православна церква може реформуватися. Адже добровільний характер релігійного життя в демократичному соціальному середовищі, як стверджують експерти, є потужним чинником демократизації життя церковного. А це рівність релігійних організацій перед державою, відсутність державних преференцій так званій «державній» церкві, це добровільна самоорганізація віруючих, тобто все те, що створює умови терпимості і процвітання в суспільстві.

Тоді сама церква буде вимушена більше увагу приділяти не літургійному життю чи обрядам, а добродійності, моралі, наприклад, в частині культивування свободи, персональної відповідальності віруючої людини перед Богом, утвердження терпимості до вільного вибору інших людей.

Тоді можна помріяти про те, що релігійність стане нормою, в політику прийдуть не просто професіонали, а й люди-моральні. Адже в багатьох західних, цивілізованих країнах протягом багатьох років при владі християнські демократи.

Якщо патріархом оберуть митрополита Володимира і, незважаючи на величезний опір світській владі, отці церкви доб`ються перенесення патріаршого престолу до стародавнього Києва, то це стане подією світового масштабу.

У церкву прийдуть давно очікувані суспільством реформи, в яких зацікавлені священики і віруючі, суспільство і державні інституції. Сучасна православна церква об`єктивно повинна відповісти на глобальні виклики. Без православ`я духовне оновлення пострадянського простору, а отже – економічний і політичний, гуманітарний розвиток приречені. Інакше православні країни, в тому числі й Україна, залишаться на задах Європи.

А якщо патріарший престол залишиться в Москві, російська політична традиція зможе підпорядкувати, як це було і в минулому, церкву державі. Роль слов`янського православ`я залишиться тією ж. Тоді навряд чи нечистий і прогнилий земний град Вавілон впаде і звільнить місце для небесного Єрусалиму.

Віктор Тимошенко, Москва–Київ, спеціально для УНІАН

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся