Що робити з іпотечними кредитами?

Пропозиції конвертувати валютні кредити в гривню не є розумними... Потрібно виходити з того, що криза не є вічною, і завдання полягає в певній стабілізації ситуації з кредитними ризиками на два-три роки...

Пропозиції конвертувати валютні кредити в гривню не є розумними... Потрібно виходити з того, що криза не є вічною, і завдання полягає в певній стабілізації ситуації з кредитними ризиками на два-три роки...

Ситуація, яка склалася з якістю кредитних портфелів банків, особливо у сфері іпотечних кредитів, є досить нестандартною та потребує нестандартних рішень. Очевидним є факт, що за весь період незалежності України та становлення національної банківської системи Національний банк країни ще ніколи не зіштовхувався з настільки реальною загрозою погіршення фінансової ситуації та навіть банкрутства більшості комерційних банків.

Різке погіршення економічної ситуації в Україні – як унаслідок глобальної фінансової кризи, так і в результаті грубих помилок урядовців і керівництва НБУ, – призвело до суттєвого падіння доходів фізичних і юридичних осіб, знецінення гривні та значного підвищення відсоткових ставок за вже виданими кредитами. Це все загрожує масовим неповерненням кредитів як від юридичних, так і від фізичних осіб. Величезною соціальною проблемою можуть стати десятки й навіть сотні тисяч іпотечних кредитів. Безробіття та різке скорочення реальних доходів багатьох позичальників, що отримали кредити під заставу житла, унаслідок чого не мають можливості їх обслуговувати, можуть привести до соціального вибуху.

Пропозиції урядовців і депутатів конвертувати іпотечні валютні кредити в гривню не є розумними, бо в цьому разі виникне проблема невідповідності гривневих кредитів банків та їхніх зобов’язань у іноземній валюті не тільки перед іноземними кредиторами, а й перед українськими фізичними особами, котрі мають валютні депозити. Що, у свою чергу, може призвести знову ж таки до банкрутства багатьох банків. Відверто непрофесійною є також ідея надання фізичним особам, що опинилися без роботи, так званих «кредитних канікулів» за іпотечними кредитами на період економічної кризи. Спірність такого способу розв’язання проблеми пов’язана з тим, що не визначено, за рахунок чого в цьому разі комерційні банки виконуватимуть свої зобов’язання за іноземними кредитами та депозитами в іноземній валюті. Крім того, чимало з тих, хто ще має роботу й отримав іпотечні кредити, уже не можуть їх обслуговувати або через падіння курсу гривні до іноземних валют, або у зв’язку з істотним підвищенням процентних ставок за цими кредитами.

Не можна однобічно дивитися на ситуацію та звинувачувати лише комерційні банки в підвищенні відсотків, хоча дехто з них і справді поводиться щодо позичальників украй некоректно. Річ у тім, що в банків свої проблеми. Фінансове становище їх погіршується, депозити відтікають. Єдина можливість утримати вкладників – це значно підняти процентні ставки за депозитами, що, у свою чергу, тягне за собою необхідність нарощувати відсоткові ставки за кредитами.

Що ж робити в цій ситуації? З одного боку, держава не може брати на себе всю відповідальність за всіма кредитними зобов’язаннями позичальників, бо жодних бюджетних коштів та золотовалютних резервів країни не вистачить на погашення цих кредитів за державний рахунок. Але з іншого – уряд та Національний банк не можуть усунутися від цієї проблеми, бо вона загрожує масовим банкрутством банків та соціальним вибухом – як через втрату заощаджень, так і у зв’язку зі втратою десятками тисяч родин своїх помешкань.

На мою думку, потрібно виходити з того, що криза не є вічною, і завдання полягає в певній стабілізації ситуації з кредитними ризиками на наступні два-три роки. Для цього доречно було б використовувати не інструмент «кредитних канікул», а піти шляхом надання фізичним особам додаткових дешевих гривневих кредитів на суму, достатню для річного платежу за іпотечним кредитом – як для оплати процентів, так і виплати основної суми боргу. У разі необхідності така ж сума кредиту може бути надана у 2010 році. Самі ці кредити мають видаватися на строк до десяти років. Ключова умова – низька процентна ставка (до 5–7% річних). У такому разі ці кредити не зменшують реальну заборгованість позичальників, але й не є зашморгом, що лише відтягує ситуацію. Джерелом цих банківських кредитів має стати цільове рефінансування Національного банку з низькою процентною ставкою. При цьому банки зобов’язані видати кредити позичальникам з маржею не більш як 1,5–2%, з урахуванням усіх комісійних. Крім того, банки, отримавши річну оплату за цими іпотечними кредитами, мають весь процентний дохід спрямувати на формування резервів за кредитними операціями.

Яка ціна питання та які плюси від розв’язання проблеми іпотечних кредитів саме таким чином?

За статистичними даними Національного банку, загальний обсяг іпотечних кредитів, наданих фізичним особам, станом на початок жовтня, сягав близько 60,5 млрд. грн., що еквівалентно на той момент приблизно 12 млрд. дол. США. Ураховуючи, що практично всі іпотечні кредити фізичним особам надавалися в іноземній валюті, можемо вважати саме цю цифру більш-менш реальною щодо загальної заборгованості за іпотечними кредитами. При цьому понад 41 млрд. грн. іпотечних кредитів видано на термін більш як 10 років. Банки, як правило, їх видавали на строк від 15 до 20 років. Таким чином, навіть у гіршому випадку, загальна сума необхідного рефінансування Національного банку на ці цілі наступного року може становити суму, еквівалентну 1–1,5 млрд. дол. Якщо ситуація буде тяжка й у 2010 році, – то ще приблизно стільки само. Тобто навіть якщо уявити, що вся сума такого цільового рефінансування буде потім спрямована на купівлю іноземної валюти, загальний обсяг необхідних валютних затрат не є критичним для центрального банку.

Плюсами такого методу розв’язання проблеми іпотечних кредитів є те, що, по-перше, банки одержують номінальні доходи й не матимуть простроченої заборгованості; по-друге, вони отримають можливість саме за рахунок цієї валюти виконувати свої зобов’язання за іноземними валютними кредитами та за валютними депозитами; по-третє, не відбиратимуться житлові помешкання фізичних осіб, тобто не провокуватиметься соціальна напруга; по-четверте, держава нічого не дарує цим позичальникам, а лише відсуває терміни виконання зобов’язань; по-п’яте, такий шлях не потребує додаткових витрат державного бюджету, що в наших умовах є досить суттєвим плюсом.

Крім фізичних осіб, доречно вивчити застосування такого механізму за валютними кредитами підприємств деяких сфер малого й середнього бізнесу.

Борис Кушнірук, економіст

УНІАН в Google News