Що краще – поганий бюджет чи взагалі без бюджету?

Завищені показники породжують корупцію, у тому числі в парламенті... Уряд отримує можливість самому визначати, що профінансувати, а що ні...

Кожний рік в Україні прийняття державного бюджету перетворюються на героїчну битву. Причому прихильники уряду, щоразу визнаючи недосконалість бюджету, а подекуди його абсурдність та непрофесійність тих, хто його готував, як мантру повторюють тезу, що державний кошторис потрібно приймати, бо краще поганий бюджет, ніж ніякий. Головними аргументами на підтвердження цього вони вважають те, що, по-перше, у разі відсутності держбюджету уряд отримує можливість спрямовувати його доходи на витрати на власний розсуд; по-друге, будь-який поганий бюджет можна пізніше переробити.

Державний бюджет є головним інструментом економічної політики уряду, і погано сформований головний кошторис країни означає спробу непридатним інструментарієм керувати економічними процесами в державі, з відповідними наслідками. Це все одно що робити спробу забивати в стіну цвяхи викруткою. Може, і вдасться, але більше шансів, що і пальці поб’єте, і стіну пошкодите.

Можна навести приклади подібної недолугості проекту держбюджету на наступний рік. У проекті держбюджету передбачається зростання ВВП в наступному році на 0,4 відсотка, хоча всі експерти в один голос кажуть, що в реальності ми матимемо падіння – при оптимістичному сценарії десь на рівні 2–3%, при песимістичному – від 6 до 8 та навіть 9%. При цьому уряд планує рівень інфляції на рівні 9,5%, а експерти кажуть про щонайменше 15–17- відсоткове зростання цін.

До чого ж призводитиме така невідповідність запланованих макропоказників тим, які є сенс очікувати насправді?

З одного боку, завищені макропоказники дають уряду змогу виглядати красиво з точки зору здійснення соціальних платежів та інших витрат держбюджету. З другого – занижені показники інфляції дадуть можливість отримати вищі номінальні доходи, котрі допоможуть профінансувати зафіксовані в держбюджеті витрати. Така гра з бюджетними показниками доходів призводить до далеко не найкращих наслідків з точки зору утримання мінімально необхідного добробуту населення, більш того – до відвертого зловживання з боку керівництва уряду.

Чому так? Завищені макропоказники означають витрати, яких за реалістичного сценарію не буде з чого фінансувати. Але якщо в держбюджеті заплановано багато таких витрат, то уряд з показним жалем отримує можливість самому визначати, що з них профінансувати, а що ні. Зрозуміло, з можливостями отримання відповідних хабарів та стимулюванням тих чи інших осіб і фракцій, представлених у парламенті, до необхідних уряду голосувань. І на будь-які докори та звинувачення в уряду буде можливість сказати, що, на жаль, на все і на всіх грошей не вистачило.

У свою чергу, при занижених показниках інфляції, уряд отримує більш високі номінальні доходи в державну скарбницю й може профінансувати номінальні витрати за соціальними платежами, тобто фактично знизити реальний добробут працівників бюджетної сфери та одержувачів соціальних виплат.

Але це ще півбіди. Головна проблема полягатиме в тому, що заплановані витрати на державні та комунальні установи не будуть здійснені. Таким чином формується реальна кредиторська заборгованість бюджетних організацій за все, починаючи від платежів за тепло та електроенергію та закінчуючи елементарним інвентарем. А це, у свою чергу, породжує ланцюги неплатежів по всій економіці. Така незбалансованість доходів та витрат державного та місцевих бюджетів призводить до реального браку коштів наприкінці року, як це трапилось цього року. І тоді уряд починає шантажувати Нацбанк, вимагаючи від нього піти на заборонене законодавством фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок емісії, що, як усі мабуть пам’ятають, уже призводило до гіперінфляції у першій половині дев’яностих.

Непрофесійне формування головного кошторису та нерозуміння інструментарію, за рахунок якого можна сприяти розвиткові економіки, а в сьогоднішніх умовах – виходу з кризи, не дає змоги правильно використовувати наявні державні доходи у тих сферах, які дадуть найбільший ефект.

Як приклад можна навести передбачені проектом держбюджету на наступний рік 3 мільярди гривень на молодіжне іпотечне кредитування. Очевидним є факт, що в найближчі два-три роки будувати житло з використанням систем іпотечного кредитування буде неможливо. Непередбачуваність інфляції, реальних доходів населення не дадуть ані банкам, ані позичальникам упевненості, що такі іпотечні кредити можна буде обслуговувати. Тут державі хоча б з нинішньою заборгованістю за іпотечними кредитами розібратися та не допустити соціального вибуху.

Що ж до тези, що відсутність затвердженого кошторису дасть змогу уряду на свій розсуд витрачати надходження в державну казну, – то це не зовсім так. Відповідно до Бюджетного кодексу, у разі неприйняття закону про держбюджет уряд має право до затвердження головного кошторису фінансувати лише захищені статті (соціальні витрати й витрати на утримання державних установ) і лише в межах, які були в попередньому році.

Отже, поганий бюджет залишається поганим бюджетом. І замість розмов потрібно сідати й переробляти його, виходячи з реальних макропоказників та пропонуючи більш професійні підходи до інструментів його формування та використання.

Борис Кушнірук

УНІАН в Google News