На що розраховують Ющенко і Тимошенко?

Схоже, Президент вирішив не так боротися за наступний термін, як потопити головну суперницю... Мовляв, я не стану Президентом, але й вона ним не буде...

Схоже, Президент вирішив не так боротися за наступний термін, як потопити головну суперницю... Мовляв, я не стану Президентом, але й вона ним не буде...

Уся країна застигла в очікуванні, хто кого перший поглине – Тимошенко Ющенка, чи Ющенко Тимошенко. Війна пішла не на життя, а на смерть – сподіваюся, у політичному розумінні. Рубікон перейдено, мости спалено. Останні романтики, які сподівалися, що вони колись домовляться, пішли з горя пити горілку.

Чи здатні найвищі посадовці в державі, які, нехтуючи навіть власними рейтингами, публічно демонструють взаємоненависть і готовність знищити одне одного, хоч щось корисне принести своїй країні?

Запитання риторичне. Відповідь очевидна.

Тож навіщо вони це роблять?

Гадаю, що коли Ющенкові й Тимошенко поставити це запитання, вони не зможуть на нього відповісти, принаймні щиро. Але ж відповідь має бути! Вони ж урешті-решт здатні відповідати за свої дії?

Так, вони пішли ва-банк. Тимошенко – засліплена жадобою президентської булави, Ющенко – небажанням їй цю булаву віддати. І обидва – прагненням помститися одне одному за приниження, публічні образи, звинувачення...

На що може розраховувати Тимошенко? Раніше, до кризи, її позиції були справді досить сильні. Їй лише треба було якомога довше протриматися на посаді глави уряду, бажано – до чергової президентської кампанії. І далі на білому коні в’їхати на Банкову. Проте економічна криза, розкручена в Україні, зокрема, й завдяки бездарній діяльності нинішнього уряду, внесла корективи в ці плани. Вікопомна тисяча, спроба регулювати ціни та інші форми соціального залицяння сьогодні виглядають просто смішними на тлі майбутніх катаклізмів. Реальних антикризових заходів як не було, так і немає. Остання надія – усе валити на Ющенка з Балогою.

Чи справді Тимошенко вірить, що Ющенко злякається й піде у відставку? Навряд. Чи вдасться їй разом із “регіоналами” оголосити імпічмент Президентові? – теж малоймовірно. Щоправда, якщо Москва дуже тиснутиме на біло-синіх, що вона неодноразово робила, – то й таке може статися. Хоча об’єктивно самій Партії регіонів та її бізнесу цей імпічмент ні до чого. Насамперед це потрібно путінській владі, для якої знищення Ющенка – акт значно важливіший, ніж добробут власного народу, а також Юлії Володимирівні, для якої це було б коротким шляхом приходу до влади.

Загалом опозиційна, антипрезидентська риторика при збереженні посади голови уряду, очевидно, оптимальний варіант для Тимошенко в тактичному плані. Реальні антикризові заходи, яких цей уряд родити, очевидно, неспроможний, можна підмінити галасливими антиющенківськими випадами, звинувачуваннями (часто справедливими) на адресу Стельмаха, Фірташа, “Венко” – усіх, хто заважає приносити людям добро.

На що розраховує Ющенко?

Ось у його риториці, здається, з’явилися нотки сумніву щодо власних президентських перспектив. Уперше на публіці вони прозвучали під час річної підсумкової прес-конференції, цитую дослівно: “Хочу сказати, – сказав Президент, – що це та тема (колективної безпеки. – Авт.), на якій Президент Ющенко буде стояти і говорити нації: якщо ви хочете дітям передати стабільну країну з твердим суверенітетом, ми повинні прийняти ту модель, яку прийняла кожна держава сучасної Європи. Ця нація має суверенне право – право на власну політику національної безпеки... На цих тезах можна виграти президентські вибори?.. Думаю, що ні”.

Як бачимо, Ющенко засумнівався в тому, що може виграти наступні вибори й навіть знайшов для цього красиве пояснення: мовляв, програв – але тільки тому, що займав активну позицію щодо участі країни в Північноатлантичному альянсі. Хоче всі ми чудово розуміємо, що це зовсім не та причина... Але не про те мова...

Схоже, Президент вирішив не так боротися за наступний термін, як потопити головну суперницю, аби вона не дорвалася до найвищого крісла в державі. Мовляв, я не стану Президентом, але й вона ним не буде. Це, судячи з усього, й визначає всю його внутрішню політику останніх місяців і визначатиме в майбутньому.

В оточенні пана Ющенка кажуть, що він дуже розраховує на ті дивіденди, які, виходячи, з його намірів, може принести йому економічна криза. Вона об’єктивно знищить Тимошенко і дасть йому можливість морально піднятися над усією цією суєтою.

А далі що? Мало віриться, що Віктор Андрійович устигне підготувати й розкрутити прийнятного для себе наступника – щось а-ля Яценюк.

То невже Президентом майже автоматично стає Янукович? Такий варіант цілком імовірний, і на нього Віктор Федорович, схоже, дуже розраховує. Влада сама пливе до нього в руки, головне не підставитись, не зробити відвертої дурниці...

Але щось занадто все легко тут виходить, що для української політики виглядає якось неприродно...

Можу погодитися з паном Ющенком в одному – коли він сказав, що в Україні змагаються два бачення розвитку країни. За його словами, перший погляд – це популізм, узурпація влади, другий шлях – демократичний. Він натякав на Тимошенко і на себе. Хотілось би трішки поправити пана Президента: в Україні змагаються два бачення: демократичне і “совкове” (мова не про Ющенка і не про Тимошенко). Й економічна криза, напевне, справді допоможе українцям краще визначитися, чого вони врешті хочуть.

Оксана Охрімчук