Росія і Україна: в одному човні

Україні ще належить розібратися, хто конкретно і коли віддавав накази задля зриву переговорного процесу з газових питань, організовував рішення судів...

Україні ще належить розібратися, хто конкретно і коли віддавав накази задля зриву переговорного процесу з газових питань, організовував рішення судів...

Україна й Росія, хоч як це комусь не подобається, ще довго залишатимуться в «одному човні».

Зацікавленість Росії відома. Їй потрібен надійний партнер із транзиту газу до Європи, і в зв`язку з цим РФ готова продавати нам газ (за оптимальною для обох сторін ціною). Але тут з`явилася вже велика політична складова. А успіх переговорів залежить, в першу чергу, від генеральної лінії керівництва країни.

Оскільки наші країни традиційно є партнерами в експорті російського і середньоазіатського газу до ЄС, то наші відносини спочатку ґрунтувалися на паритетних засадах. Тривалий час після розпаду СРСР (до січня 2006 р.) зберігався такий собі еквівалент у взаємних розрахунках незалежно від зміни тарифів на транзит й цін постачання газу Україні.

Власне, це були клірингові розрахунки, і це влаштовувало обидві держави. Оскільки Росія розраховувалася з нами за прокачування газу власне газом, наш умовний річний прибуток від транзиту дозволяв мати до 30 млрд. куб. м за рік (більш за третину вітчизняного споживання).

У 2005 році «енергетичними дипломатами» «помаранчевої» влади України був ініційований розрив такої схеми і перехід до грошової форми розрахунків за транзит. Був порушений паритет цін і тарифів, що склався. Україні не вдалося відстояти позицію щодо необхідності адекватного підвищення транзитної ставки при зростанні цін на газ. У результаті країна ледь вибралася із становища фінансової нестійкості завдяки зміні уряду влітку 2006 року і комплексу антикризових заходів.

У чому інтерес України? Насамперед, в тому, щоб продовжувати купувати російський газ за стабільною і прийнятною ціною. У цьому зацікавлені і держава, й бізнес, і все суспільство. За таким високим рівнем газифікації промисловості і комунальної сфери, як у нас, різке подорожання газу неминуче веде до зростання цін на всі види товарів і послуг, до зниження їх конкурентоспроможності, до падіння рівня і якості життя.

Слід визнати, що як активно ми б не прагнули знизити залежність від Росії, - за рахунок диверсифікації імпорту енергоносіїв і переходу на альтернативні джерела енергоресурсів, або за рахунок енергозбереження, - протягом ще декількох десятиліть ми будемо змушені купувати газ у наших сусідів.

Треба все ж таки реально оцінювати можливості і не видавати бажане за дійсне!

Жорсткий газовий конфлікт, який перманентно роздувається «помаранчевою» владою вже п`ятий рік, надає величезних збитків для обох сторін. І, на глибокий жаль, такі ексцеси призводять до дискредитації України в очах ЄС і всього світу. Це не дає економіці нормально розвиватися. Через відсутність газу бізнес втрачає замовлення, населення низки великих міст вже відчуває проблеми з опаленням і водопостачанням, зростають тарифи і ціни на всі види енергоносіїв. Конфлікт погіршує кризовий стан провідних енергоємних галузей, що бумерангом ударить по держбюджету і кишеням українців.

І без того ослаблена непрофесійною політикою сьогоднішньої влади українська промисловість виявилася повністю не готовою витримувати удари світової фінансової кризи. Адже Партія регіонів попереджала про ці небезпеки ще навесні торік!

У разі подальшого погіршення становища вітчизняного виробництва, неминуче зростання безробіття і загострення соціальних проблем. За дефіцитом бюджетних коштів під загрозу зриву потраплять всі соціальні програми. За умов поглиблення кризи не виключена гіперінфляція. Вартість газу однозначно підніме всі ціни і тарифи.

У поточній ситуації одне з ключових завдань влади - забезпечити умови для відновлення втрачених позицій у всіх галузях життєдіяльності країни. Зокрема, це стосується і зовнішньоекономічних відносин.

Тоді, коли уряд очолював Віктор Янукович, проблем і конфліктів з російською стороною не було. Переговори проходили непросто, але ніхто ніколи не виходив поза межі конструктивного діалогу. Результати очевидні. Саме Януковичем у 2004-му були зменшені ціни газу для України (з $80 до $50 за тис. куб. м). І водночас було підписано довгострокову угоду, за якою Україна і сьогодні могла б отримувати газ на таких «м`яких» умовах. Такий захід (плюс сприятлива кон`юнктура зовнішнього ринку) дозволила тоді «зітхнути» бізнесу, і підняти всю економіку.

Усі дії нинішньої влади ведуть, за великим рахунком, до зради національних інтересів, що б там не стверджували перші особи держави, і як би не намагалися перекласти відповідальність на бік Росії. Хто відповість на питання, чому влада дозволяла собі постійно затримувати платежі минулого року (рівень розрахунків українських споживачів був і в 2008-му достатньо високим!), чим свідомо ослабили нашу переговорну позицію?

Партія регіонів неодноразово, починаючи з лютого минулого року, закликала уряд і Президента не відкладати підписання угод на останню мить. Понад те, ми закликали укласти довгострокові стратегічні угоди на 5-10 років. Чому ж знову дотягли до початку нового року?

Постає запитання - чи випадково провокувалася напруженість між двома країнами? Чи хтось думає, що підтримка Грузії в осетинському конфлікті не вплинула на хід переговорів?

Виходить так: спочатку українська влада спонсорує військові дії проти Росії, морально підтримує агресивні дії грузинського керівництва, а потім чекає ефективних переговорів по газу і звинувачує Росію в упередженості? Хтось вірить у позитивний результат подій при такому ставленні до партнерів?

Україні ще належить розібратися, хто конкретно і коли віддавав накази, спрямовані на зрив переговорного процесу, організовував рішення судів і так далі. Такі питання ставив нещодавно на сесії Верховної Ради Володимир Литвин. Він з неприхованою прикрістю говорив про розрив угод з РФ, за якими газ нам продавався по $50 і запропонував розібратися: «хто винний» у тому, що ми втратили такі можливості? На нашу думку, така постановка питання - це висока оцінка діяльності уряду Януковича.

Можу твердо сказати, якби нам було надано можливість залишатися при владі повний конституційний термін, наша країна мала б шанс на прогресивний розвиток з високими соціально-економічними характеристиками. Упевнений, що і в питаннях забезпечення країни газом ми знайшли б вигідні для країни рішення.

Наведу декілька цифр із приблизного  розрахунку, щоб було зрозуміло, про який масштаб втрат для України йде мова.

Припустимо, обсяг транзиту через Україну становить 110 млрд. куб. м., імпорт газу для потреб України - 55 млрд. куб. м.

Вартість послуг України з транзиту становить при тарифі (за 1000 куб. м на 100 км.):

- $1,09 (діяв з 2004 по 2006г.г.) - $1,3 млрд.;

- при тарифі $1,7 (2008 рік) - $2,06 млрд.;

- при тарифі $3,0 (один із обговорюваних варіантів) - $3,63 млрд.

На оплату імпортного газу знадобилося б:

- при ціні $50 (передбачалося договором 2004 р., що було укладено до 2010 р.) - $2,75 млрд.;

- при ціні $179,5 (ціна 2008 року) - $9,87 млрд.;

- при ціні $210 (один із обговорюваних варіантів) - $11,55 млрд.;

- при ціні $250 (другий із обговорюваних варіантів) - $13,75 млрд.;

- при ціні $373 (третій із обговорюваних варіантів) - вже $20,51 млрд.

Незалежно від досягнутих домовленостей, вже очевидно, що ціна на газ для України буде набагато вищою, ніж можна було б отримати в рамках конструктивного діалогу. Можливостей відстоювати інтереси України у влади було набагато менше, ніж до конфлікту, враховуючи, що протистояння дійшло до критичної межі, і від нього постраждало пів-Європи.

Як зазначалось, прибуток від транзиту на колишніх умовах, дозволив би отримати 26,4 млрд. куб м газу; а за цінами і тарифами 2008 року - всього 11,5 млрд.

Вочевидь, саме в результаті конфлікту, ціна на газ, яку доведеться платити українським споживачам, буде важким ударом по всій економіці.

Сьогоднішнє протистояння призведе до прямої втрати Україною тільки в 2009 році від $3 до $9 млрд. Цифри базуються на аналізі реальної ситуації (на початок минулого року) і на інформації про досягнуті домовленості. Сукупні ж втрати країни - значно більші.

Можна констатувати, що нинішня влада показала свою нездатність до системної роботи. Адже це вимагатиме колосальних зусиль, віддача від яких настане лише декілька років потому. Легко «пограти» на інфляції чи курсовій різниці, вибрати казну і наобіцяти народу «з три короби», а виконувати обіцянки надати тим, хто прийде на зміну. А у разі, якщо зміна за запланованим сценарієм не вийде, можна ще раз влаштувати якусь провокацію, або обвал, під галас про чергову світову кризу - ось стиль роботи «помаранчевих».

Узагальнюючий підсумок їх правління – розвал економіки і, зрештою, втрата економічної і політичної незалежності України.

Очевидно, що без зміни влади в країні, складно говорити про яку б то не було стабілізацію, а тим більше про поновлення взаємовигідної співпраці з РФ.

А проблему потрібно було вирішувати в комплексі і без тяганини.

«Взаємовигідна співпраця» - ключова теза, яку має бути покладено в основу дій влади. При цьому необхідно дотримуватися балансу національних інтересів, здійснювати взаємний контроль і взаємодопомогу в питаннях модернізації і підвищення надійності української ГТС, а також приймати узгоджені заходи з забезпечення умов енергобезпеки Європи. У зв`язку з цим доцільно повернутися до ідеї газотранспортного консорціуму. І зрозуміло, що в цьому процесі мають брати участь як постачальник, транзитер, так і покупці палива, тобто Україна, Росія і ЄС.

Крім цього, в межах розвитку україно-російської двосторонньої торгової співпраці вже сьогодні треба відійти від інших валют і переходити до розрахунків у рублях та гривнях по всіх видах товарних груп.

Усім сторонам важливо зрозуміти, що конфлікти ЗАВЖДИ призводять до втрат. Стародавня східна мудрість каже, що перемогти можна, лише уникнувши конфлікту. Успіх України - тільки в СПІВПРАЦІ. З усіма, особливо - з Росією.

Андрій Клюєв, народний депутат України, заступник голови Партії регіонів

УНІАН в Google News