Оточена ворогами Москва вирішила дорости до НАТО

Росія разом з шістьма країнами СНД народила «малий Варшавський договір» - колективні сили швидкого реагування... Російську громадськість лякають війною...

Росія разом з шістьма країнами СНД народила «малий Варшавський договір» - колективні сили швидкого реагування... Російську громадськість лякають війною...

Фото REUTERS

Отже, сталося. Привид мілітаризму, який бродив коридорами Кремля, Державної думи, Генерального штабу і Міністерства оборони Російської Федерації матеріалізувався в колективне помутніння свідомості. Оточена ворогами Москва створила військово-політичний блок.

Росія разом з такими державами, як Білорусь, Вірменія, Казахстан, Таджикистан, Киргизстан і Узбекистан, народили «малий Варшавський договір», азіатську «Антанту», колективні сили швидкого реагування, які, за словами президента Дмитра Медведєва, «будуть не гірші за військові формування НАТО».

Інструмент «боротьби за мир у всьому світі» зовнішньої політики Москви - «колективні сили швидкого реагування» підкорятимуться російським генералам і складатимуться з союзницьких військ. Російська армада - повітряно-десантна дивізія і десантно-штурмова бригада (близько 8 тисяч військовослужбовців). Казахстан клятвено запевнив, що поставить під рушницю і під командування «братів по зброї» десантно-штурмову бригаду (4 тисячі озброєних громадян), а решта союзників Кремля обмежилася «озброєним до зубів» сухопутним батальйоном на кожного.

«У мирний час війська перебуватимуть у місцях постійної дислокації, - повідомив журналістів глава комітету міжнародної інформації МЗС Казахстану Ержан Ашикбаєв. - Але якщо виникне загроза агресії проти якого-небудь члена ОДКБ, то рішення про задіювання військових контингентів приймає Рада колективної безпеки ОДКБ», - підкреслив він.

Проте низка експертів вважає, що планам Москви не судилося збутися, і новий військовий блок буде лише на папері. Поки що країни ОДКБ реалізують свої інтереси, у тому числі і у військовій галузі, лише на двосторонній основі. А головне, національні законодавства забороняють учасникам колективної безпеки брати участь у військових організаціях. Поки єдиним успіхом Москви є об`єднання засобів ППО Росії і Білорусі.

А як же все своєчасно, мудро і доцільно! Адже ніхто окрім РФ не зрозумів, що «в світі різкого загострилася ідеологічна боротьба між двома протилежними соціальними системами - капіталістичною Європою і російською суверенною демократією. Тим більше що американський імперіалізм активізував підривну діяльність і чинить запеклий опір суспільному прогресу в усьому світі»?

Чому в лапках? Тому, що це творчо перероблена цитата з монографії сьогодні невідомого професора Військово-політичної академії імені Леніна «Американський імперіалізм - загроза світу», виданої радянським Воєнвидавом в 1986 році. Правда, вибачте, читачу, замість «суверенної демократії» була абревіатура «СРСР».

А чому пригадав, процитував? Тому, що все нове - добре забуте старе. «Дежавю» називається - «вже було».

По-перше, в радянські часи особовий склад виховували у класовій ненависті до ворогів. А по-друге, і це головне, реальність така, що сучасні кремлівські небожителі відкопали «сокиру війни», а російські генерали раніше за нас побачили, що прийшла доленосна година «права сили», а гасло «Російська Вітчизна в небезпеці» вельми актуальний для лютого 2009 року. Нашу могутню, ракетно-ядерну сусідку Росію, оточують вороги, супостати, міжнародні збоченці, і йдеться, не більше - не менше, як про виживання 150-мільйонної країни - з нафтою, газом, з Сибіром і Далеким Сходом, з партією «Єдина Росія» і Мішою Леонтьєвим, який захлинається від слини і злості до України.

Сумно, але знову на граблі. Знову світить вбивство ерцгерцога Фердинанда, пошук ворогів серед друзів, успіхи послідовників Ернеста Че Гевари, а у лавах прокремлівських молодіжних організацій «Наши», «Местные», «Молодая Россия» доведеться проводити військово-патріотичне виховання, «Зарніци», походи, виховувати героїв майбутніх воєн і битв.

А в телевізорі. Що діється на блакитних екранах! Загроза війни, гонка озброєнь, ядерна напруга, військові бюджети, брязкання зброєю, дестабілізація міжнародних відносин, балансування на межі війни. Наче й не було горбачовського «нового політичного мислення», хоча останній Генеральний Секретар ЦК КПРС, лауреат Нобелівської премії миру Михайло Горбачов минулого тижня мав щастя розповісти юному 43-річному Дмитру Медведєву в Кремлі, що «вбивати журналістів і адвокатів це погано», що в атомній війні переможців не буде.

А якщо дуже серйозно? Сучасний досвід, та що там досвід! Навіть підручники з міжнародних відносин навчають, що дипломатичних, економічних, гуманітарних засобів у світі сьогодні достатньо, щоб вирішувати суперечності між державами, військові конфлікти, а тим більше глобальні проблеми. Є ж «сімки», «двадцятки», ООН, МВФ, Юнеско, СНД і навіть союз «Росія-Білорусь». Іншими словами, є багато-багато міжнародних, міждержавних механізмів вирішення військових, етнічних, регіональних конфліктів, громадянських воєн і сварок владних персон або диктаторських слабкостей і витівок.

Але в нашому випадку, якщо Москва разом з союзниками створила військовий блок, створила сили швидкого реагування, то війна, військова техніка і зброя, в їх розумінні, функціональні. Формула великого Клаузевіца - війна є продовження політики іншими, насильницькими засобами - актуальна і досі - стала войовничою ідеологією, філософією зовнішньої політики, практикою путінсько-медведєвського політичного режиму.

Дійсно, у нинішню ракетно-ядерну добу ідеї німецького військового теоретика не застаріли. Прикладом тому є сомалійські пірати. За «Фаїну» «заробили» три з половиною мільйони доларів. А терористи? А «успішні» (у сенсі вирішення політичних проблем) захоплення заручників, літаків, театрів з глядачами. А солдати удачі? А впровадження американської демократії в Іраку, в Афганістані. А всесвітньо-історична перемога російської армії і російської зброї у війні проти Грузії?

Але всі ці приклади із знаком мінус, і сперечатися з віртуальним читачем немає сенсу. Постулати миру, по Клаузевіцу, який жив сто років тому, невірні, а тому спроба спертися на них сучасному політикові, навіть великому Путіну, ведуть до краху, до поразки.

Військові блоки створюються, коли на те є причини. Тому закономірне питання - а які нерозв`язні дипломатією міждержавні проблеми стали основним мотивом створення військово-політичного блоку на чолі з Російською Федерацією?

Схоже, що «маленька російська Антанта з союзниками» - це ні що інше, як мобілізаційний проект на чолі з мілітаристським лобі російського політичного класу. І мета його може бути зовсім не військово-політична, а традиційно російська, імперська. Замість того, щоб вирішувати внутрішньополітичні, а сьогодні - актуальні проблеми економічної кризи в Росії, - російський істеблішмент звернувся до випробуваного методу - формування образу ворога, укорінення його у свідомості російських громадян і мобілізації суспільства проти зовнішніх загроз.

Очікувано, що політичне життя в Росії спрощуватиметься і далі згортатиметься, в небуття йтимуть, як говорив російський цар Петро-I, «високий політІк». На публічній політичній сцені, в пропаганді вже сьогодні домінує ворог, причому конкретний, який «краде російський газ, не платить за нього, не дає торгувати з Європою, який сам живе в політичному хаосі і Росії жити не дає».

Ось хто винен, що в російській владі балом правлять представники силових структур, армії, ФСБ, МВС, ВПК, які і складають кістяк нинішнього мілітаризованого російського суспільства, які і є суть російської політичної влади. Коротше, «гвинтівка народжує владу», але всидіти на багнетах, як відомо, неможливо. У Кремлі впевнені в зворотному.

Віктор Тимошенко, Москва, спеціально для УНІАН