Чи сплете опозиція лапті Черновецькому?

Чи був 61 підпис, чи ні – точно не знає ніхто… Довгому вистачило інстинкту самозбереження, щоб не перевіряти це реальним голосуванням... Що далі?..

Чи був 61 підпис, чи ні – точно не знає ніхто… Довгому вистачило інстинкту самозбереження, щоб не перевіряти це реальним голосуванням... Що далі?..

Демонструючи два яблука різного ступеню вживаності, секретар Київради Довгий навіть не усвідомлював справжню глибину своєї метафори. Адже яблука зажди були предвісниками специфічних подій та наслідків. Необачна Єва згодувала корисний фрукт Адамові, що скінчилося вигнанням людей з Раю. Не поділивши яблуко, Гера, Афіна та Афродита спровокували Троянську війну.

Сам Олесь Довгий хоча поки і не позбувся посади секретаря Київради, але зруйнував віру у фундаментальність столичних позицій Черновецького.

Чи був 61 голос

Ситуацію в столичному парламенті перегорнули не яблука, огризки, політичні ігри та домовленості, а саме «фактор вулиці». Бажання простих людей потриматися за горло «злочинної влади» не лише перекреслило розписаний по нотах «бюджетний» сценарій засідання Київради. Воно надихнуло на більш активні дії опозицію та відвернуло від Черновецького тих, хто паразитував на голосуваннях промерської більшості.

Причина депутатського заколоту в Київраді математично проста. Трирічне пограбування Києва оточенням Черновецького понівечило економічну систему столиці та спустошило її бюджет. Закрити мільярдні «чорні діри» мер вирішив за рахунок пересічних киян, яких обклали усіма можливими і неможливими поборами – сьогодні потрібно платити навіть за бажання гідно померти. По суті, Черновецький протиставив себе та більшу кількість мешканців Києва, зробивши це не з власної волі, а з фінансового примусу. Підтримувати за таких умов чинного мера не ризикне жодна політична сила, особливо, маючи на думці майбутні вибори як Президента, так і парламенту.

Провідником між вулицею та сесійною залою традиційно виступив Блок Кличка. Усе почалося з бажання Кличка включити з голосу до порядку денного проект рішення про скасування підвищення тарифів. Почесний громадянин Києва подіяв на Довгого, немов червона ганчірка на бика, і дійшло до перепалки. Потім Довгий оголосив перерву…

Прокинувся і БЮТ, який напередодні технічно відправив у космос лідера своєї фракції Олександра Зінченка. За збігом обставин, саме без свого очільника їм стало легше домовлятися з «кличками» про співпрацю. Заворушилися навіть депутати від Партії регіонів, які опинилися в неприємній розтяжці між Василем Горбалем та брендом своєї політичної сили. Адже Київ – не Донецьк, і тут люди, що голосують за «регіони», роблять це свідомо. І якщо Богословська виконає свою обіцянку та поставить питання про «обліко морале» однопартійців на центральному рівні, багатьом депутатам доведеться шукати мандатної долі десь у іншому місці. Тим більше, що Інну Германівну вже підтримав лідер партії Янукович, який назвав дії «співучого мера» ганебною еквілібристикою.

Спонтанне гуртування різних політичних сил породило головну інтригу сесії. Поки прорив активістів з вулиці зайняв депутатську трибуну, самі народні обранці почали збір підписів за відсторонення Олеся Довгого від ведення сесії. На це потрібний був підпис 61 депутата. Говорячи простіше – у Київраді запахло новою більшістю. Говорячи ще простіше – «черновецькі» відчули, що можуть втратити свою абсолютну владу у столиці.

Якщо повертатися до математики, то до безумовної опозиції Черновецькому можна віднести Блок Кличка та БЮТ. Перші мають в своєму активі 15 багнетів, другі – 32, що в сумі гіпотетично видає на-гора 47 голосів проти Довгого. До них можна доплюсувати Блок Литвина з 11 депутатами, що дає вже 58 голосів «за». Ще два голоси дає Блок Катеринчука. Але для стабільності конструкції потрібно спиратися на шестиголосу фракцію Партії регіонів, яка розривається між розумними і красивими.

Чи був зібраний 61 підпис, чи ні – сьогодні точно не знає ніхто: і номінальна влада, і номінальна опозиція стверджують своє. Довгому вистачило інстинкту самозбереження, щоб не перевіряти це реальним голосуванням і закрити сесію. Тому сьогодні на порядку денному стоїть питання «що далі?»

Перше – як народний спротив 12 лютого, так і відповідь Черновецького імені п’ятниці, 13 лютого актуалізують столичну проблему для центральної влади. Тим, хто засів у проміжку між Грушевського та Банковою, нині не позаздриш. Вони настільки завантажилися в нетрі візантійської політики, що столичний мер став для них своєрідним балансом, який нікому не вдається перетворити на баласт.

Литвина в заступниках Черновецького представляють одразу двоє, що вже накладає певні зобов’язання. Ющенко вже «спалився» зі своєю торішньою підтримкою мера, і тепер йому ніби й не комільфо публічно лаяти улюбленця столичних бабусь. А Тимошенко просто боїться програшу – вона досі не зализала рани після останньої київської кампанії. Її страх навіть превалює над цікавими заявами Черновецького про те, що він – «наступний Президент». І що «рейтинг у нього удвічі вищий, ніж у Юлі».

Баланс, який може стати баластом

Тому ідеальною тактикою для всіх «античерновецьких» сил є посилення тиску на Президента як на номінального керівника Черновецького. Адже саме Ющенкові по силах відсторонити «співучого мера» з посади голови КМДА. Багато для цього не треба – важливо лише вести правильну інформаційну кампанію і персоніфікувати відповідальність Ющенка в усіх столичних негативах, не розпорошуючи увагу на безликі «центральні органи влади». Лише тоді є надія, що одна «політична доцільність» візьме в Президента гору над іншою.

Додатковим аргументом на користь такого варіанта є нещодавнє призначення заступником Черновецького Євгена Червоненка. На думку багатьох, колишній губернатор та єврофутболіст є своєрідним «троянським конем» від Балоги. Мовляв, у разі усунення Черновецького столичні клейноди відійдуть саме Червоненку. Така гіпотеза знаходить підтвердження в тому, що своїм на Хрещатику, 36 колишній керівник охорони Ющенка так і не став: до процесів його не залучають, розкладами та потоками не діляться.

Друга інтрига – чи збереже ситуативна опозиція планку бодай у 61 голос. Адже на нещодавніх зборах із керівниками столичних жеків Черновецький не лише називав їх «своїми милими двірниками» та говорив про захмарний президентський рейтинг. Він також пообіцяв продати нерухомість усіх, хто взяв участь у заколоті проти Довгого. Не виключено, що до наступної сесії Київради влада включить туалетну дипломатію, взяту як технологію з кулуарів Верховної Ради, коли депутати міняють фінансовий стан та принципову позицію саме після відвідин клозету.

Утім, з «колгоспними» фінансами в команди мера сьогодні не все гаразд. Не допомогло навіть відродження тоталізатору на іподромі, законність якого вже перевіряють правоохоронні органи. Ідейні натхненники тоталізатора – Сергій Рудик та Казбек Бектурсунов виглядають похмуро: грошей від перегонів не принесло й запровадження платного, п’ятдесятигривневого входу. Скоріше навпаки, коні та собаки поки біжать «у мінус». Лише гонорари зірок, попри кризовий демпінг, перекривають усі прибутки: Ірина Білик, за чутками, розважала півтора десятка людей і стільки ж тварин за 10 000 доларів, гурт «Авіатор» – за 3500.

Ілля Ноябрьов за день перебування на свіжому повітрі узяв «п’ятірку». Порожній бюджет, неминучий соціальний вибух та незворотний інфраструктурний колапс теж не особливо надихає людей Черновецького. Тому навіть найвідданіші його заступники, відчуваючи вогонь під ногами, не особливо поспішають інвестувати в спільні політичні проекти.

Третє питання – чи готові сьогодні опозиціонери до тривалої співпраці й до можливих столичних виборів? Перспектива двох турів заблокована «Нашою Україною», а однотурові перегони Черновецький має всі шанси виграти знову. Єдиного кандидата немає, польових структур теж майже ні в кого нема. Надій на те, що Тимошенко нарешті почне грати в колективні ігри, наприклад, із Кличком, небагато. Щоправда, до питання двох турів пообіцяв повернутися спікер Литвин, який може це робити з прицілом на свого столичного представника, голову Шевченківської РДА Віктора Пилипишина. Той своїх мерських амбіцій давно не приховує і розуміє: боротися із Черновецьким за його ж правилами – справа безперспективна.

Утім, до виборів ще дожити треба – тут би гіпотетичну посаду секретаря Київради «розпилити». Адже практика українських революцій, великих та маленьких, свідчить, що відданість ідеалам та віра в найкраще закінчуються там, де починається розподіл перших посад та потоків.

Василь Самохвалов

Фото УНІАН

УНІАН в Google News